danka_v_dorozi: (листи)
З роками свято Св. Миколая стає лише кращим. Будь-які подарунки - стають справжнім сюрпризом, бо очікувань ніяких немає. Сама наявність подарунка стала святом. Але, як точно сьогодні зауважив один монах, подарунки ми отримуємо щодня, просто саме в цю ніч через традицію Бог втілює і матеріалізує те, що інші дні є інколи безформовим, непобаченим, непочутим. Любов до нас, турботу. Правда ж, Св. Миколай молиться за нас не тільки в ніч з 18 на 19 грудня, Св. Антоній помагав би навіть якщо б ми ніколи нічого не губили, а ангел-охоронець охороняє навіть коли ми роками не згадуємо дитячу "Святий ангелику мій". Найцінніші речі - небачені, нечуті, неотримані, просто відчуті або такі, в які повіриш. 

З роками свято Св. Миколая наступає скоріше. Кожен рік воно особливіше. 

свято

Sep. 29th, 2011 01:45 am
danka_v_dorozi: (солодке щастя)
Уявила собі що і як, ще в серпні. Так завжди, коли до дня народження багато часу. Потім все якось стирається за тим, що треба робити саме зараз. Але не цього разу. Завдяки щоденному нагдуванню про те, що важливе все, важливих багато.
Це чудовий день, а з ним відкрито чудовий 25-рік життя!


кілька штрихів того дня )
danka_v_dorozi: (за руки)
 Це про батьків. Завтра 25 років їхній цілісності - нашому щастю і нашій сім'ї. На весільних слайдах і фото вони дуже красиві, закохані - мама трошечки бліда від хвилювання, тато - дуже-дуже радий і цієї його щирості не міг приховати ні серйозний весільний костюм, ні загельована зачіска. 

Знаєте, оце з похресниками переживаю такий цікавий період, коли фактично чи не щодня з ними відбуваються очевидні зміни, вони вчаться стільки всьому і ми разом з їхніми батьками дивуємося і говоримо годинами про це перетворення, про його дивовижність. І я з усією впевненістю можу сказати, що з сім'єю, як організмом відбувається щось дуже схоже: від росту перших молочних зубів, спинання на власні ніжки і до впевненого крокування кар'єрними сходинками і самостійним вибором способу життя.

Коли нашій сім'ї роки рахувалися однозначними цифрами, було стільки емоцій, стільки змін і в місці проживання, і в правилах повіденки вдома, і в раціоні. З роками правила вивчилися напам'ять, побут внормувався і... як в найкращому джазі, знаючи тему і вслухаючись в ритм ударників і м'який перебір вілоончелі, головний інструмент починає імпровізувати.

Власне хто ми такі і що робимо в цій сім'ї ми вчотирьох найбільше почали відкривати таємниць в останні  5-7 років. Для мене поступово  відкриваються особистості мами і тата -  опікунів моїх душі і тіла, дорослих порадників, які, тим не менше, також мають особисте життя, яке колись починалося окремо зі всіма етапами звичних подій у житті: дитсадка/ подвір'я, школи, університету і роботи. Відколи вони разом,-  цей хід не затримався в  невагомості, але скоригувався спільним побутом. Є речі, які мені вкрай важко зрозуміти з точки зору людини неодруженої. Я, наприклад, не уявляю як можна миритися з тим, що чи не кожного ранку у вас в тисячне запитають "де мій мобільний" і ви в тисячний раз  преспокійно назвете з десяток місць, де він міг би бути (і в одному з них він таки знайдеться), навіть не зважаючи на те, що це річ не ваша і яке ви маєте відношення до її пропажі? Або як можна не втратити терпець у ситуації, коли доросла людина за найменшої звичної хвороби перетворюється на дитину і безпорадно в мільйонний раз  запитає "де наша аптечка" і "що мені робити"? В нас почергово хтось може бути стіною і опорою, а хтось інший - тим, хто потребує, щоб його підтримати.  І я не знаю, як мама з татом це роблять, але вони з півслова розуміють що до чого і миттєво  займають ту роль, якої від них зараз потребується. В їхньому шлюбі народився свій діалект і гумор, які зрозуміємо лише ми. Мої улюблені "я йду  - ви прийдете", "погодиця як коровиця", "сюди не заходити"  -  беззмістовний набір слів за межами сім'ї. 

