danka_v_dorozi: (лист)
Було б дуже несправедливо, якби зовсім нічого не сказати про речі, які тихі але дуже радісні. 
До речі,  мені життя так складається, що буря необхідна для того, щоб навчитися співати під дощем. 
Перша ластівка прилетіла 2 тижні  тому. Неждано й негадано новорічні листівки цього року поспішають як ніколи. І то щоразу несподівані, вигадливі з неприхованою щирістю. Я дуже дякую вам, дивні ви люди, які знаходите час, втілюєте ідеї, відправляєте ластівки.
Цього року вдався мій ангел-охоронець до дуже приємного методу тримати мене в Дусі: як тільки мої крила змокнуть і розтріпаються, а то й поопадають - інколи ще й до того - приносить звідкись натхнення. Дістала я 3 чудодійні диски. Останній так і поселився в моїй голові ангельськими колядками французькою. 

Крім того, ходіння пішки на роботу, в товаристві брата - це розкіш, якою можна насолоджуватися щодня, не було б ліні вставати рано. За 40хв стільки порозказуємо і наспіваємося!
Два, аж два концерти в будинку органної музики додавали натхнення на добрі справи. І оскільки це одночасно чудово відреставрована діюча церква, то завжди можна одночасно під музику молитися. 
Ми з хором розівчили такі гуцульські "колєди", що я на репетиції чекаю неймовірно, аж пищу. І поїдемо, дасть Бог, знову у Польщу. А зовсім скоро я на власні очі побачу довгоомріяну WeinachtsDeutschland. 
Я зустріла двох священиків, знаних ще з Києва і черговий раз дякую Києву за те, що він 7 років був в мому житті. 
Реколекції, на які я не встигала перенесли, свято готується, подарунки потрохи придумовуються і пакуються. Безсонні ночі прекрасно підходять, щоб вчити тести англійської екскурсії. Якщо ночі сонні, це ще прекрасніше. 
Я повиносила з читального столика ту частину книг, які мали всі шанси залишилися непрочитаними і залишила 3, які хочу і вмію читати. Дозволила собі прийти в кросівках і джинсах і з картатим рюкзаком(о чудо, моя робота, не всюди отак можна собі дозволити) і дозволила собі виглядати як виглядаю.
Деякі ваші пости, деякі розмови з вами, ви самі - ліки у свому соці. 
Бог з нами!
danka_v_dorozi: (Ніжність)
 Ще тільки хвилинка затишного спокою і т и ш і :)
Одразу над нами комин, з якого йде справжній сивий, книжковий дим. І, піднявши голову, я не одразу впадаю в реальність і інколи підбріхую собі, що то вітер розносить першого сніжка. А вчора був листопад - це вітер підняв різне-всіляке листя і носив його, носив. Так-високо-високо. І листя падало на наше дашкове вікно, стукало пальчиками. І небо таке синє-синє і морозяне. Красень - Стрийський парк з блискучим світлом від ліхтарів на фоні теплого жовтого листя-листя-листя.
Ввечері усмішка тата, багато обіймів мами. На пошті такіііііііі листи від друзів, аж пищу. Бандероль з книгою. Якби я так турбувалася про всіх своїх знайомих і друзів, серед нас були б лише святі!
І нині з самого ранку, поки сонце не зійшло ми були з Ним. А вже як сонце зійшло, то вже не страшно. Тут і там мир п'ятниці. 
Бог з вами і з нами!
danka_v_dorozi: (велосипед)
 Мені інколи шкода, зовсім трошки шкода, коли при мені немає фотоапарата, бо фотоапарата просто немає, щоб сфотографувати те, де я була, де є. Шкода, що не завжди маю терпеливості і витримки, щоб кожне відкриття, кожне переживаття (а вони всі такі важливі) записати до щоденника. Не завжди скажу все всім тим, кому треба, дуже треба сказати. Часто відкладаю, бо вже немає як і немає коли, але молюся, щоб зустрічі ще були, щоб нам ніколи не було запізно.

