danka_v_dorozi: (листи)
А ось що: триває міжнародний тиждень книги і гуляє традиція з таким простим правилом:
Берете найближчу до вас книгу, відкриваєте на 52 сторінці і читаєте 5-те речення згори. У Фейсбуці його роблять сьогоднішнім статусом. Не потрібно писати назву книги.
А мені цікаво просто ділитися і читати чужі.
Моє: 
"А може, все ж таки варто поборотися з отим "ніщо" й не дати йому повалити стільки непохитних розумових побудов, щоб не проміняти на ніщо найвищого блага, яке ми шукали і знайшли завдяки світочеві істини?"
danka_v_dorozi: (чарівність)
Напишіть мені довжеленного листа; розбудіть дзвінком, щоб разом з вами послухати щось чергове, що Бог пошле нам цього ранку; нагадайте про себе, якщо я - неуважна забула про вас надовго-довго.
Хочете - докоріть невиконанням моїх обіцянок, пригадайте мої помилки, які вам боліли, а ви з чемності сховали їх в глибоке і велике ваше серце. Поскаржтеся мені на владу, на газети, в яких вам нічого читати; хочете, розповідайте про дітей і чоловіків,а я, чесне слово, вислухаю вас уважно-уважно і може навіть вперше не намагатимусь знайти для вас особливу пораду.
Я запрошу вас на сніданок, обід чи вечерю і так чекатиму-чекатиму вашого приходу.
Вирвіть мене з цього міста; я пручатимуся, але всім серцем дякуватиму вашій сміливості зовсім не зважати на всі мої відмовки. Ви попросите мене щось розповісти, а я з дурнуватим виглядом запитаю про що. И-и. Я людина слуху більше, ніж мови. Ага, це точно не вписується з модель лідерства і багатства. Я все ж шукаю відповідей...
Мені стане байдуже, що з мене нікудишній психолог, на мить я забуду конкурувати за вашу увагу, зведу до мінімуму кумедні спроби стати найкращою і спопелю всю папку компроматів на вас, коли лише подумаю, що буде час, коли хтось з нас стане надто кволим, хтось зникне, коли емоції і пам'ять зведуть на іншу дорогу, з якою в мене не буде вже перехрестя. І таке приведення себе до тями тим реальніше, чим більше розумію як сильно-сильно я вас люблю.
Цвіт наших спільних прогулянок, наших радощей від зустрічей стає пахучішим саме завдяки рокам відстаней, а наші непорозуміння... я така рада, що ви були першими, хто їх забували і стали найкращими моїми вчителями зі збереження найвартіснішого скарбу.
Де наші справді великі заслуги і де наші найбільші поразки: я, певно, навіть не перейматимуся цим, коли довго не чутиму вашого голосу. Я просто мріятиму про найшвидшу зустріч. Купуватиму сувеніри, бігатиму за подарунками і сушитиму голову, де ж те, що призначене саме вам і коли нарешті хтось додумається зробити магазин з потрібними подарунками для подруг і цікавими для друзів.
Змініться і випробовуйте справжність мого захоплення вами. А потім усміхніться, і посмійтеся разом зі мною з мого невміння довіряти завжди просто вже на одному факті того, що я вас колись полюбила.
Тисячі цих і інших ситуацій, і всі про ті численні імена, які не вміщаються в мому листочку осіб, за яких молюся.
Здається, любов існувала до створення світу. Вона і довіра залишаться навіть за його зміни :)
danka_v_dorozi: (Дорога)

