скоро

Feb. 24th, 2014 10:34 am
danka_v_dorozi: (Св.Франциск)
Знову думаю собі, що так невипадково, більше того, так по-чудесному гарно спланований початок Великого посту цього року. Так вчасно. Вчора не вірилося, що всі ці разючі, позитивні зміни на Майдані, в Україні правда. Нині віриться і за ними також видно скільки ще небезпек чигає на немовля - громадянське суспільство, якому оце третій місяць.
Другий день гарячка у брата і все так само схоже. Поки дбаєш, годуєш, міряєш температуру і збиваєш, поїш і переодягаєш - все йде на краще, щойно відійдеш на якийсь час,- а температура знову стрибнула. І такою ж мені здається цей час. Він так потребує молитви, посту, прощення, любові і справ милосердя, як може ще досі не потребував. Постійної, гарячої, вдячної і благальної. Безперервної. Вчора це таке ЧУДО чудесне здавалося, нині вже свідомість потрохи звикає. А я так не хочу звикнути, і так хочу в кожній клітинці пам'яті нести оцей Божий дар, який вистояла Небесна сотня, тисячі молільників, який вимолила Богородиця. 
danka_v_dorozi: (зрілість)
Коли я мовчу, я себе розумію і повністю підтримую. Бо всередині я чітко розумію таке: я вибираю як я поводжуся у свій час, а часу я не вибирала. Я рада, що живу зараз. Я також дякую Богові за те, що все в мому житті складалося досі так як є: я познайомилася з тими людьми, які зараз є друзями, я незаміжня і в мене немає рідних дітей (це мінус, щоб ви розуміли, але я рада навіть цьому мінусу зараз), ми з братом найближчі друзі і поважаємо вибори одне одного, я працюю саме там, де б і хотіла, зрештою, зовсім-зовсім не випадково саме напередодні першого Майдану я закохалася у чудову людину.
Поки я мовчу і думаю, я знаю, що немає змісту всі свої сили вганяти у гнів, погані думки і слова, скарги, сварки і обмовляння. Є значно важливіші речі і завдання. Наприклад, зробити ту роботу, яку обіцяла, наприклад, навчитися надавати першу медичну допомогу, наприклад, піти і бути з тими, кого несправедливо засуджують, наприклад безперервно молитися.
Коли я мовчу, я знаю, що найважливіші речі прості і залежать від того що саме зараз зі мною. Часом ця найважливіша річ - напекти сирників брату на сніданок перед роботою. Знаю, що молитва є найсильнішою, навіть коли на мирне вирішення ситуації в Україні мало шансів. Знаю, що Бог не мовчить, мовчу ж я. Знаю, що як би я не переживала, все одно треба дзвонити час від часу батькам і потішитися з ними по телефону тим, що ми є і розказати про хороші справи за сьогоднішній день.
Знаю, що за першого шансу я постараюся помиритися з тим, з ким не зробила цього вголос, хоч багато разів у серці. Знаю, що ця ситуація яка зараз в Україні  дає немовірну свободу. Востаннє я відчувала таку, коли у 2010р. півроку була без роботи і з низькою оцінкою своїх робочих перспектив. Це відчуття повної передачі себе в руки Богові, це вдячність на найменше, бо все помічається, це воля робити найкращі речі. А зараз навіть краща ситуація (я не здаюся цинічкою, хочу сподіватися), бо я також знаю, що немає непочутих молитов. Немає-немає-немає. Знаю, що є наслідки втамованого обурення, проковтнутих фальсифікацій і закривання очей на хабарі, великого обману і маленьких брехонь.
"Збуди нас, Господи", - писав колись Дрейк. "Будь поруч в цьому вогні, в якому мене розбуджено напівсонну" - додаю зараз я.
danka_v_dorozi: (синій сум)