А фоткати, записувати, говорити, давати, виписувати з книжок треба. Я так хочу показувати своїм похресникам, дітям фізичним і духовним, друзям, знайомим, рідним, далеким яке різне, яке гарне наше життя. Щоб вони не боялися тут жити. Щоб їх ніколи ніхто не обдурив, що Бога немає тільки тому, що ми його не бачимо. Бо наш Бог  - найреальніше з усього реального, що я тільки пережила в свому житті.
danka_v_dorozi: (Радість повна)
Ось так і виходить, що якщо не відкопати радість, то її й непомітити можна. І з моїх спостережень, такою непоміченою вона може залишатися довго-довго, а вам здаватиметься, що зникла кудись та радість, одні турботи і біди довкола. А потім, в гіршому випадку, до вас закрадаються сумніви, чи то не вигадки та радість взагалі, чи не самонавіюванням ви займалися, коли безтурботно раділи, скажімо, минулого тижня. 
Це все я до того, що цілком свідомо беруся стверджувати, що до радості треба докласти зусиль. Бодай трохи. Коли вона оцінена, мало який сумнів затьмарить її променисту дію.
А в мене радості незвичайні:
  • затопив сусід. Тепер я познайомилася з багатьма сусідами, з якими б нізащо не познайомилася за інших обставин, хоч ми й живемо в одному будинку. Сусіди всі гарні, україномовні! Це, до речі, не просто позитивне мислення. Труби сусідові вже поміняли, тепер я знаю хто живе наді мною і звідки звуки вночі, маю переконливу причину таки взятися за ремонт ванної кімнати.
  • в мене 2 похресників. Передати не можу моїх відчуттів, коли тепер можу читати молитву батьків за дітей. Замість дітей вставляю імена похресників, але власне та молитва так багато говорить саме до батьків, що я ще більше починаю розуміти своїх. Ще мені бракує слів, щоб описати ЩО я відчуваю, коли виявляється, що дитина, чиєї батьків фотографія зберігається в Біблії однієї набожної жіночки нашої церкви, як постійне нагадування про діла Божі на землі і про велику надію - мій похресник. 
  • відчуваю себе вдовою з Сарепти щоразу як бачу як чудесним способом не зникають засоби для існування :)
  • вчуся бажати людям чогось доброго. В кожній розмові. Обов'язково мусить бути в наших життях ну хоч щось небайдуже і добре. 
  • підбираюся до 1С, МСБО, SQL, BSC. Вчитися страхз як хочеться. Може хтось підкаже хорошу літературу?
  • Здається у вересні я їду на кількаденні семінари закордон... 
  • Є готові вироби з тих матеріалів, які я коли у вас просила і потрохи назбирала. Тільки поки фотоапарата нема, щоб візуалізувати їх вам. 
І десь знайшлися вони - відкриття  з часів Литви - картини литовського художника Вітаутаса Касюліса (Vytauto Kasiulio).
До чого тут радість? А я не знаю як ще на геть чорному полотні можна зуміти намалювати такі яскраві картини.
        
danka_v_dorozi: (дружба)
 Друга година ночі. Підтягую хвости, яких розвелося чимало, які не дають жити, прокрадаються в сни з ножами і кошмарами будять. Ні, совість в мене зовсім недружелюбна до здоров'я і компроміси однозначно обертаються хворобами. Тож ліпше вже не спати і хоч щось зробити. І от в цій пізній порі в гуртожитській залі, де інколи бувають конференції, я зовсім не сама. Тут ще більше десятка людей: переважно білорусів, трохи італійців і ще осіб, національність яких я не визначила. Дивлюся на тих студентів-білорусів: першачки, бакалаврат, третій місяць навчання, пишуть есе. І... майже рідна для наших земель картина: близько десятка бляшанок з-під пива, чіпси, йогурт, шоколад і якесь там печиво. Але річ, яка мене значно більше схвилювала і змусила усміхатися і частенько заглядати і прислухатися до них, зовсім в іншому. Таке теж звичне для наших земель, і серед західноєвропейських студентів нічого схожого я не зауважувала: білоруси сидять і разом пишуть свої есе. Кожен має іншу тему, але всі стосуються конкретної великої теми в філософії, тож кожен переймається по можливості темою сусіда і! ...вони вивели спосіб, який вони вірять, дієвий для написання: оскільки всі теми до певної міри пов'язані, то помагаючи сусідові можна якимсь чином просунутися у вивчені і власної теми. Є хлопчик- просто унікал! Він пересідає по колу і кожному помагає сформулювати загальну думку для есе. Не заучка, не такий, що хоче вивищитися, а просто допомагає і ой як вселяє надію у всіх, хто до цього часу вже трохи підупав в дусі. Я чесне слово вражена. Навіть не знаю, чи написав він своє есе, але за цей вечір і ніч в нього есе-дітищ як мінімум шість. 
Я скажу, що річ тут не в розумності, а в особливому вимірі людяності, чи що…


