danka_v_dorozi: (Св.Франциск)
Люди, немає чого стояти на Майдані, витрачати час, гроші, свої фізичні сили якщо поза Майданом ми не змінюватимемося. Якщо не збираємося ритися в собі і бажати вдосконалення, змінювати фізичну і духовну корупцію, не збираємося вчитися, не збираємося відмовитися від халяви, блатів, від нечесності, від байдужості, від хай малої, але брехні, від твердолобості, від шукання тільки переваг для себе, від власного юридичного неуцтва, від подвійних стандартів (чого б вони не стосувалися). Даремні будуть наші революції без змін в голові. Взагалі будуть даремні. Ми будемо вічними бідняками і попрошайками в когось, будемо залежні від своїх недоліків і страхів, будемо чиїмись рабами і вічними ворогами самі собі. Господи, най нам мудрості і сил, і терпеливості змінюватися.
danka_v_dorozi: (подорожі)
і що тільки творять ті діти? Отак з'явиться малий шибеник, вередуля, але з хитрими очками, з ммм...ямочками на щічках і тикає тобі лукаво, і кульгає позірно на ногу, щоб я переймалася, не їсть, поки не підійдеш. А як уявлю, що скінчився час, коли ми щодня з ним воювали в таборі, то аж сльози підступають.
Завтра підуть до школи Ярема, який має феноменальну реакцію ставати в супер-художні пози, щойно на нього наведеш фотоапарат, Сашко, який ніжно бере тебе за руку, коли йдемо на екскурсії, але щойно відведу погляд - зникає і шукай вітра в полі "Я не можу спокійно стояти, розумієте... мені так скучно стає", Устим, який в перший день проколов бік, у другий мав дикий головний біль, на третій підвернув ногу, а перед четвертим я вже сама його просила, щоб він запрограмувався на щось з рукою, щоб я хоч трохи підготувалася до того, що мене чекає, Мілена зі світлячками в животі, Олег, який за цілий табір (хай простять мені його батьки, та я робила що могла) рісочки до рота не взяв, Христя, яка обіцяла, що додасть мене в Контакті, Роман, який типу найкрутіший, Олесь, який також співає в хорі, інший Олесь, який вимірює щастя у булочках і наклейках.
Завтра можна буде прокинутися не серед ночі, і можна буде піти в кіно після робочого часу; не перевіряти в блокноті чи все гаразд з розкладом, чи всіх попередила, чи замовила випічку і скільки осіб на харчування; мій голос буде в нормальному регістрі, а ноги гулятимуть у прогулянковому ритмі. Але що це варте?
Коли діти приходять, вони перевертають все з ніг на голову. І назад повертатися не хочеться. І не можеться. А ще, діти - вони не дають тобі бути інтровертом. Тільки перевертом, на руках!!!!
danka_v_dorozi: (кухня)
За дослідженнями вчених протягом семи років змінюються абсолютно всі клітини у нашому тілі. Так чисто фізично, кожні сім років ми стаємо зовсім іншою людиною. Звичайно, є ще знання, цінності, уподобання, які складають нашу особистість і не піддаються такій відносно швидкій зміні. Зрештою, в цьому і питання "Хто я?" - напевно не клітини, які мене складають, не посада, яку обіймаю, не вміння, таланти, якими володію, навіть не моє ім'я, - все це можна змінити, або ж стосується ярликів, якими обліплена чи обліпляю. Що ж залишається незмінним? Прагнення, рвіння?

