danka_v_dorozi

Дуже хочеться написати, хоч думки ніяк по-книжковому не складаються :)

Літо складається клаптиками (хоч я впевнена, якби це була будь-яка інша пора року, з цими подіями вона складалася б так самісінько).
Вгості навідуються не лише різні гості зі столиці, але й спогади київські з попереднього літа. Якщо підсумувати, то за рік змінилося в основному те, що попереднього літа в мене була тверда впевненість в тому, що нічого в мене немає, а тепер в мене не залишилося жодної впевненості. Перший випадок (відсутність будь-чого) було запорукою того, щоб повністю покластися на Бога, другий випадок є постійною спокусою покладатися на власні сили.

В мене є сьогодні і багато переживань за майбутнє і переживань за те, чи правильно я роблю.
Вперше в житті довелося і звільняти з роботи, і приймати заяву про звільнення. Це все такі речі, після яких я добряче задумуюся про потрібність якогось лідерства, коли береш участь в поворотах життя інших людей не з власної волі. Легкою так важко вийти з цього.
Поруч з цим, рука в руку йдуть пребагато приємних несподіванок, радостей різного масштабу (від цукерки у фортепіано, шоколадок на робочому столі, до надій на навчальну поїздку у Словенію). Я думаю, що небезпека у постійній невпевненості полягає в тому, що радіти стає чомусь соромно (ну, як можна, якщо завтра такеееее статись може і стається). Це дурне, але з голови не йде.

Моя християнська радість полягає в знанні наперед: вдячність за все має на увазі те, що все попереду сплететься; воскресіння - наступне слово; я шукаю (як мені здається), отже знайду.

Моя християнська невпевненість полягає в тому, що я не вмію ще першочергово шукати миру, а намагаюся спочатку вирішити "всі дрібні справи". І я не знаю як маю робити це сама, без сторонньої кваліфікованої допомоги. Але оскільки відповіді на це питання дааавненько не було, то є всі надії сподіватися на неї в найближчу прийдешність.

За що можна ще більше полюбити Львів:
 - п'яні співають під вікнами народних українських пісень
 - в маршрутках люди починають спілкуватися просто, не маючи ніяких комплексів, стосовно чужості
 - коли ввечері спадає спека і я йду з репетицій чи зустрічей - завжди є нагода подякувати за кам'яну красу і збережені малі історії
 - за стількизавгодні піші прогулянки
 - я почуваю себе "панею" з якоюсь-таки гідністю
 - сюди так люблять приїздити мої друзі, а це так гарно, що вони ходять цими вулицями з приємністю!

Попереду тиждень праці і 2 тижні збувань мрій про зустрічі і навчання! Буду зустрічатися в Києві і вчитися поблизу Києва.

Ну, так виходить. Що його зробиш?
О 16.32 спізняюся, йду, лечу роздратована на невчасність і на себе. Згадала про Лесю, Оксану, про потребу спокою і довіри. Заспокоїлася, але ще біжу. Ну, все завтра вже буде не так завантажено. Дякувати Богові!
0 17.08 точно спланувала що за чим робитиму завтра. Тільки кілька гарних і потрібних речей.
О 17.58 всі плани переламано. Я знов завантажена на весь день. Ну, що ж це таке :) :) :) Жодної відмінності: Київ, Львів чи ще якесь місто.
Згадую Ступку в ролі Тев'є молочника і його специфічно інтоновану фразу: "Боже, тобі це потрібно?"
Смішно, трошки страшно.