danka_v_dorozi: (кухня)

у значенні, що я - крапля а океані-океанищі
Основні новини. Вчора вчилася колоти уколи внутрішньо-м'язеві і підшкірні. Якщо спливає картинка, що я вся така міцна і знаюча, хай картинка утопиться, бо вчилися ми із закритими голками і покищо на губках. Але дуже мене підбадьорило те, що легкої нудоти, яка раніше виникала при думці про уколи, голки, немає, є зате велика цікавість як воно там усе діє в нашому організмі. Побула анатомічним експонатом, а на другий раз... побачимо чи вистачить рішучості так як вистачає наміру.
З викладачкою нам шалено пощастило - медсестра від Бога. Старша жінка, настільки досвідчена, наскільки й добра. Постійно вчить нас, що лікуємо людей насамперед турботою і любов'ю, а вже потім ліками і процедурами. Все пояснювати хворому чи постраждалому, заспокоювати, розповідати, розпитувати, щиро усміхатися і випромінювати впевненість у своїх діях.
Повсякденне, небуденне. Робота - те місце, де про себе щось дізнаюся і вчуся поратися з цим і жити далі :) Наприклад, що коли я дратівлива, вся справа може бути зовсім не у моїй поганості, а може мені сам час пошукати щось поїсти. Є також лік від того дивного стану, коли я підозрюю, що хтось на мене за щось сердиться/ уникає/недоговорює. Треба сказати собі, або попросити співробітницю сказати мені: "Дано, розслабся!". У 98% відсотках через певний час виявиться, що фантазія у мене як Чорне море у шторм. А насправді був тільки цілий пшик. А ще, а ще...! Саме цей час - час найпідходящіший для чудес, найсприятливіший, щоб робити добре і просто так, видимо і невидимо, щоб знали обидві руки і щоб одна про іншу не здогадувалася. У цей вже котрий день шаленства обсягу роботи, співробітниця - чудова "вміняєма", як ми собі жартуємо, людина - подарувала тюльпани, на які я собі шкодую гроші, бо як то в такий час тішити себе квітами, коли стільки потреб... ой це довго.
Про культуру. У підготовці до екологічного табору для дітей познайомилася з цікавими мешканцями нашого міста: екологами, біологами, орнітологом, геологом, працівниками музеїв, дієтологом, - не можу не сказати, що все це вражаючі люди. Вражаючі тим, що можуть так любити і віддаватися своїй справі. При цьому більшість з них - молодь мого, а то й молодшого віку. Обізнані, цікаві, з широкими поглядами, міжнародним досвідом і культурними зв'язками. Приємно.
Новини не з-за кордону. З Криму прийшла коробка-чудо від Жені[livejournal.com profile] soldaja Я вам про це пишу на підтвердження того, що цей час не гірший від жодного іншого. В ньому також є купа місця для доброго, для щирого, для люблячого, для солодкого і підбадьорюючого, для турботливого, співчуваючого, для небайдужого, надихаючого, такого, що поруч за руку, невидимого і Всесильного. Такий самий найкращий час.
Стрічка, що безперервно біжить внизу: "Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних"

danka_v_dorozi: (подорожі)
Протягом 3 днів з перервами на буденну фантастику я перебувала у казковій реальності двох, а часом навіть трьох чи п'ятьох маленьких дітей. Таких зовсім-зовсім маленьких: від 2 місяців до 4 років. Допоки я не вийшла з вагону поїзда Львів-Київ у прохолодне ранкове повітря столиці, не вірилося, що це буде не просто гарним побажанням, а дійсністю.
З чим порівняти перебування серед дітей?...З чим? )
Я знаю чому все це сталося саме напередодні цих страшнющих і залякуючих подій на Грушевського. Інакше мені було б надто важко відшукати зміст, не лякатися, бо здавалося б, що любов - це щось таке не своєчасне, не для цього часу. А діти - згустки любові - цього разу вони все акуратно розклали по коробках з іграшками.
Ще дуже радію, що саме у цей період часу стільки моїх подруг і добрих знайомих народжують малят. Терапевтів :)
danka_v_dorozi: (Св.Франциск)
Люди, немає чого стояти на Майдані, витрачати час, гроші, свої фізичні сили якщо поза Майданом ми не змінюватимемося. Якщо не збираємося ритися в собі і бажати вдосконалення, змінювати фізичну і духовну корупцію, не збираємося вчитися, не збираємося відмовитися від халяви, блатів, від нечесності, від байдужості, від хай малої, але брехні, від твердолобості, від шукання тільки переваг для себе, від власного юридичного неуцтва, від подвійних стандартів (чого б вони не стосувалися). Даремні будуть наші революції без змін в голові. Взагалі будуть даремні. Ми будемо вічними бідняками і попрошайками в когось, будемо залежні від своїх недоліків і страхів, будемо чиїмись рабами і вічними ворогами самі собі. Господи, най нам мудрості і сил, і терпеливості змінюватися.
danka_v_dorozi: (легкість)
Дуже хочеться написати, хоч думки ніяк по-книжковому не складаються :)