За 23 роки (десь стільки я себе пам'ятаю з ними) в нас дуже змінилися ролі і обов'язки, проте залишилися ті ж самі  імена одне для одного, викручені так, що ніхто-ніхто з-поза сім'ї так не придумає нас назвати. Батьки можуть інколи побути дітьми і ми їх кутаємо в ковдри, гойдаємо на руках і читаємо Біблію як вечірню казку. Батьки приміряють ролі бабусь і дідусів - розповідають де і як бігатимуть їхні внуки за уявними курми,  на які гуртки вони їх водитимуть, які речі в'язатимуть і де збиратимуть гриби. 

Було і залишається  давнезним спогадом і сьогоденням: коли тато приходить і мама все ж найперша прибіє його обійняти, ми з братом тулилися до них і дивилися усміхнено одне на одного - точно знали, як сильно ми захищені їхньою любов'ю. 

 
danka_v_dorozi: (радість)

...щороку в Космачі. Кажуть, то серце Гуцульщини, бо звідти вся краса, життєрадісні кольори, веселість ансамблю сопілки, цимбалів і скрипки вийшли. І зовсім нема чому дивуватися: добрих 30-40 хвилин доводиться їхати з одною лише вірою, що серед гущавини Карпат, по грунтовій дорозі ми справді можемо потрапити в найбільше село. Зате, коли приїдемо, краса довкола і неймовірний колорит Космача, унікальна культура його жителів, оранжевість національного одягу без особливих зусиль змушує забути про все, що діється за межами гір, якими оточений Космач. І я забулася на 2 дні.
 

Кольорові результати )

 


Вдома

Jan. 5th, 2010 10:02 pm
danka_v_dorozi: (Default)

Якби треба було ще раз отак день в день здавати іспити, щоб потім мати стільки пригод, приємних подій, незвичайних зустрічей, непланованих походів, і гору гарних фотографій, я би не думаючи погодилася і ні миті не шкодувала би :)
Листки на мому планівнику кишать записами-планами ще від 24 грудня. Read more... )
danka_v_dorozi: (казка)
Не знаю чого би то так рано прокинутися в ніч на Миколая. Хоча... може і знаю... Одне слово спати вже неможливо :) Від четверга Оксамитка лежить в пологовому і тепер сни про її пологи снятся і мені. Уявити тільки, я вже бачила Диво і навіть знаю який колір його очей :) Хай Святий Миколай особливо їм помагає нині!!!Про святкове )
danka_v_dorozi: (зима)
Про що можуть бути думки кожного дня, якщо до католицького Різдва лишається трохи більше тижня? Сіро-не сіро, вже немає значення, литовські "ялинки" (це щось специфічне), ангелики, ліхтарики, різдвяні світелка і прикраси абсолютно всю-ю-ю-юди. Це зовсім не дивує наших західноєвропейських знайомих студентів, це не те щоб дивує нас, це просто гарно, особливо в таку стужу.

Знаєте, чого я справді ще не бачила? Може то я не сильно придивлялася і шукала, але в об'єктиви і очі чомусь це не кидається: я ніде не бачу в цих вікнах, вітринах і подвір'ях того, що ми святкуємо. Все ніби довкола і поблизу. Ми ж ніби до РІЗДВА ХРИСТОВОГО готуємося, а не до свята зеленої ялинки, дерев'яних ангелів, блискучих стрічок і світел-блимавок. Де ж шукати Ісуса?
Ну, припустимо, що це як в дитячому садочку - найприємніше залишалося завжди на кінець. Припустимо, що всі ці гарнющі приготування справді лише приготування до найголовнішого.