До нині конкретні білоруські співмешканці асоціювалися лише з розгардіяшем в одній з кухонь, яка перетворилася на жертву атомної війни, дикими слонячими шумами на коридорі посеред ночі і російською мовою всю-ю-ю-ю-ди. Прекрасно, що я залишилася тут наніч :)

В продовження... вже по третій. Хлопці порозставляти стільці навколо столів і ходять на них колами, з закинутими за спину руками, з розумними фразами і веселими зауваженнями. Ну так, в такій годині я також люблю пофілософувати :)
danka_v_dorozi: (вікно)
Всього однісінький день я недочекала... :) Щойно виглянула у вікно, щоб побачити, що ж то за буря така вітряна розгулялася - а там вже падає білий патлатющий сніг. Не в дома зустріла я перший сніг :)
Готуємося до свят? В кого які рецепти всіляких теплих речей, чаїв, спогадів, планів, майструвань і думок???

:) Я таки певно далеко на півночі. Подумати тільки - то ж лише 14 жовтня! Торік я в таких числах по-осінньому проходжувалася в черевиках. А тут, як бачу, найпопулярнішим взуттям є гумові чоботи і щось на кшталт модерних валянок :) Ні одне, ні друге не пасує мені.  
danka_v_dorozi: (місто)
Люди, як воно так: дощ щораз сильніший, а небо світліє і світліє!!!
Це як знак до того, що треба вчитися - всі умови!
Неможливо не любити це місто, цю країну. Вона як ослик з дитячого мультфільму: приходить до тебе з квітами, дарує:
- Це мені? - питаю,
- тобі.
- а за що?
- просто так!
danka_v_dorozi: (ліс)

До осені треба готуватися. І то свідомо; і бажано таки заздалегідь. Бо холод приходить дуже поступово і непомітно. Раз, і ні з того , ні з сього зауважуєш , що все так сильно-сильно змінилося, що так важко знаходити в собі сили, які раніше самі звідкись бралися. Стає ліньки і ніколи, постійно хочеться чаю, ковдри, взагалі тепла і бажано чим скоріше, поки згадки про недавній ще літній спокій і порядок речей не вивітрилися з пам'яті.

Восени все, що займало нашу увагу навесні і влітку, день за днем зникає. Зовні стає одноманітно і нудно, мало-помалу згортаєшся, часто заглядаєш всередину, приглядаєшся, і, як в темній кімнаті, щораз краще видно багато занедбаностей. Певно тому так сумно, якщо дощі довго-довго не припиняються, якщо на вулицю зовсім не тягне і думки крутяться навколо теплих шкарпеток, пледу і светру.

Осінь найбільш філософська пора року. Мені було б цікаво знайти людей, які цілісіньку осінь живуть в радості, хай не постійній, але швидко відновлюваній. Такі зберегли спокій ще з весни. А може є хтось, хто цілий рік, чи навіть рік за роком, вміє перебувати в мирі, навіть якщо проблеми зашкалюють, а потім так само раптово зникають чи розсіюються.

