danka_v_dorozi: (метелик)
Дуже хочу розповісти про нього - про мого музичного ангела. Називаю його так тому, що вірю, що саме Бог його руками і дисками явною робить свою любов, неймовірну турботу і виявляє своє розуміння.
Це почалося півтора року тому. Хоча, сам-сам-сам початок сягає ось днями вже двох років. Ми з незнайомими людями, які тепер мої дорогі друзі поїхали в монастир Тезе у Франції. Хто з вас не знає ще що це таке, то мерщій дізнавайтеся тут: http://taize.fr/ А так дуже коротенько, то я тільки скажу, що це екуменічне (для всіх релігій і конфесій) місце, куди протягом року приїздять молоді люди, що побути в молитовному і духовному середовищі, читають і роздумують над Святим Письмом, багато гуляють і мовчать. Раз на рік взимку на Новий рік відбуваєтсья зустріч в якомусь місті Європи, є також менші, регіональні зустрічі (от минулої осені була в Києві).
Read more... )
danka_v_dorozi: (Св.Франциск)
Зміни у життя приходять непомітно. Як думки, які перелітають з одного предмету на інший, раптово і цілком невідомо звідки приходять ідеї-відповіді на питання, над якими могли товктися роками. Але для того, щоб сприйняти, побачити чи почути, вочевидь, також треба бути підготованим; на це і йдуть, ймовірно, ці роки товчення. Саме зараз читаю книгу про те, як прискорити "визрівання" хороших і творчих ідей. Але про це колись в іншому пості.

Минулої весни після поїзки в Тезе у Францію я зрозуміла, що щось назавжди змінилося. І це щось не просто відчуття, залежне від бургундського краєвиду, певної композиції нот, наявності певних облич довкола і пори року. Це відповідь на одне з довгих питань, які називають лише риторичними, залишаючи шанс на відповідь самому часові. Міру цього "назавжди" я зрозуміла за тою відповідальністю, яку відчула. Йдеться про загадкове, піднесене і... піднабридле, за кількістю згадувань, слово "покликання". Не знаю хто і як, але в молодіжних спільнотах, в яких я "оберталася" розмови про це можна було чути безліч разів. Популярність цієї теми може поступитися хібащо темі кохання чи дошлюбних стосунків, які все одно так чи інакше в чомусь дотичні до покликання. 

Так-от, це покликання, коли вперше його вічула як своє навесні 2011р., збило мене з пантелику. Як? Я завжди уявляла собі щось помпезне бодай на мою уяву, таке, яке, як прийде, то буквально з ніг мене звалить своєю "фатальністю", залиє сльозами, пригвинтить до місця, де перебуватиму. Думалось, що воно як штапм - припечатає тебе і більш ні на що інше я не матиму права глянути. Натомість його простота і, я б навіть сказала буденність, були настільки... прозаїчними, що я спочатку не повірила і чи не вперше поставила перед Богом дуже чітке питання. Відповідь була більш, ніж чітка і дуже скора. Але що мене вразило, то це те, що було воно як прохання чи пропозиція, яка залишає вибір за мною. Це так нагадало мені про історію пророка Іллі, здається, який порівняв присутність Бога з лагідним вітерцем. Такого точно не злякаєшся, і така лагідність не може пригвинтити. 

Після того в мене просто зникли думки про пошуки покликання. Десь воно відчулося "своїм" і хоч навіть як би хотілося ще шукати, підсвідомо розумію, що це все буде даремно. Таким цікавим є цей новий досвід "життя в покликанні". Це взагалі невидно і нічого особливого не змінювалося, і разом з тим для невидимого життя воно змінює все, якщо я тільки не забуваю. Інколи воно трохи нагадує дитину, яка взялася нізвідки, і невідомо як з нею поводитися, що робити. В способі життя, до якого звикла, її немає, але знання про її присутність змінює ставлення до всього довкола. 