Нежданно і негадано (але, признатися, дуже очікувано) прохворіла минулий тиждень. Що з вами твориться, коли ні з того, ні з сього звалюється просто таки гора (за теперішніми мірками) вільного часу, на який ніхто не посягатиме? Виспатися - перша думка, що прошмигнула  голові, книжечки почитати, в хатці поприбирати, все випрати, всю-всю-всю роботу, недороблену через брак часу і бажання доробити. Одне слово, величезна спокуса порушити першу з десяти умовних заповідей за Іваном Павлом ІІ (1. Саме цей день я хочу прожити, не намагаючись одразу вирішити всі життєві проблеми.). Який там режим! Я не знаходила часу присісти, я і спати перехотіла, бо було тут трішечки, там ще зовсім крапельку, ще от тільки зупка довариться, всьо падаю після зникнення он того пороху з шафи... і так до безкінечності. Це, звісно, дуже приємні клопоти. Це навіть не клопоти, а тільки приємність. Але нині зранку я собі думала: а я ж перед хворобою казала, що книжок я не візьмуся читати, бо можливості взагалі ніякої нема. А правда в тому, що цей тиждень я би по-інакшому і не провела. Навіть, якби наді мною стояв міліціонер.
Терпіти не можу фільмів, в яких герой/героїня - типу банальні люденята, заклопотані виключно своєю роботою враз зустрічають якогось неформала-симпатягу іншої статі і, -о чудо! - докорінно міняють своє життя (як правило, на супертворче), роблять його нарешті повним змісту, фарб, зацікавлень, знаходять себе (собою до того часу вони не були), світ набуває значення. Якось в наш час таких фільмів розвелося ого-го! І воно вилазить з фільмів, іде межи люди і знаходить багацько прихильників. Незадоволених своїм теперішнім життям ніколи не бракуватиме. Мене надихає те, що зміна відбувається, творчість теж, звичайно, надихає. Але мені видається, що справжнісінькою вигадкою є термін докорінної зміни життя, вигадкою є можливість "почати все з початку", "перегорнути сторінку свого життя і почати писати нову". Здається це нереальним тому, що спосіб-то мислення, спосіб взаємодії з довкіллям все одно ж то залишається тим, яким був. Я не знаю, може серед вас є такі, яким вдалося пережити як раз таке "переродження": вчора ви були одним, а, прокинувшись вранці, вирішили стати іншим - неординарною особистістю і стали?
Водночас, ладна погодитися з тим, що можуть змінюватися цінності і якісь внутрішні характеристики в собі захочеться змінити і вони зміняться. Але переконана, що тільки в тому випадку, якщо, по-перше, цінність вартісна для мене і вона є дуже міцною, а по-друге, вона не перевертає мого життя, не спалює його частину, а дає силу цілісно себе сприймати до і після, підносить вартісність минулого, теперішнього і саме тому робить можливим інше майбутнє.
Чи можливо стати кимось зовсім-зовсім іншим?


danka_v_dorozi: (Сум)
В Києві так неймовірно довго падає дощик, ллє з відра дощисько, моросить дощичок. Була б я у Львові, ця картина швиденько знудилася б. Зовсім інша справа Київ. Нє, ну які ж смішні ці синоптики: погода їм, бачте, зіпсувалася :) А те, що влітку, тут може один раз тільки і падав дощ, а всі нили що спека стоїть неймовірна... Теж, виходить погано.
Ходимо з парасольками. Нині з братом верталися додому, дощу не було, але парасольку все одно не згортали, так гарно іти під нею, ану ж зараз знову падатимуть крапельки.
Інколи по підземках можна натрапити на цілі озера води. Ноги безнадійно промокають щодня і взуття пускає чорну фарбу. А ще весело дивитися на цю нову моду  гумові чоботи на дорослих і серйозних людях. Хм, я-то думала таке дозволено тільки діткам - стрибати в гумачках під дощем і неперейматися смішним виглядом взуття.
Гарна і незвичайна осінь. Ось попромиває тут трохи бруду і пилу. А там колись і сонечко з'явиться...

Profile

danka_v_dorozi: (Default)
danka_v_dorozi

March 2014

S M T W T F S
      1
2345 678
9101112131415
1617 18 19202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 08:37 pm
Powered by Dreamwidth Studios