Я колись не один спосіб придумувала "запасання" хорошого настрою. В мене є ціла скарбничка: коли в мене були особливо хороші дні, переживання, зустрічі чи події, я записувала щось таке, через що виявилася радість в них, або зберігала якусь частинку, яка би могла нагадати мені в дні неспокою про те, що все це було правдою, що радість була живою і вона є. Записи залишилися. От тепер тільки справа за вірою, терпінням і силою волі до великої роботи.

Литва мені видається цілком осінньою країною: від назви, яка, як мені розповіли, з литовської означає "країна дощу", до прапора - я впевнена, що жовто-зелено-червоний - кольори осіннього листя.

Я буду зберігати надію.

"Інколи Бог заспокоює море, а інколи допомагає і серед бурі допливти до берега"
("По той бік небес")
danka_v_dorozi: (орнамент)
В дитинстві так називалася дія, коли ми через голову переверталися. Тоді зовсім нестрашно було, не боялися нічого зламати чи викрутити голову.
Але зараз я зовсім не полюбляю ризикованостей і непевних подій (дарма навіть, що саме по ризиках і захистила нещодавно магістерський диплом). Так, я можу зважитися на щось раптове і незаплановане, але в певних межах. Явно не того, що стосується дуже конкретного повороту життя.
І буває ж таке: живеш собі, живеш, все, здається, наближається до довгоочікуваного спокою. От іще захищу диплом, думалося, і нарешті заживу щасливо. Все сплановано наперед, все прораховано, рівно. І тут вривається якийсь вихор і бац, за одну хвилину я усвідомлюю, що все, що я вважала за твердий грунт під ногами - лише мої вигадки, плани, що не врахували можливості корекції Небесною канцелярією. Тепер так смішно з своєї впевненості в будь-чому :)
Отак раз, і ти вже геть іншим переймаєшся, все навколо набуває ну зовсім іншого змісту, часу і призначення. Переоцінка повна.
На щастя, все абсолютно радісне. І сам захист диплому, хоч як я його боялася, виявився найбільшим щастям цього тижня :) Слава Богу!
Я тільки тепер бачу якийсь один з країв моєї сліпоти стосовно того, що то є моє життя :)
danka_v_dorozi: (чарівність)
Напевно далі під дією розповідей про о.Піо і його слів, а ще більше його дій і його способу життя...
Почуваюся дуже щасливою і тому знов поспішаю ділитися відкриттями.

Отаке моє щастя: маю відчуття, ніби хтось мене знайшов. Хтось дуже-дуже шукав і знайшов. Знаю одного священика, який при кожній зустрічі з молодою людиною, називає її "пропажею", яка віднайшлася і просить не зникати. Ось сьогодні дорогою додому я так сильно відчула як важливо бути віднайденим. Може тому люди так прагнуть і цінують дружбу і любов, бо через них знаємо, що інші в нас знайшли щось таке незнане, збережене всередині і часом навіть приховане від себе.
Бачила, як радіє моя директорка, коли відкриваю в ній чудесні її вміння і якості. Ми нічого одна одній не говоримо, але наше щастя від відкриття наповнює простір банку і стає дуже легко працювати. Бачила, як радіє інший мій колега, коли ми просто ввічливо спілкуємося і щиро усміхаємося одне одному в часі наших великих робочих переживань чи документарної рутини. Бо це дивно проявляти якісь такі людські якості в офіційному форматі чіткості і строгості. Вони страшні своєю слабкістю: для їх виявлення не потрібно здобувати диплому, щодня доводити свою конкурентоспроможність, гарні знання, вміння вести перемовини, вміння бути розумненьким. Вони такі прості аж до невидимості їх цінності. І страшні, бо тільки через них даєш доступ до серця: під щирою усмішкою не може бути місця для бронежелету, а отже, залишаємося зовсім безборонними. А слабкість і безборонність суперечать міфу про боротьбу за виживання.
Як добре, що є переживання, є сльози, наші невдачі і великі провали, які затуманюють дурненьке бажання до сили "про око", до сили задля доброї думки інших про мене. Тоді так легко стати маленьким, безборонним і людським. Через мої слабкості знаходжу так багато людей довкола!
Я дуже щаслива, бо Бог особливо близько. І Він - Той, хто мене шукає і знаходить :)
danka_v_dorozi: (Ніжність)