Етап 2 прийшов підчас новорічної зустрічі Тезе в Берліні. (Я сама не розумію чому саме з Тезе пов'язуються ці речі. Навіть інколи хочеться, щоб, скажімо, сталося "просвітління" в будівлі якогось храму УГКЦ, а воно приходить, де йому заманеться).Точніше, дорогою в Україну. І "дійшло" до мене завдяки фільму "Джузеппе Маскаті. Цілюща любов". Бачили? Подивіться, як матимете бажання і не шкода буде сліз. Колись напишу і про етап 2, як трохи проясниться...
danka_v_dorozi: (Default)
Аж місяць протягнула від часу, коли повернулася з цієї ( як її описати цю подорож...) багатої подорожі. Це найбезвідповідальніша моя мандрівка (я не особливо переймалася виготовленням документів, збирала речі в останню годину і навіть не дуже похапцем, позичала валізу і в останні 20 хв гнала зі свідоцтвом в супермаркет, щоб купити кагор, і щоб мати що відповісти турботливій касирці, якщо та запитає мене чи є мені 18 років). Я не намагалася запам'ятати імен тих, з ким їду, заспокоюючи себе, що знати лише єдиного  організатора це не так вже й безвідповідально. По правді кажучи, саме через таку неспланованість я до миті, аж поки поїзд не рушив на Краків, не вірила, що поїду і таки потраплю в це французьке Тезе. Але щойно потяг вирушив, я чесно пообіцяла не згадувати ніяких робіт, по можливості і турбот, які висушили всі соки, не перейматися бідами які обсіли і найближчих людей і цілковито віддатися молитві за виконання всякої волі Бога.

Я розгублююся про що саме писати, бо плодів цієї подорожі було пребагато.

Я виявила одну гарну річ: коли вдавалося всеціло думки передати тільки Богові, думки, наміри, справи, побажання, мої острахи, мої болячки, тривоги за брата, неспокій за батьків, якісь намагання у всіїх моїх соціальних ролях, я віднаходила чудові якості і думки в собі. Насправді, таке вдалося день аж на третій перебування в Тезе і тривало днів 4 (всього ми пробули в самому Тезе 8 днів і ще 3 дні в різних подорожах). В молитву Тезе входиться одразу, але тишу, яка завжди є важливою її частиною напочатку переносити важко (хоч це лише 10 якихось хвилинок). Постійно закрадаєтсья думка, як це безвідповідально не думати про інших, закинути переживання за все на світі. Але ця ж тиша і мовчанка в ній роблять чудодійні речі: від концентрації на радості, яку відчуваю від того, що знаю, що є Бог, що дуже хочу Його любити, що люблю, переходжу до сприйняття себе як важливої Його дитини, Його руки. Від заспокоєння в собі йде потужна любов, яка об'єднує багато сприятливих якостей. Все це разом помагає відкритися до всіх, хто є довкола. До всіх. Поки пульсує ця спорідненість з Богом і собою, зовсім не важко виходити з себе, не соромно за фізичні вади, які я помічаю в собі, за внутрішні недоліки, які може не кожен помітить в мені, я не думаю ні про зовнішній вигляд, ні про те, як житиму далі. Для мене найвищою сходинкою до святості і то цілком реальною стає лише день сьогоднішній, лише конкретна мить і цілком реальна людина, з якою я перебуваю.

Я перестала себе ганити за те, що дух, привезений з Тезе поволі вичерпувався. Я чесно кажу собі, що такого цілковитого спокою, тиші і відречення я насправді не маю ніколи. Це часи реколекцій з виїздом, можливо час молитви в монастирі, тобто ті періоди, коли я перебуваю в суттєво іншому духовному просторі, ніж той, в якому проводжу будні.
І я не впевнена, що Бог насправді хотів би, щоб я завжди перебувала такому стані неймовірної сили і любові. Коли за два пречудові тижні після повернення з Тезе мій запас ідеальної рівноваги втратився, я одна за одною згадувала нові пісні, привезені з Тезе:
"Боже хай всі мої думки звернуться до Тебе. Біля Тебе світло, Ти про мене не забуваєш. З Тобою допомога, з Тобою спокій. Я не розумію твоїх доріг, але Ти знаєш мою дорогу".
Більше того, мені здалося, що я спустилася до ганебних емоційних розладів (на такі не дозволяється, при відпустці лише місяць тому), проте у цьому може зарадити і наш східний обряд. Ввечері я кажу собі, що останнє слово ще попереду і воно не від мене.

Час перебування в Тезе обдарував чудесним спокоєм. Раз переживши це надзвичайне відчуття врівноваженості, прагну повернутися до нього (вірю, що для цього не обов'язково буду змушена їздити аж до Тезе).

