danka_v_dorozi: (свята)
Як це часто буває, зараз мені треба виконати термінове завдання на завтра, але пост в голові ну от саме зараз складений і I just can't help it.
Різдво ми в сім'ї святкуємо вже багато років за традицією: готуй де хочеш, а Святвечір поспішай зустріти з батьками і бабусею. Це дуже довга і особлива традиція. Як ми були меншими, то готували для бабусі малий вертеп з дуже гарними і дотепними віршами, так, щоб всім насміятися і побути у вертепних ролях - трохи відірватися, поки не у своїй шкурі. Зараз, крім традиційної Святвечері переспівуємо всі-всі колядки, які є у бабусиному молитовнику. А що їх там нам явно замало, років з 3 тому мама докупила окремий колядник, тож ця частина знааачно подовжилася до нашої спільної радості - в нас співають усі: бо всі мають голос, а слух - кого цікавить слух у таке велике свято? :)
Цього року я залишилася на Різдвяну ніч у бабусі. Востаннє залишалася в неї напевно ще років з 8 тому. Серед ночі прокинулася дуже радісною. Кілька хвилин дякувала за всю цю Радість з Христовим народженням і раптом зауважила, що не чую подиху бабусі. Кілька секунд, поки я прислухалася, в моїй голові шалено швидко бігали думки як буде життя без бабусі, скільки всього не стане, який біль буде при спогадах, якою пустою і чужою стане вулиця, де вона живе. Дурниці всілякі, якими себе жалієш і в себе і свої відчуття заглиблюєшся. Думки справді шалено швидко бігали, бо за ті, не знаю секунди чи хвилини, поки я додумалася покласти руку їй на спину і відчути ледь помітні рухи вгору і вниз від її рівномірного і дуже тихенького дихання у сні, гадки кинулися в інший бік. Я нарешті почала думати про мою дорогу бабусю, про те якою щасливою Бог зробив мене, обдарувавши її життям, яке вплинуло й формувало і моє життя.
якою щасливою? )
danka_v_dorozi: (подорожі)
Від третини вересня я працюю на новій роботі. Це знову освітній проект, але тепер стосується тільки дітей шкільного віку. Ми пробуємо створити навчальне середовище, де діти спробували б себе в різних сферах і науки, і суспільного життя, і приміряли на себе різні професії, і трохи більше розумілися на тому побуті, який їх оточує вдома, вчилися спілкуватися з різними людьми, шукали однодумців, але цінували різноманітність, усвідомлювали особливість яка є тільки в кожного з них.
Думаю, дуже важливо, що все починалося надважко: жодної певності у тому де ми будемо, дуже мало підтримки з боку тих, кому могла би бути цікавою така ідея, натомість багато підозр щодо надприбутковості цього проекту, який на той момент ще навіть не почав функціонувати.
Разів 2 я думала, що звалюся з інсультом чи якимсь нервовим зривом від хвилювань і нерозуміння певних речей. Але всякій неприємності слідує ряд приємнощів, головне їх дочекатися і не звалюватися у прірву розпачу і хвилювань.
Зараз, коли чую поруч: "Мама, я горила" - знаю, що це я у світі дитячої реальності.

На вихідних я пішла вгості до своєї дитячої реальності, яка тільки біля моїх батьків. Це були найфантастичніші години початку цього бабиного літа. Збирання грибів (збирали тільки "дорослі", а я сиділа на пеньках із задертою догори головою і дивувалася які ще зелені крони у дерев), жарти з їхньою собакою (єдиного, якого я не боюся), пісні в нікуди, сині яблука завбільшки з маленькі кримські дині, горіхи в траві, мальовничі мухомори там же, гори і повітря-повітря-повітря.

summer and autumn

Не втримаюся, щоб не викласти це фото-порівняння: зліва - урожай липня, справа - знахідки жовтня. Трохи змінилися взуттєві уподобання, а ще в кошику не видно грибів.
danka_v_dorozi: (роздуми)

Вдома. Інколи це виходить найбільшим випробуванням - зберегти рай вдома. Все настільки близьке і знайоме, таке звичайне і просте, що забутися  - справа однієї миті. Нам нічого ховати одне перед одним, нічого вигадувати і інколи оманливо здається, що вже й нічого шукати одне в одному. Вдома піст може загубитися: за хатньою роботою, за втомою, за потребою таки пристосовуватися одне до одного. Але так напевно не лише вдома, а всюди, де ми співмешкаємо з кимсь.
Часом здається, що рай вдома може бути, хіба якщо кожен готовий жертвувати заради потреб іншого і в результаті потреби кожного виконуються як найкраще благо для всіх.
Заплутано, еге ж?
danka_v_dorozi: (дорога)
Дорога між двома домами - литовським і львівським вийшла з горою пригод, яких я би собі може і не побажала, зате хтось дуже турбувався про те, щоб я не лише не забувала про справді важливі речі, а й перебувала в постійному стані включеної свідомості. 
Я побачилася з важливими людьми, як мені здається, саме для того, щоб хоч на трохи вийти зі свого світу і бути перейнятою, не заснути під навіяним враженням тихого моря.  Десь тут автор найвдаліше написав, чому важливо бути потривоженим. 
Вже дорогою з України думала про всіх і про всі події. Думалося про те чому, як і коли хтось зумів в нашій малесенькій родині посіяти непорозуміння, яке коштує нам цілого  життя спілкування, розуміння і підтримки одне одного.  І це одні і ті ж речі: гордість, почуття образи, страх і байдужість,  - ті, які будь-яку іншу ситуацію вивертають найнепригляднішим боком і потім змушують вірити, що тільки такою і  може бути якась-там "реальність". На щастя, і тут є надія. Бо існують ще хвороби, старість і розпач. І я покладаю всю свою надію на спроможність бодай цих речей зблизити  чи принаймні навчити не відкидати. І звичайно, ми з братом вже виростаємо і виходимо категорії "малі-дурні", а отже маємо всі можливості не приймати нав'язаних старшими правил поведінки в родині. І звичайно... дію і силу молитви ніхто не припиняє. 