Час розслабитися, і час взяти себе в руки, час закохатися, і час докладати зусилля до вирощування любові, час мовчати, і час прорвати довгу мовчанку несміливості, час на роздуми і час приймати рішення, робити конкретні кроки, які унеможливлять поворот, але без них дорога немає змісту. Час перерви на свята і час продовження безперервної молитви, Україно...
danka_v_dorozi: (Св.Франциск)
Це я про Різдво. І хоч нині лише частина християн вповні вже святкує, але неможливо, просто неможливо не відчувати цієї радості Різдва, попри те, що ще триває наш Передріздвяний піст.
Ця радість пройняла мене вчора величезною вдячністю. Від часу, коли почався Майдан, а почався він мало що раніше від самого Посту, створилася і потреба, і бажання до довгої, до постійної довгої і короткої молитви. Цей Передріздвяний піст несхожий не жоден попередній: він включив особливу Великопосну Ісусову молитву (просто для мене вона асоціюється більше з передвеликоднім постом) - особливу своєю постійністю, особливу темнотою величезного храму, в якому ми її співаємо, особливістю світла кількох лише ламп, які проте нагадують, що ніщо не є даремним.
Вчора ми співали усіма трьома хорами нашої церкви. Це теж незвичайність, бо так співаємо хіба на храмове свято, яке раз у році. І той спів, не без технічних складнощів - бо у кожного хору свій стиль співу, свій темп і свої солісти, але такий, знаєте, як ото у час, коли ми на Майдані гукаємо "Разом- сила".
Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних. І вірю, що так є. Так як вміє тільки Бог - невидимо, обережно і назавжди.
Цей Майдан, ці події так швидко надали справжньості у значення слів, які говорю в молитвах, додали сили нотам, коли співаємо "Боже Великий, Єдиний - нам Україну храни". Кожне "за мир, за Богом бережений народ наш, за правління і все військо" прописується в серці, не втікає від уваги. І це так незвичайно і таке цінне.
danka_v_dorozi: (Default)
 Трохи і я зареву. Надмір емоцій діє не гірше за настояний зелений чай, випитий без пам'яті просто перед сном. 
Коли просинаєшся сильно закоханою, рухаєшся без спочинку, намагаєшся, щоб  і тут і там, і нам і вам, з Богом і з людьми - в мене замале серце. Я не вміщаю. Моя ямка замала для того, що хоче бути вже більшим, ніж калюжкою після дощу. А якій землі приємне риття? А яким рукам - мозолі від лопати?
Для тих, хто шукає брудну кухню за блискучою позліткою, я навіть самовільно рада видати компромат. Просто, щоб трохи тим поділитися. 
Чекаю вже завтра: на Вас - кам'яна зачерствілосте, на Вас - позірна праведносте, на Вас - втомлива стурбованосте. Чекаю, бо як вміє розважити безтурботна балакучість, так вміє заспокоїти стриманий сум в обличчі. А ген-ген долі чекає незмінний лик Сутності. Так трошки-трошки кольне - доторкається списом любові в серце. І ні вліво, ні в право. Тільки одна-єдина: Я є правда, дорога і життя.
Я щаслива тут, саме зараз. І не можу тримати лише для себе. 
Помолюся з Св. Терезою:
Хай сьогодні  буде внутрішній мир.
Довірся Богові в тому, що ти саме там, де б ти мав бути.
Не забувай про безмежні  можливості, які народжуються від віри.
Використовуй ті дари, якими тебе одбаровано і ділися любов'ю, якою тебе наділили.
Хай тебе наповнює усвідомлення того, що ти є дитиною Бога. Хай Його присутність ввійде в твоє єство і наповнить твою душу свободою, щоб співати, танцювати, славити і любити.
Бо вона для всіх і кожного з нас. 

