danka_v_dorozi: (жіночність)
Ми вчора заспівали концерт з нагоди 10-річчя нашого хору. Це одна з тим помпезних подій, помпезність і пишність якої тільки ззовні, а простота і вся краса всередині.
В "Аксіосі" я співаю тільки 3,5 роки з цих 10, які ми відзначали. Самій не віриться, що це реальність - обіцянка, кинута ввечері після однієї з Вечірніх Служб в львівському храмі, коли у Львові я бувала раз на місяць, а мешкала в Києві - що буду співати в цьому хорі, якщо коли-небудь буду у Львові. Тоді це здавалося просто нісенітницею, бо все життя і думки про майбутнє пов'язувалися лише з Києвом. А ще не віриться, що після 10 років перерви у хоровому співанні ось все це справді зі мною. В школі ми співали Реквієм Моцарта, виступали у філармонії і це було цікаво. В Могилянці на хор я прийшла рівно 1 раз і воно ну зовсім мене не тягло - ходити на репетиції, хоч співати завжди дуже любила. А "Аксіос" один раз почула і одразу замріяла співати разом, хоч тоді здавалося, що беруть туди тільки особливих людей з особливими голосами.
За 3,5 роки не раз приходила і думка піти з хору :) Вся справа тільки в організації свого часу: репетиції кожного тижня мінімум 2, а в часі підготовки до концертів, гастролей закордон чи якоїсь особливої події (проща до Унева, храмове свято, конкурс "Велика коляда") взагалі можуть бути через день, якщо не щодня. І здебільшого це вечірній час, що вкорочує працездатний період дня на 2-3 години. Ще був 1 раз, коли хор захотілося залишити через особисту справу, але цьому різкому і емоційному рішенню, на щастя, запобігла довготривала підготовка до ювілейного концерту, за який вже кожен взяв на себе свою частку відповідальності.
Наш хор - це різноманітна суміш характерів, інтересів, років та ... голосів :) Інколи думаю, що з багатьма нашими хористами напевно б ні в який інший спосіб не перетнулася б у житті, але об'єднання співом робить цю суміш цінною частиною життя. Навіть за той час, поки я тут співаю, багато людей пройшло через хор і дехто просто пройшовся, а хтось залишив слід, приємний і дуже приємний слід. Зараз як пригадаю собі яких людей майже боялася на початку, а тепер ми тільки за морганням одного ока починаємо одну й ту ж пісню, знаючи наші улюблені,  - стає смішно. Власний досвід першого року в хорі допомагає бути більш уважною до нових людей, які приходять до нас.
Я вже давніше зрозуміла, що якісь глибинні духовні речі сприймаю за посередництвом музики. Наспівування духовних мелодій чи пісень  - найкращий спосіб для мене позбавитися мозкових жуйок – навязливих некорисних думок, які вперто не хочуть тікати з голови. Співання Літургії для мене є її особливим пережиттям. Дуже рідко так стається, що можу вдумливо проспівати всю, не відволікаючись на думки про те, що буде після Літургії, завтра, яке різне в нас в кожного взуття (це коли голову вниз схиляєш на певних частинах Літургії, то таке дурне до голови лізе, якщо не згадати де я стою і що роблю).  Але коли такі чудові випадки стаються, то це саме музика і спів  - моя жертва Богові.
Ще дуже особливий досвід  - співання на вінчаннях. Щоразу ніби одне й те ж, але щоразу різні наречені і їхні гості, і коли тільки подумаєш який для них важливий цей день і як все-все-все в їхньому житті змінюється – неможливо співати неуважно, неможливо тільки оцінювати пишне вбрання наречених J
А ще хор – це надзвичайне вправляння у покорі, смиренні, послусі. Часом так кортить «сяйнути» імпровізацією, якоюсь пропозицією не в тему, дурним жартом, закликом, своєю «незвичайністю, непересічністю і абсолютною особливістю» - аж не можу, хочеться скаржитися на керівництво, так тільки-но згадаю про себе, подумаю як це саме виглядає, коли на наших місцях хористів були б діти і дуже розумію як все у світі неоднозначно і не просто як дошка: причина – наслідок, подразник – реакція.
Святкування було чудовим: духовні пісні – все найкраще що повивчали за стільки років, простим -  з джазовою і сучасною музикою на танцях, і душевним – з розмовами за столиками з друзями- хористами.
danka_v_dorozi: (кухня)
За дослідженнями вчених протягом семи років змінюються абсолютно всі клітини у нашому тілі. Так чисто фізично, кожні сім років ми стаємо зовсім іншою людиною. Звичайно, є ще знання, цінності, уподобання, які складають нашу особистість і не піддаються такій відносно швидкій зміні. Зрештою, в цьому і питання "Хто я?" - напевно не клітини, які мене складають, не посада, яку обіймаю, не вміння, таланти, якими володію, навіть не моє ім'я, - все це можна змінити, або ж стосується ярликів, якими обліплена чи обліпляю. Що ж залишається незмінним? Прагнення, рвіння?