Літо складається клаптиками (хоч я впевнена, якби це була будь-яка інша пора року, з цими подіями вона складалася б так самісінько).
Вгості навідуються не лише різні гості зі столиці, але й спогади київські з попереднього літа. Якщо підсумувати, то за рік змінилося в основному те, що попереднього літа в мене була тверда впевненість в тому, що нічого в мене немає, а тепер в мене не залишилося жодної впевненості. Перший випадок (відсутність будь-чого) було запорукою того, щоб повністю покластися на Бога, другий випадок є постійною спокусою покладатися на власні сили.

В мене є сьогодні і багато переживань за майбутнє і переживань за те, чи правильно я роблю.
Вперше в житті довелося і звільняти з роботи, і приймати заяву про звільнення. Це все такі речі, після яких я добряче задумуюся про потрібність якогось лідерства, коли береш участь в поворотах життя інших людей не з власної волі. Легкою так важко вийти з цього.
Поруч з цим, рука в руку йдуть пребагато приємних несподіванок, радостей різного масштабу (від цукерки у фортепіано, шоколадок на робочому столі, до надій на навчальну поїздку у Словенію). Я думаю, що небезпека у постійній невпевненості полягає в тому, що радіти стає чомусь соромно (ну, як можна, якщо завтра такеееее статись може і стається). Це дурне, але з голови не йде.

Моя християнська радість полягає в знанні наперед: вдячність за все має на увазі те, що все попереду сплететься; воскресіння - наступне слово; я шукаю (як мені здається), отже знайду.

Моя християнська невпевненість полягає в тому, що я не вмію ще першочергово шукати миру, а намагаюся спочатку вирішити "всі дрібні справи". І я не знаю як маю робити це сама, без сторонньої кваліфікованої допомоги. Але оскільки відповіді на це питання дааавненько не було, то є всі надії сподіватися на неї в найближчу прийдешність.

За що можна ще більше полюбити Львів:
 - п'яні співають під вікнами народних українських пісень
 - в маршрутках люди починають спілкуватися просто, не маючи ніяких комплексів, стосовно чужості
 - коли ввечері спадає спека і я йду з репетицій чи зустрічей - завжди є нагода подякувати за кам'яну красу і збережені малі історії
 - за стількизавгодні піші прогулянки
 - я почуваю себе "панею" з якоюсь-таки гідністю
 - сюди так люблять приїздити мої друзі, а це так гарно, що вони ходять цими вулицями з приємністю!

Попереду тиждень праці і 2 тижні збувань мрій про зустрічі і навчання! Буду зустрічатися в Києві і вчитися поблизу Києва.
danka_v_dorozi: (велосипед)
Якщо би в певний час мені вистачало терпеливості трошки (чи трохи більше) зачекати і не вередувати , вимагаючи негайних змін.
Або якби в кожну  вирішальну хвилину я не лише обирала те, що призводить до зміни, а  активно діяла відповідно до  вибраного.
І ще, якби я вміла зразу бачити людей вглиб... я би певно мала багато-багато друзів, а так доводиться витрачати чимало часу на розкопування, вимітання своїх острахів і на обережність. 

... Я би певно літала собі ангелом і виконувала зовсім інші завдання...

