продовження і пік відпустки

Для декого це буде повторенням мого фейсбучного посту, однак, думала-передумала я і вирішила, що жж-друзі і жж-формат мають свої додаткові переваги і зараз такий стан, що з усіма ділитися хочеться.
Отож, Донецьк і його околиці - моє літнє захоплення.

Для усвідомлення будь-чого, певно, найважливіший власний досвід. Для усвідомлення цілісності України, українськості східних земель нашої країни просто необхідно самій "поваритися в цій каші", поговорити з пересічними людьми, побувати серед своїх страхів і стереотипів і, врешті, засоромитися їх. Вже ніколи, навіть сказана про себе, фраза "Дякуємо жителям Донбасу" не матиме для мене іншого, крім прямого, вдячного значення. Бо у складній ситуації вони без вагань допомогли мені так, як би допомогла будь-яка чуйна людина з будь-якого іншого регіону України.
Я нічогісінько не зробила для того, щоб щодня розмовляти українською мовою, народні традиції і звичаї для мене - всмоктані з молоком матері даності, хоч якась національна свідомість - заслуга добрих батьків, вчителів та викладачів. Для мене ніколи не існувало вибору того якою мовою спілкуватися, чи вважати героями вояків УПА, УСС - в межах Львова і навіть Києва це не потребувало якогось геройського усвідомлення, вимушеності йти наперекір свому середовищу. Тож чому б я мала вважати себе якоюсь більше українкою, ніж ті, хто нащодень спілкуються російською у давно русифікованих містах, які однак вважають ціллю свого буття робити життя кращим в нашій країні, кожен по своїй змозі.
"Що може бути доброго з Назарету?" - іронічна фраза, значення якої ми думаємо, що тепер, після 2000 років від приходу Христа, точно розуміємо. То ось: зі сходу України йде багато добра :)