Більше не можливо витримати тої безміри радості. Все, попливло.
Разом з подругою і її чоловіком чекаю на маленьку дитинку - мого духовного первісточка! Якось ще навіть кілька тижнів тому досить спокійно ставилася до думки про те, що стану хресною мамою, але тільки не тепер. Тепер мені бракне дихання, бракне пам'яті, щоб молитися ще більше, щоб все-все-все охопити. Передивитися всі комірки свого життя, щоб жодна пилинка моєї неуважності не впала на ту дитинку. Я не уявляю, що ж відчуває моя подруга Леся, якщо я так далеко від них не відчуваю землі під ногами.

Очікування тої дивної події геть міняє моє життя. В нього ввірвалася довіра і дитяча радість. Навіть коли сумно і тяжко, а вона метеликом літає довкола і сяде то на носик, то на руку, лоскоче і не дасть пропасти. Хочеться і стає сил чистити все, до чого раніше не було віри. Віднайти найкращі образи моїх батьків в мому серці і викинути геть всі уїдливі плями образ, начебто виправданих сльозами мене-дитини. Стає сил вірити в те, що колись я буду достатньо чистою, а до того часу мене вестимуть діти.

Сьогодні Надійка[info]hudozhnytsya назвала мене багатодітною хрещеною (це хіба так прозапас). А я одразу відчула, що то і було моє бажання.

Чекання на народження дитини і велике-велике Боже Милосердя вибивають з-під ніг мою впевненість і велике прагнення триматися чогось надійного і передбачуваного. Хочеться бути тільки такою, якою буду, коли повністю довірятиму Богу. І щастя моє тим більше, що реальне. Бо в повсякденному житті маю безліч ляпасів, які ще раз доводять, що все це не придумане і не навіяне емоціями. Випробування не спускають мене на землю, не розбивають рожеві окуляри, а що раз більше відкривають серцю те, чого справді прагну.

От  нині дуже хотілося обійняти свою директорку. Вона мала добряче мене висварити, але розмова наша відклалася до понеділка. Так добре, а то мої обійми в банку хіба би нашкодили. От комедіантка я :)
 

danka_v_dorozi: (Піст)
Заголовок може і заплутаний, але все просто (як воно завжди буває з найскладнішими речима).
1. Про коробочку:
Так іноді виглядає моя голова. Яка то вже спокуса упорядкувати всі шафки, а в шафках інформацію по шухлядках, і бажано, щоб все як я собі задумала. А тут тобі постійне бац! Твої слова перестають бути твоїми, з перевіреним змістом, щойно вийдуть за межі рота, поведінка також. Плани перекидаються, складаються як самі собі захочуть. А хочеться, щоб і передбачити поведінку і емоції інших людей і щоб так спокійнесенько собі далі жити. Я зовсім не проти постійних змін, знаю, що так часто це Його важливе втручання, але так хочеться триматися за якусь мотузку в житті, щоб на черговому повороті дороги мене не знесло якоюсь бурею (найчастіше, бурею моїх емоцій і страхів).
2. Про дві дірочки для очей:
Це відчуття добре знають ті, хто заряд доброї енергії отримує ледь продерши зранку очі вже від того, що новий день, що гарний ранок, що поруч саме та людина, що в найгарнішому місці ти саме зараз. Це здатність вірити і вміння так довго-довго надіятися. Я дозволяю очам бачити те все, будучи сама в коробці бажання визначеності. І коли погляд сягає ген-ген, очі вбирають цікавість і хочуть поділитися приходить черга для
3. Одної дірочки для серця:
Чи в час "розширених зіниць" чи постфактум прийде непереборне і живе бажання повірити. Дуже скоренько серце так наповнюється радістю від того, що є якісь справжні речі, яким байдуже де бути: в моїй коробочці, чи поза нею. Вони самі по собі. Як треба - продеруться до моєї свідомості і через картон, як треба - гулятимуть далеко за межами мого кругозору, десь біля інших людей. І я кажу собі, що щаслива зараз. Без "тому що" , "завдяки" і "після того, як". І дуже-дуже хочу ділитися. Тим чого не вмію розказати, не знаю як показати. Те від чого радісно-радісно і що, насправді, не має якоїсь точної причини.