В суботу їхала в травмаї тільки з задертою дороги головою і знайшла шматки таких фресок стилю Ар Нуво, які досі бачила тільки в Брюселі. Як я колись боялася таких будинків, певно через те, що вони були незрозумілі для мене і сірі. В той же день мені подарували диво-подушку з печворку - зелену сову Марту. За роки навчання на економічному факультеті я добре навчилася думати прагматично і всілякі "мі-мі-мі" акуратно складалися в купку "цим не пасує захоплюватися принаймні про-око". Сова Марта якийсь явно прогрес в тому, щоб позбавити милих речей ярлика. Вперше в житті мені закортіло міцно обійняти цю іграшку-подушку і не відпускати її на час сну.
Ще я повернулася до гри на фортепіано. Музикування і німецька мова не дають мені спокою, бо в обох речах я була досить вправною, але через обмеження у свідомому оціненні цих дарів занехаяла обидва вміння. Колись зробив чудо мій викладач з музики: після товчення води у ступі з гранням класиків доби бароко (слухати їх любила, а в гранні не знаходила в них душі), він випадково дав розібрати твір французького імпресіоніста. І стався такий великий прорив, що ми обоє дивувалися. Після цього додалися деякі романтики, і діло би пішло зовсім добре, якби не потреба в технічних речах типу Черні, "крупної програми", на які терпіння у мене просто не було і його відсутність виливалася у зіпсованих нервах мого справді доброго викладача. Музика ненадовго зникла з мого життя і вже через рік я усвідомила, що вона більша за музичну школу, навіть спеціалізовану. В Києві я знаходила піаніно в різних місцях і наполегливість у вивченні творів, які мене зворушували, дозволила знову вільно грати. Я навіть вернулася до "техніків", записалася на уроки джазової імпровізації... і знову впала у творчий ступор. Пальці бігали по клавішах, але імпровізувати мені на заклик викладачки "а отут придумай щось" не вдавалося. Я забила на композицію на довший період і час від часу підбирала популярні пісні, які мені подобалися.
Але музика - це та сама математика і коли її всмакуєш, голова нею міркує навіть у непритомному стані.
Сьогодні спробували з братом розібрати твір для 2 фортепіано Моріса Равеля. Кожен акорд, який твориться у 4 руки - це як відкривання якогось чуда, аж в очах миготить від несподіванки.
Равель також належить до імпресіоністів, його музика дуже багато на образи і різноманіття відтінків. Аж приємно вірити, що він справді був у Львові з концертом напочатку минулого століття.
danka_v_dorozi: (метелик)
Дуже хочу розповісти про нього - про мого музичного ангела. Називаю його так тому, що вірю, що саме Бог його руками і дисками явною робить свою любов, неймовірну турботу і виявляє своє розуміння.
Це почалося півтора року тому. Хоча, сам-сам-сам початок сягає ось днями вже двох років. Ми з незнайомими людями, які тепер мої дорогі друзі поїхали в монастир Тезе у Франції. Хто з вас не знає ще що це таке, то мерщій дізнавайтеся тут: http://taize.fr/ А так дуже коротенько, то я тільки скажу, що це екуменічне (для всіх релігій і конфесій) місце, куди протягом року приїздять молоді люди, що побути в молитовному і духовному середовищі, читають і роздумують над Святим Письмом, багато гуляють і мовчать. Раз на рік взимку на Новий рік відбуваєтсья зустріч в якомусь місті Європи, є також менші, регіональні зустрічі (от минулої осені була в Києві).
Read more... )
danka_v_dorozi: (лист)
Було б дуже несправедливо, якби зовсім нічого не сказати про речі, які тихі але дуже радісні. 
До речі,  мені життя так складається, що буря необхідна для того, щоб навчитися співати під дощем. 
Перша ластівка прилетіла 2 тижні  тому. Неждано й негадано новорічні листівки цього року поспішають як ніколи. І то щоразу несподівані, вигадливі з неприхованою щирістю. Я дуже дякую вам, дивні ви люди, які знаходите час, втілюєте ідеї, відправляєте ластівки.
Цього року вдався мій ангел-охоронець до дуже приємного методу тримати мене в Дусі: як тільки мої крила змокнуть і розтріпаються, а то й поопадають - інколи ще й до того - приносить звідкись натхнення. Дістала я 3 чудодійні диски. Останній так і поселився в моїй голові ангельськими колядками французькою. 

