![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
danka_v_dorozi Збаламучена. Але цю бурю в склянці води, дуже швидко припиняють. Непомітно, через листи, слова, розмови з батьками і друзями, через намагання ну бодай чимсь скласти подяку. Або може мене присипляють, щоб я втратила пильність?
Сьогодні переконалася, що пустити гріх в своє серце, або ж не дозволити йому туди ввійти можемо лише ми самі. Свідомо.
Гріхи, що приходять ззовні ніби і легші, бо все ж сформовані не нами, і в нас знаходять часом готові відповіді на виклики, а часом змушують замислитися. Але бувають важчі, ніж інші, бо неочікувані, висловлені чи зроблені не на наш манер і часом їх без допомоги не викрити. А внутрішні підбурювання до гріха небезпечніші тим, що можуть крутитися довго і нудно, переконувати тоді, коли ніби вже все вирішено, з'являються нізвідки, точніше, що й страшно, з мого-таки рідного серця, черв'яком сумнівів риють таку яму, що один ойой.
І завжди є той момент, що його називають моментом істини. Відчуваю його, як укол готрої голки: чіткий, але такий миттєвий, що запросто забутися можна. Завжди ставить наносекундне запитання "то як?" і я часто вдаю, що я пропустила його, що не почула питання. Погоджуюся і знаю, що вже згодилася. Але варто зловити недобру думку за хвостика, Боже милий, яке ж воно нікчемне, мале і гидке, але як варте уваги і обережності!!! Спочатку мусить бути оце зловлення, а потім спасіння не забариться, "Богородице Діво" покриває такою відчутною допомогою, захистом.
Є гріхи вишукані. Ці підбираються з такою небаченою дбайливістю, що бережи нас Господи. Не знаю, чомусь в цьому випадку лукавий мені уявляється чудовим маркетологом: він безпомилково вираховує на чому я найбільш падка і чим я безтямно дорожу і весь час під виглядом доброго підсовує якусь таку підробку, що один біль її бачити - таке воно вираження ненависті.
Ставало страшно, коли шквал незрозумілого настиску виливається на мою голову, коли є правда, яка ніби і правда, але забирає життя. Та як мені забути, що була та Досконала Жертва - образ ідеалів і перфекція найбільш сперфекціонізованого мозку? Власне, тому я серцем чую, що Він - Правда, бо вибрав собі такий простий і прямий образ. Я не можу не любити сильно-сильно, коли і в десятитисячний раз, як руки мої не те що впали, вони валяються десь нескінченно низько, Він все ж каже: "Ми ж спробуємо ще раз, так?"
__________________________________________________
(про картину: знайшла її в порожній кімнаті, в ящику, на сторінках книги, серед книг призначених на вічне на зберігання і довге забуття. Частина з малюнку Ван Ейка. Вдала...)
Сьогодні переконалася, що пустити гріх в своє серце, або ж не дозволити йому туди ввійти можемо лише ми самі. Свідомо.
Гріхи, що приходять ззовні ніби і легші, бо все ж сформовані не нами, і в нас знаходять часом готові відповіді на виклики, а часом змушують замислитися. Але бувають важчі, ніж інші, бо неочікувані, висловлені чи зроблені не на наш манер і часом їх без допомоги не викрити. А внутрішні підбурювання до гріха небезпечніші тим, що можуть крутитися довго і нудно, переконувати тоді, коли ніби вже все вирішено, з'являються нізвідки, точніше, що й страшно, з мого-таки рідного серця, черв'яком сумнівів риють таку яму, що один ойой.
І завжди є той момент, що його називають моментом істини. Відчуваю його, як укол готрої голки: чіткий, але такий миттєвий, що запросто забутися можна. Завжди ставить наносекундне запитання "то як?" і я часто вдаю, що я пропустила його, що не почула питання. Погоджуюся і знаю, що вже згодилася. Але варто зловити недобру думку за хвостика, Боже милий, яке ж воно нікчемне, мале і гидке, але як варте уваги і обережності!!! Спочатку мусить бути оце зловлення, а потім спасіння не забариться, "Богородице Діво" покриває такою відчутною допомогою, захистом.
Є гріхи вишукані. Ці підбираються з такою небаченою дбайливістю, що бережи нас Господи. Не знаю, чомусь в цьому випадку лукавий мені уявляється чудовим маркетологом: він безпомилково вираховує на чому я найбільш падка і чим я безтямно дорожу і весь час під виглядом доброго підсовує якусь таку підробку, що один біль її бачити - таке воно вираження ненависті.
Ставало страшно, коли шквал незрозумілого настиску виливається на мою голову, коли є правда, яка ніби і правда, але забирає життя. Та як мені забути, що була та Досконала Жертва - образ ідеалів і перфекція найбільш сперфекціонізованого мозку? Власне, тому я серцем чую, що Він - Правда, бо вибрав собі такий простий і прямий образ. Я не можу не любити сильно-сильно, коли і в десятитисячний раз, як руки мої не те що впали, вони валяються десь нескінченно низько, Він все ж каже: "Ми ж спробуємо ще раз, так?"__________________________________________________
(про картину: знайшла її в порожній кімнаті, в ящику, на сторінках книги, серед книг призначених на вічне на зберігання і довге забуття. Частина з малюнку Ван Ейка. Вдала...)
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2010-04-02 10:52 am (UTC)no subject
Date: 2010-04-02 08:53 pm (UTC)Дякую! Обіймаю :)
no subject
Date: 2010-04-02 08:05 pm (UTC)no subject
Date: 2010-04-02 08:53 pm (UTC)no subject
Date: 2010-04-03 09:32 am (UTC)no subject
Date: 2010-04-06 09:20 pm (UTC)