В суботу їхала в травмаї тільки з задертою дороги головою і знайшла шматки таких фресок стилю Ар Нуво, які досі бачила тільки в Брюселі. Як я колись боялася таких будинків, певно через те, що вони були незрозумілі для мене і сірі. В той же день мені подарували диво-подушку з печворку - зелену сову Марту. За роки навчання на економічному факультеті я добре навчилася думати прагматично і всілякі "мі-мі-мі" акуратно складалися в купку "цим не пасує захоплюватися принаймні про-око". Сова Марта якийсь явно прогрес в тому, щоб позбавити милих речей ярлика. Вперше в житті мені закортіло міцно обійняти цю іграшку-подушку і не відпускати її на час сну.
Ще я повернулася до гри на фортепіано. Музикування і німецька мова не дають мені спокою, бо в обох речах я була досить вправною, але через обмеження у свідомому оціненні цих дарів занехаяла обидва вміння. Колись зробив чудо мій викладач з музики: після товчення води у ступі з гранням класиків доби бароко (слухати їх любила, а в гранні не знаходила в них душі), він випадково дав розібрати твір французького імпресіоніста. І стався такий великий прорив, що ми обоє дивувалися. Після цього додалися деякі романтики, і діло би пішло зовсім добре, якби не потреба в технічних речах типу Черні, "крупної програми", на які терпіння у мене просто не було і його відсутність виливалася у зіпсованих нервах мого справді доброго викладача. Музика ненадовго зникла з мого життя і вже через рік я усвідомила, що вона більша за музичну школу, навіть спеціалізовану. В Києві я знаходила піаніно в різних місцях і наполегливість у вивченні творів, які мене зворушували, дозволила знову вільно грати. Я навіть вернулася до "техніків", записалася на уроки джазової імпровізації... і знову впала у творчий ступор. Пальці бігали по клавішах, але імпровізувати мені на заклик викладачки "а отут придумай щось" не вдавалося. Я забила на композицію на довший період і час від часу підбирала популярні пісні, які мені подобалися.
Але музика - це та сама математика і коли її всмакуєш, голова нею міркує навіть у непритомному стані.
Сьогодні спробували з братом розібрати твір для 2 фортепіано Моріса Равеля. Кожен акорд, який твориться у 4 руки - це як відкривання якогось чуда, аж в очах миготить від несподіванки.
Равель також належить до імпресіоністів, його музика дуже багато на образи і різноманіття відтінків. Аж приємно вірити, що він справді був у Львові з концертом напочатку минулого століття.
danka_v_dorozi: (Default)
Я поділюся шматком Листа №13 Баламута (автор К.С.Льюїс, для тих, хто не читав цієї книги - знайте, це придумана збірка листів старшого чорта до молодшого з вказівками як спокушати людину. Тому там все вивернуте і Ворог - це Бог). Кожен з вас знайшов би якісь свої наголоси. В мене наголос на шматок про неповторність особистості і про волю свою і волю Бога:
"Конечно, я знаю, и Враг не хочет, чтобы люди были привязаны к самим себе. Но это совершенно другое дело. Помни, что Он действительно любит этих маленьких насекомых и до смешного ценит неповторимость каждого из них. Когда Он говорит, что они должны отрешиться от себя, Он имеет в виду отказ от притязаний их своеволия. Когда они следуют этому наказу, Он возвращает им личность во всей полноте и даже хвалится (боюсь, вполне искренне), что они тем больше обретают себя, чем больше принадлежат Ему. Радуясь тому, что они жертвуют даже самыми невинными проявлениями воли, Он ужасается, когда они по какой то причине изменяют самим себе. А мы всегда должны побуждать их к этому. Самые глубокие импульсы и склонности человека -- то сырье, та строительная площадка, которыми Враг снабдил его. Заставив его отойти от них, мы выигрываем очко. Даже в несущественных вопросах желательно подменить его собственные взгляды земными стандартами, условностями или модой. Сам я всегда искореняю из своего пациента всякую личную склонность, например интерес к состязаниям по крикету, коллекционирование марок или любовь к какао. Такие склонности не несут в себе, разумеется, никакой добродетели. Но в них есть какая-то невинность, какая-то смиренность, самозабвение, которые мне противны. Человек, искренне и бескорыстно наслаждающийся чем-нибудь, не обращая ни малейшего внимания на то, что скажут другие, уже самим этим защищен от некоторых наших утонченных методов. Всегда старайся, чтобы пациент отказался от людей, книг, блюд, которые он действительно любит, в пользу "значительных" людей, "самых известных" книги "самых лучших" блюд.
І ще трошки про віру і дію:
"Самое важное - много ли он думает о покаянии и не претворяет  ли  он  его  в действие? Пусть эта свинка
 поваляется в своем раскаянии. Если у него есть к тому  склонность,  пусть  напишет  о  нем  книгу. 
 Это   прекрасный   способ обезвредить то,что  Враг посеял в сердце человека. 
Пусть он займется чем угодно, кроме активного действия.  
Ни  воображаемая  набожность,  ни  душевный  подъем  не повредят нам, если мы помешаем им укрепиться 
в человеческой воле. Как сказал один   из   людей,  активные  привычки  повторение  укрепляет, 
 а  пассивные ослабляет. Чем чаще он погружен в чувства, не  связанные  с  действием,  тем меньше 
 он  способен  к действию и в конечном итоге тем меньше он способен к чувству.".

