![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Прочитала і дуже захотілося
Sep. 8th, 2011 12:38 am"В кожного з нас ще є якийсь час, щоб навчитися жити не так, ніби ми стружка, яка згорнулася навколо власної пустоти. Подумайте тільки, адже ж вартує лише розправити цю стружку, розімкнути це коло - і зі всіх сторін життя б полилося багато і змістовно."
(митр. Антоній Сурожський)
Це фраза з невеличкої проповіді-розмови митрополита Антонія, виголошена напередодні Великого посту. Напевно, сьогодні вона нікому так не стане такою важливою як для мене.
Їй передує інше важливе відкриття з тієї ж проповіді:
"Коли я задумуюся над собою й багатьма тими, хто протягом довгих років проходить до мене на сповідь чи духовну бесіду, мене вражає, що ніби непрохідною межею, непробивною стіною всередині нас самих, між нами і життям, свободою і радістю стоїть сама людина, загороджуючи собі шлях. Тому що великою мірою вся увага кожного з нас звернена на самих себе, на те що я думаю, що відчуваю, що роблю, що мені інша людина сказала добре чи погане, на те, що я очікую від життя, що життя дало мені чи вкрало у мене. І все зводиться до того, що в нашому житті звучить єдине слово: «я». Я сам, я – весь час я; моє життя складне, мене образили, мене уникають, я радію і т.д. Так, напевно, було від самого початку, і недивно після цього, що Христос першою умовою того, щоб людина могла куди-небудь зрушити, могла вирватися з цього полону, ставить відречення від себе: «Коли хто хоче йти слідом за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мт. 16:24).
Але що означає це відречення від себе? Найчастіше ми думаємо, що відректися від себе означає влаштувати собі життя, позбавлене радощів, життя, де все є жертвою, де не залишається нічого такого, що могло б зігріти серце, збадьорити розум – і це не так. Тому що те «я», від якого нам сказано відректися, те «я», яке стоїть непрохідною перешкодою між повнотою життям і мною, - це не все «я». Це якась поверхнева, дріб’язкова людина, яка закриває собою весь горизонт, яка не дозволяє мені самому бути тією великою людиною, якою кожен з нас міг би бути і стати. Відкинути себе означає найперше зрозуміти, що зосередити все життя на тій дріб’язковій людині, якою ми є в повсякденності рівнозначне тому, щоб звести життя до розмірів такої тюремної вузькості, в якій можна тільки задихнутися."
Мені дуже захотілося вийти. Я, щоправда, не уявляю як я маю це зробити в реаліях свого вузького офісу, кімнати, в якій запираю себе, коли стримуюся задля речей, які потрібно пережити і нестримуюся, коли дрібниці псують мені тимчасову картину.
Митрополит радить в свому колі, або в колі своїх зацікавлень і людей знайти декількох осіб або декілька предметів, на яких можна було б в якості вправи, докладаючи зусиль, проти всіх своїх звичок, зосередити погляд і увагу так, щоб їх поставити в центр свого життя. Для кого я можу бути таким ближнім, який приносить не смерть, а життя, який приносить в чуже життя не безнадію, не важкість, не безрадісний настрій, а ласку, світло й тепло?
Підсумок такої спроби також проглядається в тексті проповіді: "Дуже мало людей вміють старіти так, щоб старість була перемогою життя, а не поступовим згасанням, яке закінчиться останньою поразкою смерті".
(митр. Антоній Сурожський)
Це фраза з невеличкої проповіді-розмови митрополита Антонія, виголошена напередодні Великого посту. Напевно, сьогодні вона нікому так не стане такою важливою як для мене.
Їй передує інше важливе відкриття з тієї ж проповіді:
"Коли я задумуюся над собою й багатьма тими, хто протягом довгих років проходить до мене на сповідь чи духовну бесіду, мене вражає, що ніби непрохідною межею, непробивною стіною всередині нас самих, між нами і життям, свободою і радістю стоїть сама людина, загороджуючи собі шлях. Тому що великою мірою вся увага кожного з нас звернена на самих себе, на те що я думаю, що відчуваю, що роблю, що мені інша людина сказала добре чи погане, на те, що я очікую від життя, що життя дало мені чи вкрало у мене. І все зводиться до того, що в нашому житті звучить єдине слово: «я». Я сам, я – весь час я; моє життя складне, мене образили, мене уникають, я радію і т.д. Так, напевно, було від самого початку, і недивно після цього, що Христос першою умовою того, щоб людина могла куди-небудь зрушити, могла вирватися з цього полону, ставить відречення від себе: «Коли хто хоче йти слідом за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мт. 16:24).
Але що означає це відречення від себе? Найчастіше ми думаємо, що відректися від себе означає влаштувати собі життя, позбавлене радощів, життя, де все є жертвою, де не залишається нічого такого, що могло б зігріти серце, збадьорити розум – і це не так. Тому що те «я», від якого нам сказано відректися, те «я», яке стоїть непрохідною перешкодою між повнотою життям і мною, - це не все «я». Це якась поверхнева, дріб’язкова людина, яка закриває собою весь горизонт, яка не дозволяє мені самому бути тією великою людиною, якою кожен з нас міг би бути і стати. Відкинути себе означає найперше зрозуміти, що зосередити все життя на тій дріб’язковій людині, якою ми є в повсякденності рівнозначне тому, щоб звести життя до розмірів такої тюремної вузькості, в якій можна тільки задихнутися."
Мені дуже захотілося вийти. Я, щоправда, не уявляю як я маю це зробити в реаліях свого вузького офісу, кімнати, в якій запираю себе, коли стримуюся задля речей, які потрібно пережити і нестримуюся, коли дрібниці псують мені тимчасову картину.
Митрополит радить в свому колі, або в колі своїх зацікавлень і людей знайти декількох осіб або декілька предметів, на яких можна було б в якості вправи, докладаючи зусиль, проти всіх своїх звичок, зосередити погляд і увагу так, щоб їх поставити в центр свого життя. Для кого я можу бути таким ближнім, який приносить не смерть, а життя, який приносить в чуже життя не безнадію, не важкість, не безрадісний настрій, а ласку, світло й тепло?
Підсумок такої спроби також проглядається в тексті проповіді: "Дуже мало людей вміють старіти так, щоб старість була перемогою життя, а не поступовим згасанням, яке закінчиться останньою поразкою смерті".
