Особливо рекомендується греко-католикам

Нинішній дощовий день найбільше сприяв навчанню в нашій ой-якій затишній бежевій університетській бібліотеці. Ввечері пар не було, а в мене на плані стояла вечірня служба. Я вже описувала той стан, в якому перебуваю, коли йду до тієї церкви. Так було і в Києві, коли вперше (аж за півроку від початку мого життя в Києві) завдяки о.Андрію я дізналася де є греко-католицькі церкви в Києві і що то не "по-львівськи", а то називається "Українською греко-католицькою церквою". Вільнюську церкву Святої Трійці полюбила з най-найпершого погляду, як тільки иені сказали, що це наша церква. Ще не бачачи тутешнього священика я мріяла про Літургію, Вечірню чи Утреню. Церква громаднюща, займає дуже зручне місце - одразу при давній брамі, з якої починався вхід в місто, поруш з найбільшою святинею Вільнюса - іконою і каплицею Остробрамської Божої Матері Милосердя. Історичних дат не знаю точно, але історія така, що з дуже давніх часів саме на тому місці, де тепер храм, колись був дубовий ліс, де, за переказами, язичники вбили трьох православних місіонерів, які стали найпершими християнськими мучениками Литви. Пізніше там побудували монастир чину Василія Великого. От у відновленій будівлі того колишнього монастиря (нашого! :) ) я тепер вчуся:) зараз це університет економіки і менеджменту.
А церква залишилася УГКЦ, але стан її жалюгідний. Час розколює стіни на чистини, громада невеличка, а місто покищо немає достатньо грошей на відновлення всіх великих храмів, яких тут багатенько. Церква Святої Трійці має своє серце. Коли спочатку заходите - бачите неймовірно високу будівлю, можна тільки уявити собі її розписи, є кілька польських гробниць, вмонтованих в стіни, високі хори, а на стінах... радянська побілка "під червону лінієчку", це коли під лінією все зелене, над - світлого кольору - як в старих туберкульозних лікарнях, занедбаних школах і деяких інтернатах. А з правого боку - одне крило відокремлене і перероблене на капличку, де ми молимося. Там є мощі греко-католицького мученика Йосафата Кунцевича - набедреник з його риз. Я не знаю, коли почула, що він тут кілька років служив, зразу стала певна того, що присутність моя тут невипадкова. Отець колись казав, що Св.Йосафат єдиний святий УГКЦ, якого визнають католики (а поляки ще й намагаються причислити його до своїх, :) :) :) мені не шкода, його молитов на свіх вистачить :) ). Сьогодні монастир василіян налічує одного священика і, за моїми підрахунками, одного монаха-послушника. Є ще парафіяльний отець -о.Натанаїл. Зайшла, і навіть не здивувалася, коли мені запропонували молитвослов - співали разом. Зовсім як на Подолі. Навіть передати не можу як мені стало смішно, коли почула як разом співають отець і монах: в о.Павла високий, дзвінкий голос, а чернець (імені ще поки не знаю), ой- спеціально для мене - басить може квартою через октаву вниз - одне слово тональність зовсім не та, зате які мелодії в нас визодять втрьох! Отець бере тон, я в терцію нижче від нього і ні з того, ні з сього бас в мінорі :) Хочеш-не хочеш зосереджуєш увагу на словах і на змісті Літургії - вона нас об'єднує.
УГКЦ це вже не конфесія, не частина чогось, це вияв Бога в житті. Якись такий спосіб діяння, який підносить серце навпростець до нього.