whatever tomorrow brings

Від третини вересня я працюю на новій роботі. Це знову освітній проект, але тепер стосується тільки дітей шкільного віку. Ми пробуємо створити навчальне середовище, де діти спробували б себе в різних сферах і науки, і суспільного життя, і приміряли на себе різні професії, і трохи більше розумілися на тому побуті, який їх оточує вдома, вчилися спілкуватися з різними людьми, шукали однодумців, але цінували різноманітність, усвідомлювали особливість яка є тільки в кожного з них.
Думаю, дуже важливо, що все починалося надважко: жодної певності у тому де ми будемо, дуже мало підтримки з боку тих, кому могла би бути цікавою така ідея, натомість багато підозр щодо надприбутковості цього проекту, який на той момент ще навіть не почав функціонувати.
Разів 2 я думала, що звалюся з інсультом чи якимсь нервовим зривом від хвилювань і нерозуміння певних речей. Але всякій неприємності слідує ряд приємнощів, головне їх дочекатися і не звалюватися у прірву розпачу і хвилювань.
Зараз, коли чую поруч: "Мама, я горила" - знаю, що це я у світі дитячої реальності.

На вихідних я пішла вгості до своєї дитячої реальності, яка тільки біля моїх батьків. Це були найфантастичніші години початку цього бабиного літа. Збирання грибів (збирали тільки "дорослі", а я сиділа на пеньках із задертою догори головою і дивувалася які ще зелені крони у дерев), жарти з їхньою собакою (єдиного, якого я не боюся), пісні в нікуди, сині яблука завбільшки з маленькі кримські дині, горіхи в траві, мальовничі мухомори там же, гори і повітря-повітря-повітря.



Не втримаюся, щоб не викласти це фото-порівняння: зліва - урожай липня, справа - знахідки жовтня. Трохи змінилися взуттєві уподобання, а ще в кошику не видно грибів.