В листівкових магазинах я шукала привітальні листівки з зображеннями народження Ісуса чи взагалі чогось такого, яке би говорило саме про Різдво, а не про ялинки. Знайшла один маленький магазин, де були листівки з Народженням і то... польською чомусь мовою.
От мені цікаво, чи в інших західноєвропейських країнах різдвяні приготування з початку жовтня і до кінця січня - це лише очікування подарунків, вибирання подарунків, прикрашання для краси? Ні в кого не виникає відчуття, ніби десь по дорозі загубився зміст цього свята? Уявіть, всі друзі готуються до вашого дня народження, накупили подарунків, поприкрашали приміщення, бо буде ваше день народження, і за весь час жодного разу вам не подзвонили і взагалі вашого імені не згадали.
Що таке Адвент (Пилипівка)? Це якийсь "умовний" піст, щоб краще приготуватися? До чого? Ну, от ці питання мене трошки хвилювали, коли ми довго-довго з подругами гуляли вулицями Вільнюса.
Але що й казати, цьогорічне чекання на Рідзво дуже вже особливе, підсилене чеканням на зустріч з маленькою дитиною.
danka_v_dorozi: (орнамент)
Коротко чому: нині день народження в о.Андрія. Я хотіла тут цілий пост писати, але ті, хто його знає, можуть сказати не менше, для інших писанина моя мало що означатиме. Певно, якби я народилася чоловіком, то до певної міри найбільше би хотіла бути схожою на о.Андрія і снувала би за ним цілими днями, нічим не переймаючись.
Нинішні молитви підношу за таких людей, без яких я не була би Данкою. За таких, які нам творять спокій і затишок. Яких любимо з цілої душі. Дякую Богу!!!
danka_v_dorozi: (фарби)

       На щастя тоді, 3 роки тому ми посиленно користувалися інтернетом і не боялися в електронних листах знайомитися і виливати душу ледь знайомій людині :) На нашу радість Бог посіяв якесь схоже насіння в наші серця і часто я слухаю тебе, а чую те, що сказав би мені мій внутрішній голос.
       Я дуже ціную, Оксамитко, твоє особливе вміння робити перший крок: трохи вийти за себе, дуже обережно розповісти про най-найцінніше, ділитися всім, що сама знаєш. Ціную особливу скромність і покірність, ціную таку ну, просто тільки оксамитівську ніжну впертість і своєрідне бунтарство.
      А пожиттєва вдячність тобі за повернення мені довіри до самої себе через твою величе-е-е-е-е-зну довіру до мене.
      Десь тут колись я писала, що сумна та дорога, на якій не ростуть будячки. Ти мій найулюбленіший!

 

danka_v_dorozi: (Паска)