А так потреба в спілкуванні, в пошуках, грошах, турботі,  потреба бути виправленою, потреба молитви і змін, здорових дітей,  радісних друзів, уважних слухачів, люблячих людей, вимогливих вчителів,  музиці яка робить чутливою, жовто-червоному листі на якийсь час прив'язують мене до землі, щоб я остаточно не полетіла хто-зна куди :)
 
Знахідка в стилі найкращих моїх задумок з дитинства
danka_v_dorozi: (дощ)
Дуже хочеться нити. Хочеться думати чого не виходить так, як мало би вийти за всіма моїми очікуваннями. Хочеться злякатися і повірити в щось незворотне.

Страшно повторити якусь помилку і потрапити в коло подій, які я може як раз і хочу залишити в Києві :) Хочеться забутися і прикинутися маленькою. Хочеться магії або миттєвого чуда. Підсуваються думки, що за стільки років бодей це одне можна випросити.
Хочеться нити. Але я твердо вирішила, що не буду :) :) :)
Як не як, я вже на 1 рік старша, ніж коли була в Києві :)

  
Може мені треба буде стільки ж часу для становлення, скільки цій церкві для відновлення. Наші внутрішні руїни хоч не хоч виходять назовні такими неприємними і жалюгідними тріщинами. І все одно хтось вірить. І я, і церква встоюємося :) Більше того, є Оксана, яка казала шукати зміст не в цьому :) :) :)
danka_v_dorozi: (орнамент)
Це буде просто набір думок, які вирвалися в запис.

Як я поважаю людей, які знайшли своє місце і значення, живучи десь поза столицею (що вже й говорити про тих, які живуть в невеликих містах!)! Інколи ходжу Львовом і думаю наскільки я піддалася отруті Києвом і навчанням, які раз вкололи дозу якоїсь хворої ненаситності до біганини і внутрішньої метушні і надовго зробили залежною від постійного самопідстьогування.

Просто неймовірно важко дати собі спокій, коли згадуєш про те, що треба все більше знати, все краще працювати і тягтися, тягтися. Сил хай не буде, але кудись вибитися. А потім вже можна буде і відпочити, стоячи десь на безпечній висоті. Такі дурниці, що хай Бог милує! Але звідкись воно взялося...

Як може таке бути, що цінністю є, наприклад, добра сім'я, яка виховує свідомих дітей і де батьки самі зростають в християнській свідомості і любові, і одночасно такої цінності страшно, бо вона прирікає тебе на кар'єрну посередність, на постійні переживання з приводу самооцінки і, зрештою, ставить питання авторитетності батьків для тих таки дітей? Мої гаряче люблені друзі терплять відверті злидні, часто відчувають нерозуміння, буває,знесилюються просто від того, що вибрали (це навіть не вибір, це щось таке, що ти по-іншому просто не можеш, ти не ти, і тебе немає, якщо немає саме цього вибору) християнське життя: чи в ставленні до роботи, чи в значенні створення і розвитку сім'ї, чи стосовно якихось загальних речей, просто всього, що трапляється в житті.

Це моє високе поціновування, а не скиглення :) Я як їх бачу першим ділом думаю, що їм купити і де взяти грошей. А гроші, як виявляється, рідко в таких випадках стають в пригоді. От трохи би більше часу, щоб зі всіма бути, щоб доглянути і догледіти той час, коли тільки щось таке сумне для них станеться. Щось би зробити, щоб потішити.
Бо я особисто перше, що в тих всіх ситуаціях, які трапилися останнім часом, чула: "Блаженні ви, коли зневажатимуть вас і говоритимуть усяке лихе слово на вас неправдиво, Мене ради. Радійте і веселіться, бо нагорода ваша велика на Небесах". І не лише, коли небезпека і біль приходять ззовні. Всі клопоти і проблеми не будуть останнім словом. Нам так треба довіри! Коли востаннє мої переживання вивели мене зовсім зі стану нормального сприйняття дійсності, я згадала про слова про потребу довіри. В тяжких випадках свідомої сліпої довіри. Коли пройдуть наші турботи, ми зможемо побачити добре випробування, яке зміцнило наші найслабші риси. Ми зможемо усміхнутися.
danka_v_dorozi: (Default)
Потривож нас, Боже, коли ми надто захоплені собою,
коли наші мрії збулися, бо ми мріяли надто мало,
коли ми безпечно припливли, бо пливли надто близько до берега.

Потривож нас, Боже, коли через надлишок речей, якими ми володіємо
ми втратили спрагу за водами життя;
поринувши в закоханість у життя, ми перестали мріяти про вічність
і в наших стараннях збудувати нову землю, ми дозволили зблякнути нашому баченню нового Неба.