Переїзди з міст в міста тепер не сприймаю за даність. Потяги Київ- Львів і навпаки ніколи не бралися мною до уваги, важливими були самі місця призначень. Тепер, коли подорожую через кордони, маю змогу вперше оцінити важливість і самої дороги і тих, хто поруч. Вчора  зразу після виїзду зі Львова хлинуло таке непереборне відчуття потреби довгої-довгої молитви, молитви, яка б'є у всі дзвони, що довелося заглушити музику в плеєрі і слухатися. А на кордоні нас протримали 7 годин і за  одне місце від мене, в чоловіка знайшли підозрілий порошок. Я не встигала справлятися зі всіма страшними думками про те, як все могло би бути. І звичайно, коли кошмар з поліцією, собаками, протоколами і нестерпним холодом закінчився,  молитва подяки була якась надто коротка. А винирнула зі сну я вже в сонячному закордонні. 
  
Дві фотографії з вікна автобусу - шукала які функції ще має наш фотоапарат.

danka_v_dorozi: (релігія)
В мене на столі горіла сьогодні свічка: померла близька родичка. І поки вона горіла, всі страхи повтікали, а душу наповнював спокій і радість. До нині смерть ще ніколи близько не підбиралася до мене. Часто на панахидах за мертвих, мені доводилося пригадувати бодай когось. А тепер я матиму за кого дуже молитися і в кого трошки просити.
Я дуже мало знаю про свою двоюрідну бабусю Ганну. Знаю тільки, що скільки її не бачила, вона завжди була строга і добра. І знаю, що для моєї бабусі вона була найбільшою розрадницею і може взагалі єдиним непохитним авторитетом з усіх її сестер (моя бабця наймолодша в своїй сім'ї, де крім неї ще було 3 дівчат і один брат). Мені завжди цікаві такі люди як вона. Такою є й моя друга бабуся (по татові): я ніколи не чула, щоб вона до когось з дітей сюсюкала, голубила чи ще щось таке. Але і в її емоціній стриманості немає натяку на злу строгість. Є, знаєте, такий характерний для людей того покоління (народжені в 20-х роках 20 ) відбиток пережитих труднощів і витривалої боротьби. Їх ніби тяжко любити, бо свою любов до доводиться виявляти в якийсь інший спосіб, ніж до всіх інших: вони не реагують на обійми, на лагідні слова, однаково ставляться до вас чи коли ви вередуєте, чи коли дуже чемні, з ними неможливо говорити на душевні теми, бо просто відваги бракує. Дивишся їм в очі і розумієш, що це все твої дрібниці, не завжди потрібні слова. Але от з моєю бабусею по татові я знайшла точку перетину. Ще будучи дитиною, я бачила як багато вона молиться. От в молитві, Боже, тільки там я бачила чуда: бабуся ставала дуже емоційною, куди й дівався її строгий і завжди однаковий вираз обличчя. Можна було чути як вона плаче, часом як сміється, швидко-швидко шепоче слова молитов і руками гортає сторінки молитовника. З часом вони жовтіли, потім чорніли і масніли, а потім краї заокруглювалися, букв ставало все менше видно... Я побачила, що бабуся оживає, коли гортає ті "нудні" (як я собі тоді думала) книжки (в них тоді не було малюнків, а як розумієте це вже достатня причина, щоб дитині їх не любити. Прийнятні вийнятки  - тільки молитовники з горою різних образочків, бажано якомога яскравіших). Було цікаво сидіти біля неї. І я користала з тих хвилин, навіть годин. Дуже не хотілося довго молитися, мого терпцю вистачало тільки до половини акафістів, потім я тільки подумки чекала коли букви закінчаться, потім вже знала кількість сторінок... З вервичкою було значно складніше, бо вже після другого "Богородице" я була дуже далеко від Богородиці і мої зусилля повернутися на небеса були марні, а передбачити скільки бабусі захочеться кіл молитися я не могла. Але тільки ті часи молитви були моєю змогою простукатися, якось звернути увагу бабусі до мене, може навіть задобрити її. Я мріяла, що вона якось відкриється і розкаже мені більше. Цього до нині не сталося :) Але ще коли я тільки-тільки перебралася до Києва, то вже знала, що це зовсім не те завдання було. Якби не ті молитви бабусі, якби не вони... я не знаю, де би була нині. От якщо зажмурю очі, і добре-добре пориюся в пам'яті, я не знайду жодної людини зі своєї сім'ї, яка вміла би молитися за інших в ті часи мого дитинства і юності. Тепер таких, на щастя, в нас є багато. Отака моя бабуся по татові.
А двоюрідна бабуся Ганна, я впевнена, мала свої особливості, за які я могла би її дуже полюбити. Оскільки близько знайомими ми не були, я тільки можу подякувати за її любов до моєї бабусі по мамі. Дуже хочу, щоб нині всі її рідні подумки дякували їй, і помагали її душі легко летіти до Бога.

Profile

danka_v_dorozi: (Default)
danka_v_dorozi

March 2014

S M T W T F S
      1
2345 678
9101112131415
1617 18 19202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 01:51 am
Powered by Dreamwidth Studios