danka_v_dorozi

Дорога між двома домами - литовським і львівським вийшла з горою пригод, яких я би собі може і не побажала, зате хтось дуже турбувався про те, щоб я не лише не забувала про справді важливі речі, а й перебувала в постійному стані включеної свідомості.
Я побачилася з важливими людьми, як мені здається, саме для того, щоб хоч на трохи вийти зі свого світу і бути перейнятою, не заснути під навіяним враженням тихого моря. Десь тут автор найвдаліше написав, чому важливо бути потривоженим.
Вже дорогою з України думала про всіх і про всі події. Думалося про те чому, як і коли хтось зумів в нашій малесенькій родині посіяти непорозуміння, яке коштує нам цілого життя спілкування, розуміння і підтримки одне одного. І це одні і ті ж речі: гордість, почуття образи, страх і байдужість, - ті, які будь-яку іншу ситуацію вивертають найнепригляднішим боком і потім змушують вірити, що тільки такою і може бути якась-там "реальність". На щастя, і тут є надія. Бо існують ще хвороби, старість і розпач. І я покладаю всю свою надію на спроможність бодай цих речей зблизити чи принаймні навчити не відкидати. І звичайно, ми з братом вже виростаємо і виходимо категорії "малі-дурні", а отже маємо всі можливості не приймати нав'язаних старшими правил поведінки в родині. І звичайно... дію і силу молитви ніхто не припиняє.

Переїзди з міст в міста тепер не сприймаю за даність. Потяги Київ- Львів і навпаки ніколи не бралися мною до уваги, важливими були самі місця призначень. Тепер, коли подорожую через кордони, маю змогу вперше оцінити важливість і самої дороги і тих, хто поруч. Вчора зразу після виїзду зі Львова хлинуло таке непереборне відчуття потреби довгої-довгої молитви, молитви, яка б'є у всі дзвони, що довелося заглушити музику в плеєрі і слухатися. А на кордоні нас протримали 7 годин і за одне місце від мене, в чоловіка знайшли підозрілий порошок. Я не встигала справлятися зі всіма страшними думками про те, як все могло би бути. І звичайно, коли кошмар з поліцією, собаками, протоколами і нестерпним холодом закінчився, молитва подяки була якась надто коротка. А винирнула зі сну я вже в сонячному закордонні.