Недовга історія з 3 пунктів )
danka_v_dorozi: (пошук)
"В кожного з нас ще є якийсь час, щоб навчитися жити не так, ніби ми стружка, яка згорнулася навколо власної пустоти. Подумайте тільки, адже ж вартує лише розправити цю стружку, розімкнути це коло  - і зі всіх сторін життя б полилося багато і змістовно."
(митр. Антоній Сурожський)

Це фраза з невеличкої проповіді-розмови митрополита Антонія, виголошена напередодні Великого посту. Напевно, сьогодні вона нікому так не стане такою важливою як для мене. 
Їй передує інше важливе відкриття з тієї ж проповіді:
"Коли я задумуюся над собою й багатьма тими, хто протягом довгих років проходить до мене на сповідь чи духовну бесіду, мене вражає, що ніби непрохідною межею, непробивною стіною всередині нас самих, між нами і життям, свободою і радістю стоїть сама людина, загороджуючи собі шлях. Тому що великою мірою вся увага кожного з нас звернена на самих себе, на те що я думаю, що відчуваю, що роблю, що мені  інша людина сказала добре чи погане, на те, що я очікую від життя, що життя дало мені чи вкрало у мене. І все зводиться до того, що в нашому житті звучить єдине слово: «я». Я сам, я – весь час я; моє життя складне, мене образили, мене уникають, я радію і т.д. Так, напевно, було від самого початку, і недивно після цього, що Христос першою умовою того, щоб людина могла куди-небудь зрушити, могла вирватися з цього полону, ставить відречення від себе: «Коли хто хоче йти слідом за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мт. 16:24).
Але що означає це відречення від себе? Найчастіше ми думаємо, що відректися від себе означає влаштувати собі життя, позбавлене радощів, життя, де все є жертвою, де не залишається нічого такого, що могло б зігріти серце, збадьорити розум – і це не так. Тому що те «я», від якого нам сказано відректися, те «я», яке стоїть непрохідною перешкодою між повнотою життям  і мною, - це не все «я». Це якась поверхнева, дріб’язкова людина, яка закриває собою весь горизонт, яка не дозволяє мені самому бути тією великою людиною, якою кожен з нас міг би бути і стати. Відкинути себе означає найперше зрозуміти, що зосередити все життя на тій дріб’язковій людині, якою ми є в повсякденності рівнозначне тому, щоб звести життя до розмірів такої тюремної вузькості, в якій можна тільки задихнутися."

Мені дуже захотілося вийти. Я, щоправда, не уявляю як я маю це зробити в реаліях свого вузького офісу, кімнати, в якій запираю себе, коли стримуюся задля речей, які потрібно пережити і нестримуюся, коли дрібниці псують мені тимчасову картину. 

Митрополит радить в свому колі, або в колі своїх зацікавлень і людей знайти декількох осіб або декілька предметів, на яких можна було б в якості вправи, докладаючи зусиль, проти всіх своїх звичок, зосередити погляд і увагу так, щоб їх поставити в центр свого життя. Для кого я можу бути таким ближнім, який приносить не смерть, а життя, який приносить в чуже життя не безнадію, не важкість, не безрадісний настрій, а ласку, світло й тепло?

