danka_v_dorozi: (зрілість)
Коли я мовчу, я себе розумію і повністю підтримую. Бо всередині я чітко розумію таке: я вибираю як я поводжуся у свій час, а часу я не вибирала. Я рада, що живу зараз. Я також дякую Богові за те, що все в мому житті складалося досі так як є: я познайомилася з тими людьми, які зараз є друзями, я незаміжня і в мене немає рідних дітей (це мінус, щоб ви розуміли, але я рада навіть цьому мінусу зараз), ми з братом найближчі друзі і поважаємо вибори одне одного, я працюю саме там, де б і хотіла, зрештою, зовсім-зовсім не випадково саме напередодні першого Майдану я закохалася у чудову людину.
Поки я мовчу і думаю, я знаю, що немає змісту всі свої сили вганяти у гнів, погані думки і слова, скарги, сварки і обмовляння. Є значно важливіші речі і завдання. Наприклад, зробити ту роботу, яку обіцяла, наприклад, навчитися надавати першу медичну допомогу, наприклад, піти і бути з тими, кого несправедливо засуджують, наприклад безперервно молитися.
Коли я мовчу, я знаю, що найважливіші речі прості і залежать від того що саме зараз зі мною. Часом ця найважливіша річ - напекти сирників брату на сніданок перед роботою. Знаю, що молитва є найсильнішою, навіть коли на мирне вирішення ситуації в Україні мало шансів. Знаю, що Бог не мовчить, мовчу ж я. Знаю, що як би я не переживала, все одно треба дзвонити час від часу батькам і потішитися з ними по телефону тим, що ми є і розказати про хороші справи за сьогоднішній день.
Знаю, що за першого шансу я постараюся помиритися з тим, з ким не зробила цього вголос, хоч багато разів у серці. Знаю, що ця ситуація яка зараз в Україні  дає немовірну свободу. Востаннє я відчувала таку, коли у 2010р. півроку була без роботи і з низькою оцінкою своїх робочих перспектив. Це відчуття повної передачі себе в руки Богові, це вдячність на найменше, бо все помічається, це воля робити найкращі речі. А зараз навіть краща ситуація (я не здаюся цинічкою, хочу сподіватися), бо я також знаю, що немає непочутих молитов. Немає-немає-немає. Знаю, що є наслідки втамованого обурення, проковтнутих фальсифікацій і закривання очей на хабарі, великого обману і маленьких брехонь.
"Збуди нас, Господи", - писав колись Дрейк. "Будь поруч в цьому вогні, в якому мене розбуджено напівсонну" - додаю зараз я.
danka_v_dorozi: (листи)
Ніч переходу в новий рік видалася аж до незвичайності спокійною і такою, що вимагала постійної ініціативи разом з довірою до того, що саме таким все мало відбутися. Поруч були люди, з якими затишно навіть, якби справдилось припущення про те, що рік буде таким, яким його проведеш. Я преспокійно заснула з невеличкою застудою.
А прокинулася на свято невеликого кола людей. І за таку навічну конотацію до 1 січня дякую всій сім'ї [livejournal.com profile] oksamytka, яка минулого року довірила мені  в духовну опіку другого похресника. Це дуже ніжні і радісні спогади, які мають щасливе продовження в сьогоденні.