Потривож нас, Боже, щоб ми сміливіше ризикували,
наважувалися на ширші моря, де шторми покажуть Твою могутність;
де, втративши з поля зору землю, ми зможемо знайти зірки.

Ми просимо Тебе розширити горизонти нашої надії;
і підштовхнути до майбутнього в силі, відвазі, надії і любові.

Авторство тексту приписують серу Френсісу Дрейку (1577р.)
danka_v_dorozi: (чарівність)
Напишіть мені довжеленного листа; розбудіть дзвінком, щоб разом з вами послухати щось чергове, що Бог пошле нам цього ранку; нагадайте про себе, якщо я - неуважна забула про вас надовго-довго.
Хочете - докоріть невиконанням моїх обіцянок, пригадайте мої помилки, які вам боліли, а ви з чемності сховали їх в глибоке і велике ваше серце. Поскаржтеся мені на владу, на газети, в яких вам нічого читати; хочете, розповідайте про дітей і чоловіків,а я, чесне слово, вислухаю вас уважно-уважно і може навіть вперше не намагатимусь знайти для вас особливу пораду.
Я запрошу вас на сніданок, обід чи вечерю і так чекатиму-чекатиму вашого приходу.
Вирвіть мене з цього міста; я пручатимуся, але всім серцем дякуватиму вашій сміливості зовсім не зважати на всі мої відмовки. Ви попросите мене щось розповісти, а я з дурнуватим виглядом запитаю про що. И-и. Я людина слуху більше, ніж мови. Ага, це точно не вписується з модель лідерства і багатства. Я все ж шукаю відповідей...
Мені стане байдуже, що з мене нікудишній психолог, на мить я забуду конкурувати за вашу увагу, зведу до мінімуму кумедні спроби стати найкращою і спопелю всю папку компроматів на вас, коли лише подумаю, що буде час, коли хтось з нас стане надто кволим, хтось зникне, коли емоції і пам'ять зведуть на іншу дорогу, з якою в мене не буде вже перехрестя. І таке приведення себе до тями тим реальніше, чим більше розумію як сильно-сильно я вас люблю.
Цвіт наших спільних прогулянок, наших радощей від зустрічей стає пахучішим саме завдяки рокам відстаней, а наші непорозуміння... я така рада, що ви були першими, хто їх забували і стали найкращими моїми вчителями зі збереження найвартіснішого скарбу.
Де наші справді великі заслуги і де наші найбільші поразки: я, певно, навіть не перейматимуся цим, коли довго не чутиму вашого голосу. Я просто мріятиму про найшвидшу зустріч. Купуватиму сувеніри, бігатиму за подарунками і сушитиму голову, де ж те, що призначене саме вам і коли нарешті хтось додумається зробити магазин з потрібними подарунками для подруг і цікавими для друзів.
Змініться і випробовуйте справжність мого захоплення вами. А потім усміхніться, і посмійтеся разом зі мною з мого невміння довіряти завжди просто вже на одному факті того, що я вас колись полюбила.
Тисячі цих і інших ситуацій, і всі про ті численні імена, які не вміщаються в мому листочку осіб, за яких молюся.
Здається, любов існувала до створення світу. Вона і довіра залишаться навіть за його зміни :)