Підсумок такої спроби також проглядається в тексті проповіді: "Дуже  мало людей вміють старіти  так, щоб старість була перемогою життя, а не поступовим згасанням, яке закінчиться останньою поразкою смерті"
 

danka_v_dorozi: (молитва)

Таке напишеться тільки пізно ввечері або й вночі.

З Юлею я майже попрощалася до тої зустрічі, що буде назавжди. Кажу "майже" тому, що досі трохи болить, коли згадую її усміхнене личко і те воскове лице, і одночасно починається молитва "Богородице" за душу і тому, що досі ця подія якось змінює спосіб мого життя. Я сподіваюся, що в якийсь спосіб цей другий вплив збережеться на ціле моє життя. Хотілося б.

Наприклад, після її смерті я більше звертаю увагу на спілкування з батьками, з братом особливо. Учасники хору якось автоматично стали ніби спільниками якоїсь внутрішньої таємниці і до них ставлюся особливо трепетно. Також я дещо переоцінила те, що вважала цінним для себе (слід чи пам'ять по собі, я про це). Досі мені вважався дуже важливим цей слід і я багато думала про те як страшно коли після мого життя про мене ніколи не згадають. Зараз для мене найважливішим є день сьогоднішній і люди, які є в ньому. Є обов'язок стосовно тих, яких посилає мені Бог, і хочеться бути з ними і віддавати. Це можуть бути листи, дзвінки, молитви (якщо згадую за якісь особливі потреби), намагаюся добре виконувати робочі обов'язки і бути уважною до тих, які навіть раптово трапляються під час робочого дня. Дуже хочеться кожного зауважити. Не беруся за щось неможливе, дякую за тих, яких можу згадати, з якими є поруч. Цього достатньо на сьогодні. Якщо прокинуся завтра - буду дякувати за тих, які будуть в ньому.

По-друге,  дуже змінилося моє ставлення до того сліду по собі, яке ми називаємо сім'єю. Причому, якось двояко змінилося. Найперше, я перестала надто перейматися цим питанням. Юля була дуже красивою, доброю, активною християнкою, мала виходити заміж, але Бог взяв її до себе саме тепер, отже, для нього вона була важлива такою. Якесь своє завдання/покликання вона виконала. І хоча вона могла б створити чудову сім'ю  з побожними, добрими дітьми, доглянутим і любленим чоловіком, проте для Бога це, вочевидь, не було найнеобхіднішим, навіть якби ті діти принесли чимало добра і ревно боролися зі злом на землі. На похоронах священик згадав, що вона дуже прагнула сімейного життя і почувалася нещасливою в останні дні. Але він також назвав імя її нареченого. Звичайно, в мене своє трактування всього, що я чую і що бачу. Чомусь мені здається, що це прагнення до любові закладається самим Богом, щоб нам помагати рости в досконалості, бо любов завжди помагає вийти за межі своїх можливостей. В цьому немає нічого поганого. Випробування для тих, які чекають довше, ніж інші, полягає в тому, щоб не зробити це прагнення кінцевою метою дороги. Важко зараз сказати, легше тим, які були перервані в цьому чеканні в юному віці, чи тим, які залишаються самотніми не з власного бажання і доживають похилого віку. Зрештою, кожного Божого дня у серці християнина горить чи жевріє якась надія. І все, як і дня першого… Я б хотіла, щоб моя любов була саме такою: щоб це очікування було саме наснагою для добрих справ для Бога, а не наріканням. 
          А друга зміна у моєму ставленні до сімї полягає в тому, що я з особливим благоволінням ставлюся до всіх сімей. Хто є в цьому стані, кому Бог дає переживати такий досвід, той має можливість до великої благодаті. І ці стани не порівнювані. Мені хочеться бути з тими, хто з відчаєм прагне саме сімейних стосунків, щоб розказувати і переживати з ними досвід того скільки можна зробити вже наявною в нас любов’ю, вже наявним запалом, який дає саме життя. Мені хочеться бути поруч з тими, хто в сім’ї, радіти їхніми дітьми, їхньою спільною радістю одне від одного і бачити в цьому руки Бога. Зрештою, майже у кожного з нас є сімя, в якій ми народилися. Так важливо не забувати і за ці стосунки!