May today there be peace within. 
May you trust God that you are exactly where you are meant to be. 
May you not forget the infinite possibilitie s that are born of faith. 
May you use those gifts that you have received, and pass on the love that has been given to you. 
May you be content knowing you are a child of God. Let this presence settle into your bones, and allow your soul the freedom to sing, dance, praise and love. 
It is there for each and every one of us.


danka_v_dorozi: (Піст)
Originally posted by [livejournal.com profile] sonnyak at ДОПОМОЖІТЬ ВРЯТУВАТИ ЖИТТЯ ДИТИНІ!!!

Счета Вебмани

долл. США - Z363090984359
Євро - E369431734796
укр. грн - U217447231296

тут більше http://zhalejka.livejournal.com/9974.html

і на форумі Малечі http://www.malecha.org.ua/forum/index.php?showtopic=13096


Тому прошу відреагувати хто як може. Хтось перекажіть по пару гривень-євро-долар, перепостіть в себе , хто львівський може безпосередньо занести потрібні речі або гроші на Орлика. Ті хто має доступ до ЗМІ поширте масово цю інформацію.

Не будьте байдужі ....

дякую Вам і хай Вас і Ваших дітей оберігає сила небесна 

 
danka_v_dorozi: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] holesika at Просьба.

Господи!
Дозволь борцям з вогнем, які падають з ніг, зупинитися і перевести дух.
Дозволь людям, домівкам і життям яких загрожує вогонь, полегшенно зітхнути.
Втіш тих, хто втратив оселю, рідних і друзів.
Дозволь нам відпочити від виснажливих спеки, диму і вогню.
Дозволь зазеленіти лісам і лугам. Візьми під Свою опіку тваринок, яких оточує вогонь.
Будь ласка. Зішли нам прохолоду і дощ. Справжні, щоб надовго, поки не згаснуть пожежі.





Попросимо разом? 
danka_v_dorozi: (молитва)
ТЕЛЕФОННИЙ ДОВІДНИК ХРИСТИЯНИНА (позичила в [livejournal.com profile] gorysja )

Прочитай цей список і подзвони туди, куди тобі потрібно:

При появі втоми дзвони Матвія 11,28-30.

При появі хвилювання дзвони Матвія 6,25-34.

При появі депресії дзвони Псалом 27.

При появі гордості і надмірної самовпевненості дзвони Псалом 19.

При появі гіркоти дзвони І Коринтянам 13.

При появі незадоволення життям дзвони Колосянам 3,12-17.

При появі нерозуміння християнства дзвони ІІ Коринтянам 5,15-19.

При появі невпевненості дзвони Римлянам 8,1-30.

При появі самотності дзвони Псалом 139.

При появі небезпеки дзвони Псалом 91, Псалом 121, Псалом 3.

При появі смутку дзвони Івана 14.

При появі пригніченості дзвони Римлянам 8,31-39, Псалом 70.

При появі гріхів дзвони Псалом 50.

При появі сумнівів дзвони Євреям 11.

При появі страху дзвони Псалом 23.

При появі страху вночі дзвони Псалом 4,9.

При появі егоїзму дзвони Псалом 68.

У випадку розладу на роботі дзвони Псалом 126.

Під час подорожі дзвони Псалом 121.

При зустрічі із озлобленістю дзвони Івана 15.

При бажанні приносити добрі плоди дзвони Івана 15.

При невпевненості в людях дзвони І Коринтянам 13.

При потребі підбадьорення дзвони Ісуса Навина 1, 5-9.

При потребі милосердя дзвони Римлянам 12.

При зраді дзвони Псалом 26.

При захисті від ворогів дзвони Псалом 35.

При хворобі дзвони Псалом 39.

При порожньому гаманці дзвони Псалом 26.

УВАГА!

Всі номери набираються без коду і допомоги оператора.

Усі лінії зв’язку з небом працюють без вихідних і відкриті 24 години на добу.

Якщо, все ж таки, захочете зв’язатись безпосередньо з Оператором, дзвоніть Єремія 33, 3.

Скріплюйте вашу віру! 

Цей перелік не є секретним і призначений для вільного розповсюдження!
danka_v_dorozi: (Піст)
Постити легко. Коли весь день на ногах (на каблучиськах), коли планами кишить записник,
коли здійснюєш плани, але плани ще приходять,
коли зустрічаєш, коли міцно або невпевнено обіймають добрі руки,
коли Льюїс вже в моїй сумці, коли мугикається набридлива пісня, а потім я спохвачуюся, бо є чим її відігнати - Піст!
коли плачуть, думають плакати чи ні, усміхаються діти
коли втомлена і хочеться спати, а зовсім не хочеться їсти. 

Мені просто. Поки Він через всіх них тут. Близько. :)
danka_v_dorozi: (Милосердя)
... і перша ДУЖЕ ВАЖЛИВА:
Прохання про молитву за отця Андрія
1. Найдорожчі люди уявляються невразливими до можливих бід чи невдач. Здається, що може статися все, що завгодно, але не з ними. І навіть коли щось трапляється, то сподіваємося, що вже з завтрашнім ранком все мине, як просто поганий сон. І не здаєшся, якщо не минає. Найдорожчі люди і нам торують шлях до святості: бо стільки віддати, так шукати і так сильно-сильно вірити стає можливим лише тоді, коли є ті, хто є частиною всієї любові, на яку спроможне мале наше серце. Труднощі і болі найдорожчих - найпряміші струни, які зачіпає Бог, щоб ми ніколи не сумнівалися в Його Милосерді і любові.
Пригадую так багато слів зі Святого Письма, знаходжу скільки способів для вгамування своїх примх, маю стільки молитов в голові, згадую безліч людей, і всю їхню особливість для мого життя.