Я вже не шукаю покликання. Слідую у вірності за ним. Це також подарунок, привезений з Тезе.
danka_v_dorozi: (місто)

Я такого дуже давно не переживала, відколи вернулася з Києва до Львова: неймовірного відчуття спокою, миру і дуже тихого щастя. Тим бульше, будучи сама (а я зовсім не для самоти), ввечері (я ще й боягузка) і за відсутності світла (згадуються затишні і безелектричні 90-ті).
День починався зовсім не так мирно, навіть, як висловився директор, гидко. Я не люблю "віддячувань" наперед, не бачу різниці між ними і хабарем (хай це нікого не образить, в кожного свої ситуації і свої принципи). А оскільки останнім часом, тема хабарів в мене на слуху, то коли щось подібне прокрадається на роботу, я б'ю на сполох усіма дзвонами, верещу як навіжена своєю поставою і діями. Квіти, торти, запрошення на каву, коли вони безпосередньо пов'язані з тим, що роблю в свій робочий час, мене обурюють і лякають. Коротше, до обіду я ходила і слухала як кров б'є мені у скроні.
Потім я закопалася в стоси фінансових паперів, намагаючись дати всьому лад. І мало не спізнилася на зустріч Тезе. Ось про це детальніше (дозволю собі виговоритися за стільки часу).
В Києві раз на місяць ми з друзями, знайомими і незнайомими збиралися на молитви у дусі Тезе в церкві на Подолі. Тезе, якось так вже склалося, багато разів відігравало важливу роль в моєму житті (саме йому я завдячую своєму навчанню в Литві і знайомством з декількома добрими друзями). Після мого першого знайомства з ним, я потрапляла на такі молитовні зустрічі мало не в кожному місті, в якому перебувала довший час. По приїзді до Львова, коли поволі прийшла до тями і почала розглядатися на всі боки, шукаючи Тезе тут, то зі здивуванням виявила, що "централізованих" зустрічей Тезе тут не має (пізніше довідалася, що в різних церквах, в принципі, щось якось є, але на "потрібних" людей ніяк не змогла вийти).
В лютому на Фейсбуці хтось львівський подав клич, щоб почати збиратися. Це повідомлення мало більше, як 40 коментарів, в результаті чого ми за менше, ніж тиждень зібралися на організаційну зустріч і визначилися з проведенням зустрічі. Відтоді ми збираємося щотижня (то вже як кому виходить) по четвергах в храмі Архистратига Михайла. Перші зустрічі були більш ніж натхненними: величезна кількість людей, загальне піднесення, енергійність організаторів , - все це характеризувало нас як молодіжну спільноту (називаю її так умовно, бо учасники майже завжди різні), яка подає надію. Трошки важче було знайти священика, який би взяв нас під свою опіку, а на час Посту ми залишилися взагалі безприглядними (впевнена, він молиться за нас). Але вже за 2-3 тижні кількість людей різно зменшилася, організовувати нові зустрічі ставало дедалі важче (кожна зустріч займала четверговий вечір, а репетиція до її підготовки - ще й вівторковий вечір). Ми почали думати про якесь переформатування (щотижневість зустрічей головний організатор все ж не погоджувався змінити), про меншу кількість змін в програмі зустрічей. Але це не значно полегшувало нашу роботу ще й через те, що фактично все спілкування ведеться лише через імейли (а там, як відомо, такого можна понаписувати...). Якесь внутрішнє відчуття недосконалої підготованості зустрічей дуже гризло мою совість і отруювало будь-який смак від спільної молитви.

До якоїсь "ручки" я дійшла напочатку тижня і вже була готова закинути це діло з урочистою собі обіцянкою ніколи більше не сунутися зі своєю ініціативою. На останню перед Великоднем зустріч все ж прийшла, бо все одно почувала зобов'язаною до остаточного з'ясування ситуації. На велике диво людей прийшло більше, ніж на попередні зустрічі і я дозволила собі бути скоріше учасником зустрічі, аніж її співорганізатором. Під час котроїсь пісні мене обійняв неймовірний спокій (таке стається хіба коли я зовсім безсила і з розпачу перестаю сунутися зі своїми порадами Богові), в якому стало зрозумілим, що все це лише засоби і посередники і воно може й добре, що треба над ними трудитися, та все ж найважливіше приходить не від нас (і тим більше не від мене)- організаторів.
Після зустрічі ми величеньким гуртом пішли в кафе обговорювати робочі плани. І вперше за час від вересня, серед цього гамірного кола людей з різних сфер, різних уподобань, різних тембрів голосу я почулася щасливою і віднайденою саме серед ширшого кола нерідних людей.
Друзі, порадійте зі мною: в цей день мій Київський (хай простить мені за матеріальність) Бог, переїхав до Львова.


Profile

danka_v_dorozi: (Default)
danka_v_dorozi

March 2014

S M T W T F S
      1
2345 678
9101112131415
1617 18 19202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 08:36 pm
Powered by Dreamwidth Studios