 Завтра зранку ми знову будемо разом співати Богові, дякувати за Юлю в наших днях. Сподіваюся, тепер буде більше радості. Такої, на яку ми самі через слабкість не спроможні, але яка з любовю дається нам завдяки Милосердю Бога.


danka_v_dorozi: (листи)
Ніч переходу в новий рік видалася аж до незвичайності спокійною і такою, що вимагала постійної ініціативи разом з довірою до того, що саме таким все мало відбутися. Поруч були люди, з якими затишно навіть, якби справдилось припущення про те, що рік буде таким, яким його проведеш. Я преспокійно заснула з невеличкою застудою.
А прокинулася на свято невеликого кола людей. І за таку навічну конотацію до 1 січня дякую всій сім'ї [livejournal.com profile] oksamytka, яка минулого року довірила мені  в духовну опіку другого похресника. Це дуже ніжні і радісні спогади, які мають щасливе продовження в сьогоденні.
Цьогоріч я вирішила не робити жодних обіцянок на рік прийдешній. Згадавши з подругою кожна свої визначні події 2010р., ми подякували за те, що були сили їх пережити, були можливості ділитися рідістю від них. На клаптиках паперу записала власні побажання, про які зі спокоєм можу навіть забути за тиждень-два. Найважливішим для мене є не так їх здайснення, як прийняття того, що відбувається в дійсності зі мною.  До прикладу, напочатку минулого року мені й на гадку не спадало,що все могло скластися ось так,як воно є зараз. Зміни відбувалися мало не щотижня. І продовжують відбуватися. Я дякую за незвичайний досвід, який переживаю щодня і за тепер усвідомлене розуміння того, що цілком розпруженою і заспокоєною я не буду ніколи. І на моє велике щастя. Бо тільки хоч трошки стривоженою життям, я переживаю дуже чітке відчуття того, як сильно потребую Бога, яким добрим Він є, як сильно можу бути любленою.
Бажаю собі сміливості в 2011році. Вже зараз знаю, що зовсім скоро грядуть часи нових змін і невпевненостей, ситуацій, де не буде ознозначної оцінки моїх дій та моїх реакцій. Часом не буде навіть тих, з ким розділятиму професійні переживання. Але у всьому цьому прошу сміливості надіятися, що за всім стоїть маршрут в однозначному напрямку. І поки не дійду пункту призначення, не хочу спочинку.
danka_v_dorozi: (велосипед)

Ніби і звичайний приїзд додому, але внутрішній спокій і якесь нове відчуття завершеності підказують,що приїзд незвичайний. У нас дощовий день. Цікаво, як тепер я ставитимуся до сірих осінніх днів цього міста після дощової Литви, після розпеченого Києва.
В кімнаті побільшало на ще одну величезну валізу і 4 менших сумок. І вперше, вперше за ці роки ми всі разом, цілою сім'єю не залишили їх стояти як є, а потиснулися і таки вмістили в шафи всі матеріальні мої набутки цих років.

Моя бабуся заснула сьогодні спокійною, переконаною в тому, що нарешті її слова,складені в просту фразу, вивчену всіма нами (моєю сім'єю) напам'ять, дійшли до вух її метушливої і ну зовсім не в неї вдалої внучки. І хто б то сумнівався,що навіть за такої ситуації вона все одно знайшла мінімум дві зроблених мною дурниці ;) Але це виправне, варто буде прийти і відвідати її.
І робота дивна... таку я собі уявляла ще як вчилася в школі. Прийшла так собі як з моїх дитячих снів.