Крім того, ходіння пішки на роботу, в товаристві брата - це розкіш, якою можна насолоджуватися щодня, не було б ліні вставати рано. За 40хв стільки порозказуємо і наспіваємося!
Два, аж два концерти в будинку органної музики додавали натхнення на добрі справи. І оскільки це одночасно чудово відреставрована діюча церква, то завжди можна одночасно під музику молитися. 
Ми з хором розівчили такі гуцульські "колєди", що я на репетиції чекаю неймовірно, аж пищу. І поїдемо, дасть Бог, знову у Польщу. А зовсім скоро я на власні очі побачу довгоомріяну WeinachtsDeutschland. 
Я зустріла двох священиків, знаних ще з Києва і черговий раз дякую Києву за те, що він 7 років був в мому житті. 
Реколекції, на які я не встигала перенесли, свято готується, подарунки потрохи придумовуються і пакуються. Безсонні ночі прекрасно підходять, щоб вчити тести англійської екскурсії. Якщо ночі сонні, це ще прекрасніше. 
Я повиносила з читального столика ту частину книг, які мали всі шанси залишилися непрочитаними і залишила 3, які хочу і вмію читати. Дозволила собі прийти в кросівках і джинсах і з картатим рюкзаком(о чудо, моя робота, не всюди отак можна собі дозволити) і дозволила собі виглядати як виглядаю.
Деякі ваші пости, деякі розмови з вами, ви самі - ліки у свому соці. 
Бог з нами!
danka_v_dorozi: (Default)
Не перестаю просити і дякувати за молитву про о.Андрія...

А нині був насичений музикою день.



Раз на рік в Литві відбувається Великий парад музикантів: справжнє свято литовських музичних ансамблів,сучасних колективів, і молодих виконавців. З 12.00 ранку до 21.00 вечора різні твори, різні стилі, різні виконавці тішать аудиторію.
О, я давно хотіла потрапити у філармонію у Вільнюсі! Спроба минулої суботи не вдалася, але я не зупинилася і тільки підшукала програму до серця і вдалий час.
Що мене приємно вразило в цьому музичному параді, то це якість музики і виконання: навіть для тих, кому класика здається нудною, сьогодні було би цікаво на концерті. Арії з опери Моцарта "Дон жуан" виконувалися в сучасній і водночас непритертій постановці (з чорними окулярами, але й вдалими хореографічними мотивами), а військовий оркестр (на хвилиночку... в-і-й-с-ь-к-о-в-и-й) виконав три джазові твори і то як виконав! я ледь-ледь всиділа спокійно на місці, а дівчата на попередньому ряду таки почали підтанцьовувати. Джазу взагалі було дуже багато (його всюди тут багато, навіть зараз-от закінчується джазове свято, яке тривало кілька тижнів поспіль), і він якийсь такий сприйнятливий для слуху. А ще мене зачепив хор зі студентів педагогічного університету: вони і співали перероблені на свій манір пісні (серед них і "Labas Rytas" Biplanа, яку, як я значно пізніше зрозуміла, я чула російською) і до цього додали всілякі рухи, так, що разом складалася дуже гарна сценічна композиція. Була і класика: Брамс, Лехар, Чюрльоніс і власні виконання, і дуже відома Бернштайна "Марія" з "West Side Story", і в самому кінці - народні стилізовані литовські пісні і танці.

http://www.youtube.com/watch?v=XY0dgI5-q0o - Biplan "Labas Rytas"