Є в мене такі знайомі, які запалюють надією десятки людей і так горять нею, горять. Я так не вмію: часто кидаюся то в вогонь, то в воду.

А ще дякую будячку на моїй дорозі. Взагалі, сказати би вам, дорога без будячків - якась сумнівна дорога, надто вже бита чи що.
danka_v_dorozi: (Default)

Нежданно і негадано, та все ж дуже радісно підійшов ще один обов'язковий етап підготування до зустрічі з найсвітлішим святом попереду. А було так: ввечері у п'ятницю я раптом згадала, що перед Великоднем кілька років поспіль могла малювати писанки. Цього року, подумалося, такої нагоди не буде. З розкладом роботи не зістикується. Подумала, посумувала, забула. Вже через 2 години в трубці мобільного звучало запрошення від подруги малювати писанки з нею в суботу!!!
Свою першу цього року я вже намалювала :)
      Цьогорічна - та що позаду :)
Як матмете можливість, обов'язково намалюйте свою. Писанка - це кількахвилинне чудо спокою, молитви і міцного зв'язку з чимось дуже давнім і неймовірно рідним.

    
danka_v_dorozi: (Ніжність)


Гарним настроєм з вами.

Першим ділом через роботу. Чудеса бувають - однозначно! Просто треба працювати так, ніби їх не буває, а насправді всередині собі усміхатися і казати "Хе, я ж то знаю, що таки бувають". Це майже як в книзі Джерома-Джерома "Троє в човні": якщо хочете, щоб чайник швидко закипів, робіть так, щоб він про це не здогадався. Герої книги кажуть, що мовляв і чаю вони зовсім не хочуть :)
Я все одно постійно в легенькому напруженні скороминучості, але так стараюся щосекунди бути свідомою радості від роботи і вдячності за щастя.
Дуже довгий час доводиться крім напруженого виконання всіх обов'язків на роботі старатися бути нормальною людиною при тому. Це смішно, бо що тут такого особливого. Але виявляється особливості виникають на кожному кроці (може то я надто чутливо до всього ставлюся, але по-іншому зараз ще не вмію): коли грубо відповідають на простенькі питання, висміюють через те, що ще багатьох речей не знаю і професійно не можу відповісти банківськими термінами (а ще й згадати вчасно як вони англійською), що надто повільно або неуважно щось зроблю (а я ж так хочу, щоб було акуратно, щоб було вчасно), одну й ту ж помилку повторю, натраплю на "тітоньку" чи "дядечка" не в настрої, але на посаді, яка не передбачає того, щоб людину могла турбувати маленька мошка з банківського рою. Але матінко рідна, як багато людей страждають від дрібничок, які з часом переростають в проблеми неземного тягаря, в біди і синдроми нервозності, злості чи байдужості! Мої колеги (може це і від сфери роботи залежить) часто ,якщо не постійно, перебувають в стресових ситуаціях, які можна якщо не усунути, то значно пом'якшити звичайнісінькою нормальною поведінкою: бажанням допомогти (інколи вони просто мусять почути, що їм можуть допомогти), спокійним тоном у відповідь на нерви по телефону, вибаченням за свою помилку, ну... не знаю чи варто все-все перерахувувати... абсолютно все те що є звичайним у спілкуванні між друзями, вдома. Як вони розцвітають від якихось дрібничок типу цукерок, коли дуже-дуже зле, від того, що справедливо визнаєш їхню заслугу в поступі праці, з-під тишка знайдеш якісь документи, які вони довго-довго шукали і забули від безлічі справ куди подівали їх... Боже, безлічі можливостей, причому все важить: вміння сказати, вміння змовчати.