Ріпка

Jun. 24th, 2009 12:12 am
danka_v_dorozi: (Default)
Довелося вирвати один корінець з серця. Звиклося. Трохи боліло. Трошечки.
І тільки тепер бачу як далеко можуть заводити дії зроблені в кокретний момент часу, емоції, підсилені останнісінькою хвилиною перед потягом; як сильно можуть обдурити дуже ніби природні бажання до спокою, розуміння і дружби. Так дуже дивно. Ніби нічого поганого немає в прагненні бути хорошим, бути любленим, бути потрібним. І як в мить воно може перетворитися на трясовину, недогледену з великої бурі емоцій. Коли хвилювання проходять, розум чітко фіксує всі промахи телячих, а не дитячих ніжностей, освітлює їхню непотрібність і пошук своїх, а не іншої людини, потреб. Стає ніяково. Стає чужо.
Я вирішила порубати там, де могло би вирости щось подібне на насіння почуття, порожнє зсередини. Цим напевно завдала болю. Але, вибачте, інакше ні ви, ні я любові так ніколи і не впізнаємо. А тільки "душа, в якій є любов, себе не мучить й інших".
danka_v_dorozi: (він і вона)
Одне з порівнянь, які вжив о.Піо (Святий італійський монах, який був обдарований стигмами) дуже вразило.
Отець порівнює чернече життя з горою Тавор (гора, на якій Ісус переобразився, виявив свою Божу подобу перед апостолами Петром, Іваном та Яковом), а сімейне... з Голгофою (горою, на якій розіп'яли Христа). Ну, так м'яко кажучи я була здивована. Чогось подвиг монашества (рідкість в наш час) завжди був для мене виявом особливих зусиль людини, у всякому разі, зважитися на нього не просто вже виходячи з того, що нормою це не вважається і що починаючи з якогось віку тобі стає "непристойно" бути самим/самою і пасувало би як всі нормальні люди створювати свою сім'ю.
о.Піо так пояснює своє порівняння: "На горі Тавор шукають Бога, знайодять Його і живуть у злуці з Ним, терплячи розп'яття у молитві та спогляданні. На Голгофі, натомість, страждають, разом з Ісусом." Думаю і в цьому уривку не обійшлося з ляпсусами перекладу, бо я докінця не бачу дуже чіткої відмінності. Там і там бути разом, там і там передбачається страждання. Не знаю, можливо в першому випадку є радість бодай з того, що ти все ж явно з Богом, а в іншому випадку тої явності немає, вона упосереджується через іншу особу - дружину чи чоловіка.
Спочатку я трохи з нерозумінням поставилася до такого твердження, а потім спробувала відстояти агрументи іншої сторони. Ну так, в самотності принаймні маєш лише свої проблеми і борешся лише зі своїми недоліками, тоді як в сім'ї все як мінімум помножується на два. Але дуже швидко згадала про сім'ї Лесі, Оксанки і Надійки, про мою чудову сім'ю. Може я викрутила слова о.Піо, але мені здається, що з Голгофою в негативному значенні і в негативному досвіді стикаються саме ті сім'ї, які нічого про Голгофу знати не хочуть. Для тих же, які її приймають, навіть страждання з Ісусом перетворюється в найбільшу радість.
danka_v_dorozi: (Книги)
В бібліотеці вигляділа для себе три книжки, які одразу полюбила і подумки вже гортала сторінки: 1. Льюїс(Том 7), 2.Честертон (Вічна людина),3. Ф.Ріверс (Руф). А пішла ні з чим, бо невчасно здала попередні книжки і вперше в житті мушу відбувати бібліотечне покарання: заборона користуватися бібліотекою аж МІСЯЦЬ, або сплата 13 грн. Оскільки грошей зараз катма, то добре, що є брат, який на свій читацький квиток візьме мені всі ті перлинки.

А поки витискаю соки з того, що є під рукою. А трапилася мені книжка про о.Піо з П'єтрельчіно. Звичайно, особа отця перевершує всі недоліки перекладу і сумбурного набору тисяч історій, втиснених в книжку, дуже заглиблює в духовні переживання і відроджує в моїй пам'яті згадку про поняття малої дороги, яку я мало-помалу забула, бо не шліфувала її розуміння в мому житті нащодень.

Важливе знайшла в словах отця:

"Опанувати себе, перебороти природу, мати чисте сумління - тільки це має значення, бо уподібнює Богові. Цього вистачить, щоб стати святим".
Натомість, найбільшою загрозою для душ своїх каяльників о.Піо вважав почуття смутку та меланхолії. "Їх слід переборювати, постійно пам'ятаючи, що Бог нас любить, незважаючи на наші гріхи, пробачає нам і не карає".
О-о, як багато мені ще іти...
danka_v_dorozi: (Піст)

Як тільки прочитала цю молитву космонавта з розповіді К.Льюїса "Ангели-служителі" зразу відчула її дуже своєю. Твір правда такий, що в метро читати його не буду, але молитву позичу.
Думаю, як би то так свідомо старатися саме любити, а не шукати свого в кожній ситуації. . .

Profile

danka_v_dorozi: (Default)
danka_v_dorozi

March 2014

S M T W T F S
      1
2345 678
9101112131415
1617 18 19202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 12:12 am
Powered by Dreamwidth Studios