Шух! - прошугнув перед очима Великий Піст. Та що там, повистрілювали листям і цвітом дерева за якихось три тижні. Землю не впізнати. І все одно, світло завжди ще попереду.
Найбільше, що вразило мене (і це, звичайно, мало статися саме в тиждень перед Великоднем) - неймовірна відповідальність, яка з благословенням впала на мене. Про це обов'язково напишу колись, коли всі емоції трошки поступляться місцем усвідомленій любові.
Зустріч Великодня, на щастя, відбулася у Львові, з батьками. Ну, майже, як книжка пише. Церков і костьолів ми з братом відвідали досхочу. Ай, просто не можу спокійно писати про дім, про Львів і про постійні відкриття. Забирає дух і виводить дихання. Цього разу двоє погодилися, що тим всім завдячуємо Києву, якби не поїхали сюди, ніколи би, певно, не зауважили , не відчули життєвої необхідності і не почали шукати нашого обличчя Львова. Ходили від церкви до церкви: спочатку натрапляли всюди на Плащаницю і свячення пасок, а вже пізно ввечері почули біля Домінікан під час свячення тропар з "Христос Воскрес!".
На сам Великдень. Зустріли Воскресіння дуже радісно, цілою кількатисячною парафіяльною громадою: всі тулилися одне до одного як за невідомо яких добрих часів - Бог послав вітер, який проймав всіх до кісток і змушував шукати прихистку і розуміння в незнайомих ближніх :) (в нашій величезній церкві на такі свята вже давним-давно не вистачає місця для всіх охочих зустріти свято всередині). Ой, я натішилася! Особливо, коли перед "Вірую" наш добрий парох попросив (вже в котре за моєї присутності у Львові!) потиснути одне одного за руку і привітати привітом "Христос воскрес!". Ніхто не поворухнувся (ну, може за винятком тих, хто стояв біля батьків, друзів чи родичів). Ха, а в мене було дуже вигідне розташування - довкола нікого знайомого. Пішла на пролом. Ну, смішнючі такі, я просто не можу: і хочуть потиснути руку, але якось не випадає, страшно чи що. Одне слово, я потиснула кільком людям довкола, привітала і вони дуже-дуже радісно і щиро у відповіли потиском руки і "Востину Воскрес!". Дякувати Богу!
Після Великоднього сніданку вибралися з братом в мандри (от приїдуть фотографії - розповім). А після багатьох подій і пригод, потрапили в Шевченківський гай - забитий людом у вишиванках. Ой, гарно ж було! Натанцювалася досхочу (трохи кумендно навіть, бо тих танців вчилася на "Країні мрій" і на Стрітенських вечорницях в Києві). Очима видивилася на всі боки - всюди знайомі, навіть з Києва. І така радісна поїхала провідувати подругу з чоловіком :) Там ще одна радість. І так радість за радістю, радість за радістю...
Чим добрий Великодень у Львові? Тим, що традиційний, дуже простий, добрий і такий, що кожного приймає.
 

danka_v_dorozi: (Музика)

Як в нас планується якесь дійство і все починає летіти з рук, невдаватися і перектучуватися, я кажу, що ми обов'язково обговоримо все опісля. Коли все відбувається, як правило, виходить краще, ніж я уявляла. Якісь дрібниці стираються, якісь недоробки забуваються, а лишаються веселі враження, пам'ять про усмішки, танці, радість з облич тих, за кого найбільше вболіваєш.
Так нині було в нас - ми з Обновою і друзями робили Стрітенські вечорниці в музеї ім. І.Гончара у Києві.


Біля самісінької Лаври. А дух був насичено українським: сорочки наші майоріли по всьому приміщенні, ми співали і веснянки, і українські народні пісні. А які танці в нас були: справжня знахідка - дядечко, який всім нам показував як танцювати народні танки, литовську "Гойру". Стільки радості для всіх, хто завітав до нас. Щоправда, я особисто спочатку злякалася тої кількості гостей, які виявили бажання святкувати з нами. Ми ж то розраховували на молодь і на переважно знайому молодь. А прийшли різні-різні люди, і старші і молоді батьки і манюнями-дітками. Тоді відчула, наскільки то все відповідально, бо ж хоч-не-хоч, представляємо і свою Обнову, і греко-католицьку церкву, і українські звичаї (а серед глядачів я бачила було стільки тих, хто їх краще від нас знав, що я аж зніяковіла). Добре, що серед нас були люди- камені - ті, які стають опорою в най-найпотрібніший момент і не дадуть впасти. Роблять так підсвідомо, бо мають такий дар, а для нас яке то щастя!!!