Де чудо? Нині (я пошепки) директорка вперше за півроку попросила вибачення... за річ, яку я ніколи б не подумала, вона зауважить... я часто щось перероблюю чи дороблюю через не, що щось трошки не догледіли чи з'явилися нові умови чи вимоги. А нині вона зауважила цю незручність (тоді коли я вже майже цілком звиклася) і вона щиро захотіла, щоб її не було. Вибачити??? Та я ладна була що завгодно зробити їй в радість за це коротеньке слово, за її уважність сьогодні!!!!!!!!!!!!!
А ще, мої колеги майже ровесники вже давно дуже добрі до мене і може навіть трохи невиправдано милі і дружелюбні, навіть ті, з якими донедавна були особливі випробування.
Вчора подруга сказала, що то через те, що є молитва за них. І я одразу собі подумала: "Щастя, що хтось так легко покоряється дії молитви,адже це ж теж їхній вибір, їхня здатність бути чуйним". Є випадки і в мому житті (і може навіть зі мною безпосередньо), коли роками молитва йде-йде-йде і як у прірву. Звичайно, дія її колись та й заясніє, але скільки ж то терпіння треба мати тим, хто не втрачає надії :)

danka_v_dorozi: (Ніжність)
Цього ранку просто млію... В щасті і радості...Навіть якщо вони дуже тимчасові...Зате які вони цінні-прецінні...Знаю, про це багато писали багато людей. Це просто ранок з рожевим сходом, це те відчуття, коли здається, що рот закритий кляпом, бо нічого путнього сказати, описати не можеш, але дуже хочеться співати, дуже хочеться обійняти. А брат страх як не любить тих "телячих", нічим видимим не обгрунтованих ніжностей. Тисячі-тисячі причин для радості. Дрібнесеньких, назбираних за тиждень. Радості від невидимої турботи, від невидимої ніжності і любові, яка, проте, знаходить своє відображення у цілком видимих речах. Це радість від того, що ж ранок, а, значить, і ще одна можливість.
Тисячі-тисячі радощів:
1. Зданих 2 заліки
2. День народження дорогих подруг і солодке передчуття скорої зустрічі і пошуків подарунків, призначених для них.
3. Тиха радість від спогаду про роботу, моїх співробітників, мою директорку
4. Передчуття приємних турбот і хатньої роботи на вихідних
5. Багато гарних записів в жж моїх друзів, а отже і радість за радість інших
6. Три дні!!!! в бібліотеці (про це однозначно докладніше в якомусь з постів)
7. Скоро свято Миколая. Усмішка вже при думці про те, що скоро можна буде з місією Святого Миколая пройтися по магазинах, шукаючи, яких же то подарунків він хоче моїм знайомим і друзям.
8. Братик поїхав. Де тут радість? - Він повернеться за 7 днів, за тиждень!!!!
9. смс від того, від кого часто-часто чекаю смс і переконую себе,що зовсім не чекаю :)
10. в четвер ввечері нам виключити світло і ми цілих півгодини сиділи при свічці і мугикали пісеньки під гітару.
11. нині я зустріну дорогих людей і не зможу обійняти їх, але чемно привітаюся
12. велике бажання витримати свій піст (о, ви не знаєте, а може як раз і знаєте, яка то радість себе в чомусь трошки обмежити, щоб зробити більше).
....Рожевість ранку вже майже зникла, небо в Києві поблакитніло.
Можна я вам вкотре напишу річ, яку ви вже точно знаєте - Бог чогось нас дуже людбить. Це цілком не раціональне рішення з його боку. Воно економічно невигідне, соціально нерівне, в досконалому Божому суспільстві (серед ангелів) некорисне. Але це чудо вміє перетворювати все довкола. Може знайти щось добре там, де його ,здається, ну просто не може бути. Може знайти добре і потрібне в мені. Його  (Божа) справжня Любов чекає. І я хочу, щоб вона дочекалася. Дасть Бог, не лише в моїх словах.

Profile

danka_v_dorozi: (Default)
danka_v_dorozi

March 2014

S M T W T F S
      1
2345 678
9101112131415
1617 18 19202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 12:06 am
Powered by Dreamwidth Studios