Я уявляю собі, що я в новому місті, де я майже сама, і де нікого не знаю. Але це абсолютно нереально. Не в цьому місті. Бо у Львові з-за кожного кута вийде і перетнеться з тобою знайоме обличчя.
І я вже знаю, в чому мні доведеться вправлятися тут ;)  Мій Боже, дай мені терпіння і мудрості на весь-весь-весь львівський гонор!
 


danka_v_dorozi: (Default)
 Я починаю бути схожою на осінь: потрохи опадаю. Але все це з усмішкою.

Довго-довго собі замріювала якого б то життя хотілося, а воно бере і робиться як собі хоче. Тримаюся за Бога як за дельфіна в морі і вірю, що випливу на тихі води.

Нас так сильно люблять. Вірю, що точно буду щасливою з Ним. І дякую всім, хто розуміє безумовно, приймає невідкладно, плаче щиро, помагає з радістю, вітає з надією. 
 
Я в надійних руках.                                                        
danka_v_dorozi: (чарівність)
Напишіть мені довжеленного листа; розбудіть дзвінком, щоб разом з вами послухати щось чергове, що Бог пошле нам цього ранку; нагадайте про себе, якщо я - неуважна забула про вас надовго-довго.
Хочете - докоріть невиконанням моїх обіцянок, пригадайте мої помилки, які вам боліли, а ви з чемності сховали їх в глибоке і велике ваше серце. Поскаржтеся мені на владу, на газети, в яких вам нічого читати; хочете, розповідайте про дітей і чоловіків,а я, чесне слово, вислухаю вас уважно-уважно і може навіть вперше не намагатимусь знайти для вас особливу пораду.
Я запрошу вас на сніданок, обід чи вечерю і так чекатиму-чекатиму вашого приходу.
Вирвіть мене з цього міста; я пручатимуся, але всім серцем дякуватиму вашій сміливості зовсім не зважати на всі мої відмовки. Ви попросите мене щось розповісти, а я з дурнуватим виглядом запитаю про що. И-и. Я людина слуху більше, ніж мови. Ага, це точно не вписується з модель лідерства і багатства. Я все ж шукаю відповідей...
Мені стане байдуже, що з мене нікудишній психолог, на мить я забуду конкурувати за вашу увагу, зведу до мінімуму кумедні спроби стати найкращою і спопелю всю папку компроматів на вас, коли лише подумаю, що буде час, коли хтось з нас стане надто кволим, хтось зникне, коли емоції і пам'ять зведуть на іншу дорогу, з якою в мене не буде вже перехрестя. І таке приведення себе до тями тим реальніше, чим більше розумію як сильно-сильно я вас люблю.
Цвіт наших спільних прогулянок, наших радощей від зустрічей стає пахучішим саме завдяки рокам відстаней, а наші непорозуміння... я така рада, що ви були першими, хто їх забували і стали найкращими моїми вчителями зі збереження найвартіснішого скарбу.
Де наші справді великі заслуги і де наші найбільші поразки: я, певно, навіть не перейматимуся цим, коли довго не чутиму вашого голосу. Я просто мріятиму про найшвидшу зустріч. Купуватиму сувеніри, бігатиму за подарунками і сушитиму голову, де ж те, що призначене саме вам і коли нарешті хтось додумається зробити магазин з потрібними подарунками для подруг і цікавими для друзів.
Змініться і випробовуйте справжність мого захоплення вами. А потім усміхніться, і посмійтеся разом зі мною з мого невміння довіряти завжди просто вже на одному факті того, що я вас колись полюбила.
Тисячі цих і інших ситуацій, і всі про ті численні імена, які не вміщаються в мому листочку осіб, за яких молюся.
Здається, любов існувала до створення світу. Вона і довіра залишаться навіть за його зміни :)

Profile

danka_v_dorozi: (Default)
danka_v_dorozi

March 2014

S M T W T F S
      1
2345 678
9101112131415
1617 18 19202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 12:18 am
Powered by Dreamwidth Studios