Тішило мене як такі заходи в нас виходять. Просто не віриться самій інколи. Одна людина має якесь велике бажання, але напівоформлене, далі головне, щоб зацікавлені люди додалися, потім якось всіх підключають (саме так зараз і виходить, бо чекати на особливу розгуженість ніхто з нас не може: в кожного робота, навчання чи сім'я) і далі суцільний трам-тара-рам аж до дня заходу. Репетиції до ночі, купа ідей по дорозі, хтось не так щось дочує, щось відміниться в останній момент, далі кінцеве наруження - шукаємо винних і згадуємо, що ми ж таки християни (значить, дутимемось потім, коли забудемо, про що треба було дутись) і ... далі вже саме свято.
І, о диво, фактично завжди якось виходить (в мене особисто купа придирань по ходу, але опісля - жодного). По закінченню кожного якогось нашого заходу ми всі неймовірно радіємо, що є разом, що все це було... і хочемо ще чогось нового.

Зауважте, ніде й слова про свято Св. Валентина :)
danka_v_dorozi: (релігія)
На тому дуже наголошує наш отець Валерій. Так чи інакше, ця його фраза про те, що Різдво - це щоденна, акщо не щохвилинна подія, проскакує в кожній його промові чи проповіді, особливо тепер...
О так! Він відродився в мому серці перед Різдвом, коли я точно знала як хочу відкинути те, що мене гнітить і попросити Його знов спуститися до мене. А потім була робота - така вся благословенна. Смішно було б, якби в такий час хтось старався пручатися Благодаті і зі всіх сил на словах і в справах відсахуватися, мовляв, та не треба мені, не треба. Здається, природно... Вечірня перед Різдвом... я не з батьками і це, либонь, єдиний натяк на смуток, бо радості Богу, що ось-ось приходить, немає меж. Кожен псаломчик, тропар, слова священика і відповідь хору піднімає мене по міліметру в повітря, але я міцно тримаю тяжкий молитвослов і він не дає мені натворити казусів отак перед православним народом, зате мускули обличчя все видають...так Різдво вже тут. Цьогоріч в нашій церкві лунала гарнюща Вечірня. Соромно від уваги, яку Бог так ласкаво зсилає, знаючи як я люблю чистий спів по гласах, голосний, співи, яких ніхто ніколи не запам'ятає, бо в ноти ніколи заглядати і справді, Літургія ж не концерт :) Я вперше перед Різдвом у церкві. Ще одна мрія, що справдилася. Мрія, про яку могла забути я, але аж ніяк не Він. Обличчя, яких бувало боялася, бо знала, були ,нарешті ,обличчями родини, яку любиш і перед якою маєш відповідальність, що вміє кріпити любов.
Далі мороз, я біжу, підстрибую, заскакую в маршрутку і ми їдемо далеко до оселі, яка мені стає домом на Різдво. Пані Марія, пан Леонід, Христинка і Анюська обійняли мене затишком Святої Вечері. Все строго пісне і через молитву багате. Все зовсім не так, як зазвичай і саме так, як би хотілося.
А на Різдво!!!! Літургія, колядки, багато-багато колядок, вертеп дитячий, вертеп наш! Нарешті я маршрутці і в метро поводжуся не так як звично, я горланю першим голосом колядки. Яка там сором'язливість, за що? Кричати, пищати, співати в три голоси, що наш Бог народився. Чуєте? ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Так-так, панове пасажири, ми співаємо колядки, а ви думали, ми за це гроші збиратимемо? Кумедні. Так, пане водію маршрутки, ми справно оплачуємо проїзд і колядуємо Вам, і кожному, хто має щастя трапитися на шляху нашого вертепу :) Мені радісно, мені дивно, і мене зовсім-зовсім не болить горло.
Ми співаємо колядки в оселях наших друзів, по 50 разів, на всі мобільні номери наших друзів, нам так добре і майже зовсім тепло, з нами попереду паперова Різдвяна зірка.
Увечері приходжу додому, залишилася тільки кутя. А всюди решта тільки спогади, тільки радість за нині, за завтра, за постійне Різдво...

Profile

danka_v_dorozi: (Default)
danka_v_dorozi

March 2014

S M T W T F S
      1
2345 678
9101112131415
1617 18 19202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 08:37 pm
Powered by Dreamwidth Studios