Ага, і ще нині я вперше пішла на каток і півтора години їздила на ковзанах, тримаючись за поручні на стінах і за двох чудових друзів :)
danka_v_dorozi: (Ноти)
Приходить час, коли зовсім не зрозуміло з яких причин втікають сили. Тягнуся за натхненням і не знаходжу, чекаю і водночас уникаю людей, щоб ні в коло не відняти таких потрібних кожному сил і набираюся терплячості.
Є деякі безвідмовні засоби: фортепіано (і всі його електронні замінники), Льюїс, друзі, рідні, записники...
Ранок суботи. Лікує Шопен. Граю, шпортаю і тішуся тим, що навіть в такому бідненькому виконанні він має великий вплив. Бо, найперше, простий і дозволяє під час грання думати про все на світі. Музика, яка є вдалим добрим фоном до кожної пори року, дня, кожного настрою і за його відсутності є доброю сама со побі. А ще в ній є свій секрет: залежно від настрою виконавця Вальси виходять то мрійливими, то збуреними, то гнівливими, або ж запалюючими і енергійними. І однозначно, в них як самому житті: паузи, звороти, репризи, бекари і знов дієзи, різні темпи і повернення до головної теми. Знав Шопен як писати...
danka_v_dorozi: (Музика)
Випадково залізла на сайт Дзиги, а там щось саме для мене приготоване. Може і вам весело стане :)
danka_v_dorozi: (Музика)

У суботу знову його побачила. Але вперше так зовсім близько. Своїм київським музикою я називаю того дядечка, який грає на окаріні (такий музичний духовий інструмент, що складається з 7-9 невеликих трубочок , з'єднаних між собою від найкоротшої до найдовшої) в найнепередбаченіших місцях нашої столиці. Хай він не ображається, що я так нагло його приватизувала. Просто як тільки вперше його на першому курсі почула, зразу він в душу запав і так там досі. А тепер розповім чому. Він знайшов свій спосіб як втілювати чуда в життя і йому вдається прориватися з тої чудесності до світу нібито начисто зматеріалізованого ( а насправді такого, що просто боїться того чуда, бо воно несе за собою зміни і вимагає змінити себе. Але то так, мої здогадки...). Він грає. Мелодії, які ми зразу впізнаємо (я сама назви всіх їх не знаю, колись мені розповідали, що то музика з якихось кінофільмів). Але сонячність його роботи в тому, що він грає там, де я би найменше сподівалася почути цю музику, і в час, коли я би найбільше хотіла її почути :) Раз, пригадую підіймалася ескалатором до вокзалу, а він спускався ним вниз і грав щось таке добре, що всі звертали на це увагу - все метро перемінилося, люди не були такі чужі. От що: це все зразу нагадує якусь сцену з хорошого кіно, коли раптом стається щось добре і радіснеі на фоні починає звучати музика, така, щоб глядачам цей момент надовго запам'ятався.
Думаю, багато людей (я може то тільки я собі так) уявляють, що вони і в житті і в кіно і хочеться, щоб було знято такий фільм з головною роллю - мною і підкреслити якусь подію і зауважити щось, що ось тобі одному весь час кидається  в очі. І однозначно в голові одразу крутиться музика. Я так їхала і про щось таке думала, а тут музика почулася на яву. Так я зрозуміла,щоб той музика трошки чарівник.
Іншого разу він грав в переході і в перервах між мелодіями казав, що збирає гроші на Срібну революцію. Ще іншого дня, грав-грав (я тоді зовсім мала і перестрашена була), а коли йому хтось кинув копійки, зупинився і запитав, коли йому нарешті платитимуть усмішками.
Я бачу як він їздить звідти і туди і грає-грає-грає для мене, нас, для гарної погоди, для молоді, щоб трохи побути поруч і дати відчути щось інше. І я страшенно дякую йому. От тільки дурненька сором'язливість не пускає підійти дуже близько. Булочку йому несла моя подружка...
Хочу навчитися бути такою сміливою. І дякую, дуже-дуже дякую йому за чудову працю!

Profile

danka_v_dorozi: (Default)
danka_v_dorozi

March 2014

S M T W T F S
      1
2345 678
9101112131415
1617 18 19202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 12:07 am
Powered by Dreamwidth Studios