І зовсім-зовсім другорядне
2. Час після здачі іспиту щасливий, навіть якщо писався він ой як тяжко і оцінка під великим питанням. Ось нині ввечері втретє за ці три місяці, я після іспиту спустилася в темряву вечора: прошмигнути вуличками до гуртожитку, по дорозі дякуючи, а потім подумати що ще можна цього дня робити. Але я ще не встигла вийти з університету, як на моє превелике здивування зі мною спочатку заговорили дві однокурсниці, а зрештою просто-таки вирвала з бурхливими після іспиту емоціями ще інша однокурсниця. Все було настільки в метушні і постіспитових нервових розхвилюваннях, що я встигала тільки дивуватися вухами (очі в той час щиро випромінювати радість, яка невідомо-звідки звалилася), поки вона мене підвозила на автівці до гуртожитку. І що я почула? (мені вже здається, що такого просто бути не могло): однокурсниця дуже дивувалася як то я витримую з ними-литовцями і де в мене сили беруться бути самій. Потім вона взяла всі мої контакти і сказала, що вже саму нізащо не залишить. Був вже гуртожиток і я швиденько висіла з машини, а машина чкурнула далі. Еге-е-ей! І це я серед фінансистів, які також люди.
danka_v_dorozi: (Піст)

Як тільки прочитала цю молитву космонавта з розповіді К.Льюїса "Ангели-служителі" зразу відчула її дуже своєю. Твір правда такий, що в метро читати його не буду, але молитву позичу.
Думаю, як би то так свідомо старатися саме любити, а не шукати свого в кожній ситуації. . .
danka_v_dorozi: (релігія)
- Боженьку, забери мене до Лаосу, кинь мене біля якогось озера, висади на гору, на якій ще немає снігу...боюся просити взяти до Себе, бо то зовсім безвідповідально і ще стільки роботи, та й за що мені зарашній така честь. Просто забери мене кудись...
Атака справа: " - Ага, чуда захотілося, отак, щоб нічого не робити і від всіх неприємностей втекти, а після двох днів в Лаосі скавуліти від голоду і знов проситися кудись в рідні краї".
- Ой, ти ж знаєш, я вже більше не можу. Я втомилася слухати ідіотичні фрази про самогубство і відганяти їх з запалом, якого зараз мало. Я інколи просто не розумію, наскільки ж то бідною уявою треба володіти, щоб таким спокушувати. Фраза "Я викину тебе з балкону" тепер активно застосовується хіба до найменшого непотребу в хаті і викликає якщо не посмішку, то просто байдужість. Але я вже не можу і з приводу іншого: постійного відчуття, що я звалилася в яму і мене безупинно закидує камінням. Надія, що ось, ще один камінчик і я візьмуся розгрібати, вмирає ще не народившись після того, як новий камінець цілить просто в голову.
- Класно! Ось тепер-то ти і зможеш діяти так, як християнство вчить: в тебе купа випробувань, а ти силою віри їх туди, силою волі їх сюди!
- Правда, ти зумисне мене дратуєш? Ой, і в кого я питаюся. Я й сама знаю, що зумисне. Як же ти мені набрид, підсовуючи щоразу ці пережовані відповіді, ці нудні питання, з яких, я знаю, я не вилізу, поки в мене є мізки в голові, і вічно, вічно одне і те ж. Боже, про що ж таке подумати, де немає проблем, про що таке подумати, щоб не просити зникнути з цього місця...
Я дуже боюся стану, коли мені погано. Бо тоді приходять інші, сильніші і розраджують, а я опісля роздумую про власну слабкість. Всі ці фрази типу "Хто бере - наповнює руку, що віддає  -наповнює душу" давно сформували відчуття, що віддавати значно краще, ніж брати. Брати страшно, брати соромно, брати слабко, брати так по-людському. Він зараз стане на протилежну сторону і почне доводити мені як важливо вміти брати: брати - вміти долати свою гордість, бажання першості, прагнення більшої досконалості.
Ну, вразь мене! Скажи щось зовсім новеньке, яке не переверне мого життя, але звучатиме так мудро!
І він каже: "Еге, брати дуже важко, коли хочеться тільки віддавати. Але, коли ти береш - одночасно даєш комусь можливість щось дати. Тоді наповнюєш і руку і душу :) Усміхається. Годиться?"
- Годиться.
Потім я захворіла. Так, щоб аж на роботу і навчання не піти - вперше за останні 6 років.
Хм, Він не переносив мене на Лаос, залишив в Україні і взявся разом розбирати каменюки з моєї ями. Тільки тсс!...не зворуште Його, я ще трошки поспостерігаю за Його спокійним обличчям.
Ні-ні, мене вже давно не температурить :) Хіба далі трошки паморочиться голова
danka_v_dorozi: (Ніжність)


Гарним настроєм з вами.