Цьогоріч я вирішила не робити жодних обіцянок на рік прийдешній. Згадавши з подругою кожна свої визначні події 2010р., ми подякували за те, що були сили їх пережити, були можливості ділитися рідістю від них. На клаптиках паперу записала власні побажання, про які зі спокоєм можу навіть забути за тиждень-два. Найважливішим для мене є не так їх здайснення, як прийняття того, що відбувається в дійсності зі мною.  До прикладу, напочатку минулого року мені й на гадку не спадало,що все могло скластися ось так,як воно є зараз. Зміни відбувалися мало не щотижня. І продовжують відбуватися. Я дякую за незвичайний досвід, який переживаю щодня і за тепер усвідомлене розуміння того, що цілком розпруженою і заспокоєною я не буду ніколи. І на моє велике щастя. Бо тільки хоч трошки стривоженою життям, я переживаю дуже чітке відчуття того, як сильно потребую Бога, яким добрим Він є, як сильно можу бути любленою.
Бажаю собі сміливості в 2011році. Вже зараз знаю, що зовсім скоро грядуть часи нових змін і невпевненостей, ситуацій, де не буде ознозначної оцінки моїх дій та моїх реакцій. Часом не буде навіть тих, з ким розділятиму професійні переживання. Але у всьому цьому прошу сміливості надіятися, що за всім стоїть маршрут в однозначному напрямку. І поки не дійду пункту призначення, не хочу спочинку.
danka_v_dorozi: (Default)
 Трохи і я зареву. Надмір емоцій діє не гірше за настояний зелений чай, випитий без пам'яті просто перед сном. 
Коли просинаєшся сильно закоханою, рухаєшся без спочинку, намагаєшся, щоб  і тут і там, і нам і вам, з Богом і з людьми - в мене замале серце. Я не вміщаю. Моя ямка замала для того, що хоче бути вже більшим, ніж калюжкою після дощу. А якій землі приємне риття? А яким рукам - мозолі від лопати?
Для тих, хто шукає брудну кухню за блискучою позліткою, я навіть самовільно рада видати компромат. Просто, щоб трохи тим поділитися. 
Чекаю вже завтра: на Вас - кам'яна зачерствілосте, на Вас - позірна праведносте, на Вас - втомлива стурбованосте. Чекаю, бо як вміє розважити безтурботна балакучість, так вміє заспокоїти стриманий сум в обличчі. А ген-ген долі чекає незмінний лик Сутності. Так трошки-трошки кольне - доторкається списом любові в серце. І ні вліво, ні в право. Тільки одна-єдина: Я є правда, дорога і життя.
Я щаслива тут, саме зараз. І не можу тримати лише для себе. 
Помолюся з Св. Терезою:
Хай сьогодні  буде внутрішній мир.
Довірся Богові в тому, що ти саме там, де б ти мав бути.
Не забувай про безмежні  можливості, які народжуються від віри.
Використовуй ті дари, якими тебе одбаровано і ділися любов'ю, якою тебе наділили.
Хай тебе наповнює усвідомлення того, що ти є дитиною Бога. Хай Його присутність ввійде в твоє єство і наповнить твою душу свободою, щоб співати, танцювати, славити і любити.
Бо вона для всіх і кожного з нас. 

May today there be peace within. 
May you trust God that you are exactly where you are meant to be. 
May you not forget the infinite possibilitie s that are born of faith. 
May you use those gifts that you have received, and pass on the love that has been given to you. 
May you be content knowing you are a child of God. Let this presence settle into your bones, and allow your soul the freedom to sing, dance, praise and love. 
It is there for each and every one of us.


danka_v_dorozi: (вікно)
Всього однісінький день я недочекала... :) Щойно виглянула у вікно, щоб побачити, що ж то за буря така вітряна розгулялася - а там вже падає білий патлатющий сніг. Не в дома зустріла я перший сніг :)
Готуємося до свят? В кого які рецепти всіляких теплих речей, чаїв, спогадів, планів, майструвань і думок???

:) Я таки певно далеко на півночі. Подумати тільки - то ж лише 14 жовтня! Торік я в таких числах по-осінньому проходжувалася в черевиках. А тут, як бачу, найпопулярнішим взуттям є гумові чоботи і щось на кшталт модерних валянок :) Ні одне, ні друге не пасує мені.  
danka_v_dorozi: (турбота)
Змалку боялася і не любила неділі. Мені так хотілося чкурнути кудись, піти з батьками чи в музей,в якому ще не була, чи просто гуляти разом. І часто було так, а часто нам фантазії не вистачало і ми мирилися з тихим і довгим пообіднім сном батьків. І день минав швидко-швидко, сумно і страшно. Приходив вечір беззмістовного дня. Тепер я значно спокійніше ставлюся до такого сну, бо просто сама працювала 5 днів на тиждень і можу уявити що воно. А от бувши дитиною, ну взагалі не розуміла, зовсім не могла виправдати і просто з гіркотою приймала.
А ще я собі отруювала неділю з самого ранку думкою про те, що буде понеділок. А понеділки в школі завжди мали нещастя мати в розкладі якісь такі каверзні предмети (в гімназії це була фізика, від якої лишилися хіба болючі спогади і важкість в серці. Це єдиний викладач, з яким життя ще не звело вдруге, щоб вибачитись, вибачити і полюбити).
Від тої звички, яка вкорінилася аж до якогось курсу бакалаврату, страждало багато пережиттів, які попадали на неділю. Потім це мало-помалу лікували Літургії, на яких я була присутня не лише вухами, а й душею і увагою.
Але все одно, дуже хочеться підказати якимсь батькам, щоб вони придивилися до неділі і дитини. Це може так дуже сильно допомогти і в навчанні, і в пережитті того, що відбувається в конкретному місці і часі.
Ех, певно, я знову переслухалася якоїсь плаксивої музики :) Завтра (ні, вже нині), мене чекає особлива недільна днина. І вам того ж бажаю!!!
danka_v_dorozi: (фіалки)
На моє превелике здивування, лише жж і може завантажуватися скоро (і взагалі, завантажуватися) на тутешньому бездротовому інтернеті.

Подорож до Литви була незвичайно милою, до таких я не звикла за 6 років їзди маршрутом Львів- Київ, Київ-Львів. Українців було лише 2 двоє, але ті вартували цілого автобуса. Я жодної хвилиночки не відчувала смутку і меланхолії, як, зрештою, і якогось героїчного відчуття банальної "нової сторінки життя". Ми їхали Україною, Польщею і Литвою так, ніби це була зупинка від ст.м. "Контрактова площа" до ст.м. "Либідська", коли мені приходив час їхати з пар додому (може хіба за вийнятком того, що на кордоні нас потримали 4 години, але то була ще одна нагода подякувати за те, що матиму куди вертатися). Українці з литовської діаспори розповідали про різне і з того не можна було ані зробити однозначного висновку про країну, ані наробити собі якихось недосяжних мрій.

Вперше житиму в гуртожитку. Але ж то не порівняти з нашими. Тут гуртожиток- одночасно і готель, а тому чистий, ми би це назвали євроремонтом. Все тільки найнеобхідніше, вхід за пластиковими картками. Але гуртожиток стає гуртожитком, коли чуєш з верхнього поверху гучну музику, на коридорі литовську, ангійську і російську, і всюди студентів різного кольору, росту і зачісок. Ех, я зі своїм супер строгим костюмчиком...робитиму новий імідж гуртожитку.

Чекаю Юльцю. А доти піду в університет, може хоч там знайдеться за що справедливо попереживати, ато ніякої зачіпки. І підвечір, так на зовсім-зовсім трошки - в казковий, маленький, але з гідністю Вільнюс. До Остробрамської...
danka_v_dorozi: (дорога)
Як це? - Це таке ж відчуття, яке буває, коли зранку заходиш в море: кожен крок вглиб супроводжується неймовірним тремтінням і мимоволі очі трошки розширюються, а всередині просто відчуваєш, що це стихія і крапка.
Майже все навпомацки. Все на довіру, що будуть, ні, навіть вже є ті Руки, які ладні підхопити кожної хвилини, на яку я втрачу силу і впевненість.

Брат завжди казав і нагадував, що там, за межами дому, рідної країни, Бог особливо близько-близько. Те, що тут би пережила як проблему, там переживатиму як найяскрівіший момент і підтврдження того, що Бог живий.

В дорогу запаслася любов'ю друзів. Інших таких нема. Різні як чорний і білий шоколад, але такі... ой, просто вертають життя.

Я так надіюся, що знайду свій шлях і там, десь під тінню Його крил. В нагоді до найбільшої довіри, яку могла би тільки проявити, віддаючи всі свої сили і всю свою любов.

Profile

danka_v_dorozi: (Default)
danka_v_dorozi

March 2014

S M T W T F S
      1
2345 678
9101112131415
1617 18 19202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 24th, 2017 02:35 pm
Powered by Dreamwidth Studios