Першим ділом через роботу. Чудеса бувають - однозначно! Просто треба працювати так, ніби їх не буває, а насправді всередині собі усміхатися і казати "Хе, я ж то знаю, що таки бувають". Це майже як в книзі Джерома-Джерома "Троє в човні": якщо хочете, щоб чайник швидко закипів, робіть так, щоб він про це не здогадався. Герої книги кажуть, що мовляв і чаю вони зовсім не хочуть :)
Я все одно постійно в легенькому напруженні скороминучості, але так стараюся щосекунди бути свідомою радості від роботи і вдячності за щастя.
Дуже довгий час доводиться крім напруженого виконання всіх обов'язків на роботі старатися бути нормальною людиною при тому. Це смішно, бо що тут такого особливого. Але виявляється особливості виникають на кожному кроці (може то я надто чутливо до всього ставлюся, але по-іншому зараз ще не вмію): коли грубо відповідають на простенькі питання, висміюють через те, що ще багатьох речей не знаю і професійно не можу відповісти банківськими термінами (а ще й згадати вчасно як вони англійською), що надто повільно або неуважно щось зроблю (а я ж так хочу, щоб було акуратно, щоб було вчасно), одну й ту ж помилку повторю, натраплю на "тітоньку" чи "дядечка" не в настрої, але на посаді, яка не передбачає того, щоб людину могла турбувати маленька мошка з банківського рою. Але матінко рідна, як багато людей страждають від дрібничок, які з часом переростають в проблеми неземного тягаря, в біди і синдроми нервозності, злості чи байдужості! Мої колеги (може це і від сфери роботи залежить) часто ,якщо не постійно, перебувають в стресових ситуаціях, які можна якщо не усунути, то значно пом'якшити звичайнісінькою нормальною поведінкою: бажанням допомогти (інколи вони просто мусять почути, що їм можуть допомогти), спокійним тоном у відповідь на нерви по телефону, вибаченням за свою помилку, ну... не знаю чи варто все-все перерахувувати... абсолютно все те що є звичайним у спілкуванні між друзями, вдома. Як вони розцвітають від якихось дрібничок типу цукерок, коли дуже-дуже зле, від того, що справедливо визнаєш їхню заслугу в поступі праці, з-під тишка знайдеш якісь документи, які вони довго-довго шукали і забули від безлічі справ куди подівали їх... Боже, безлічі можливостей, причому все важить: вміння сказати, вміння змовчати.

Де чудо? Нині (я пошепки) директорка вперше за півроку попросила вибачення... за річ, яку я ніколи б не подумала, вона зауважить... я часто щось перероблюю чи дороблюю через не, що щось трошки не догледіли чи з'явилися нові умови чи вимоги. А нині вона зауважила цю незручність (тоді коли я вже майже цілком звиклася) і вона щиро захотіла, щоб її не було. Вибачити??? Та я ладна була що завгодно зробити їй в радість за це коротеньке слово, за її уважність сьогодні!!!!!!!!!!!!!
А ще, мої колеги майже ровесники вже давно дуже добрі до мене і може навіть трохи невиправдано милі і дружелюбні, навіть ті, з якими донедавна були особливі випробування.
Вчора подруга сказала, що то через те, що є молитва за них. І я одразу собі подумала: "Щастя, що хтось так легко покоряється дії молитви,адже це ж теж їхній вибір, їхня здатність бути чуйним". Є випадки і в мому житті (і може навіть зі мною безпосередньо), коли роками молитва йде-йде-йде і як у прірву. Звичайно, дія її колись та й заясніє, але скільки ж то терпіння треба мати тим, хто не втрачає надії :)

Profile

danka_v_dorozi: (Default)
danka_v_dorozi

March 2014

S M T W T F S
      1
2345 678
9101112131415
1617 18 19202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 12:10 am
Powered by Dreamwidth Studios