danka_v_dorozi: (кухня)

у значенні, що я - крапля а океані-океанищі
Основні новини. Вчора вчилася колоти уколи внутрішньо-м'язеві і підшкірні. Якщо спливає картинка, що я вся така міцна і знаюча, хай картинка утопиться, бо вчилися ми із закритими голками і покищо на губках. Але дуже мене підбадьорило те, що легкої нудоти, яка раніше виникала при думці про уколи, голки, немає, є зате велика цікавість як воно там усе діє в нашому організмі. Побула анатомічним експонатом, а на другий раз... побачимо чи вистачить рішучості так як вистачає наміру.
З викладачкою нам шалено пощастило - медсестра від Бога. Старша жінка, настільки досвідчена, наскільки й добра. Постійно вчить нас, що лікуємо людей насамперед турботою і любов'ю, а вже потім ліками і процедурами. Все пояснювати хворому чи постраждалому, заспокоювати, розповідати, розпитувати, щиро усміхатися і випромінювати впевненість у своїх діях.
Повсякденне, небуденне. Робота - те місце, де про себе щось дізнаюся і вчуся поратися з цим і жити далі :) Наприклад, що коли я дратівлива, вся справа може бути зовсім не у моїй поганості, а може мені сам час пошукати щось поїсти. Є також лік від того дивного стану, коли я підозрюю, що хтось на мене за щось сердиться/ уникає/недоговорює. Треба сказати собі, або попросити співробітницю сказати мені: "Дано, розслабся!". У 98% відсотках через певний час виявиться, що фантазія у мене як Чорне море у шторм. А насправді був тільки цілий пшик. А ще, а ще...! Саме цей час - час найпідходящіший для чудес, найсприятливіший, щоб робити добре і просто так, видимо і невидимо, щоб знали обидві руки і щоб одна про іншу не здогадувалася. У цей вже котрий день шаленства обсягу роботи, співробітниця - чудова "вміняєма", як ми собі жартуємо, людина - подарувала тюльпани, на які я собі шкодую гроші, бо як то в такий час тішити себе квітами, коли стільки потреб... ой це довго.
Про культуру. У підготовці до екологічного табору для дітей познайомилася з цікавими мешканцями нашого міста: екологами, біологами, орнітологом, геологом, працівниками музеїв, дієтологом, - не можу не сказати, що все це вражаючі люди. Вражаючі тим, що можуть так любити і віддаватися своїй справі. При цьому більшість з них - молодь мого, а то й молодшого віку. Обізнані, цікаві, з широкими поглядами, міжнародним досвідом і культурними зв'язками. Приємно.
Новини не з-за кордону. З Криму прийшла коробка-чудо від Жені[livejournal.com profile] soldaja Я вам про це пишу на підтвердження того, що цей час не гірший від жодного іншого. В ньому також є купа місця для доброго, для щирого, для люблячого, для солодкого і підбадьорюючого, для турботливого, співчуваючого, для небайдужого, надихаючого, такого, що поруч за руку, невидимого і Всесильного. Такий самий найкращий час.
Стрічка, що безперервно біжить внизу: "Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних"

danka_v_dorozi: (дружба)
хочу тільки записати, що це надзвичайний час. Прокидаюся з острахом, але тільки тому, що боюся, що через свою обмеженість і боягузливість не виявлю всіх можливостей, які відкриває ця свобода: не знати, що буде завтра, відсутність змісту у довгих планах і, як наслідок, потреба проживати сьогодні так, ніби сьогодні - це все життя.
Женю, біль від безсоромної штучності і брехливості ситуації, яка у Криму, є. Ніхто на таке не заслуговує. І яка в цьому мета... тільки поле для пошуків. Але також є велике бажання пригорнути і вдячність за те, що вже було, а ще велика надія на те, що буде.
Втратився зміст від "перебування в курсі подій", знайшовся зміст у перебуванні в житті конткретних людей, зміст у тому, щоб робити щось, щоб знаходити радість, яка, все ж не меншою мірою, а то й більшою, присутня.
LuckyOptimist-RAIN-SUN-LIFE-LOVE-HOPE-27_large

flat,550x550,075,f
danka_v_dorozi: (затишок)
" - Мамо, а що це за вулиця?
 - Зелена.
За кілька секунд мовчанки:
 - Мам, а є вулиця Червона?"

В моїй голові: Дякую за висловлене це запитання, яке крутилося в моїй голові все дитинство, коли ми проїздили вулицею Зеленою:)
О, благословенні інопланетяни, яких ми називаємо дітьми!

Через хвильку проїздимо через зелену будівлю:
"О, мам, а тут як в тій казці, так? - Все довкола зелене!"
danka_v_dorozi: (кухня)
Вчора ввечері я подумала, що рідко тепер дівчаток Маріями називають. Серед знайомих мені Марій та Марічок більшість - пані за 40 років. А сьогодні я познайомилася з Марічкою - студенткою. Я буду у своєму стилі - тут тільки незрозумілі речі, щоб просто колись, коли перечитуватиму відповідний тег, пригадати собі що таке було.
Ми зустрілися не плановано в самісінькому центрі міста, бо я дуже потребувала сьогодні когось обійняти, а Марічці  потрібна була допомога. Отак ми й просиділи на лавці з годину, як потім виявилося. Марічка закутана в пледи, а я - закутана в Марічку - говорячи різні правдиві небилиці, просто щоб вона чула спокійний голос (я нарешті маю змогу побачити цінність у своїй якості "падати на мороз" у важких ситуаціях). В цей час в мене не було ні ріднішої, ні важливішої людини, ніж вона і я так неймовірно тішилася, коли на мої питання чи вона мене чує, ловила її ствердне кивання голови.
Все закінчилося добре, маю таку тверду надію. Такі ситуації точно під Божим провидінням, бо в них зупиняється час, відкладаються всі непотрібні речі і ми сам на сам з Богом, таким, яким Він є в кожному з нас. А ще зараз цей передсвятковий час у незвичайному виконанні: коли Майдан не йде з голови і всі звичні схеми (тоді зайти в той магазин і купити те-то, а потім зганяти туди-то) - зводяться на нівець. Та й добре. 
danka_v_dorozi: (кухня)
Rudyk
Як часто ви кажете "Таке життя" в хороших ситуаціях, серед веселої компанії, у радісних подіях, коли закохані?
Кажіть. Бо ми з подругою нині зауважили, що констатуємо факт певного життя тільки у неприємних випадках. А воно ж не таке.
От в кота батьків життя в осінньо-зимово- ранньо весняний період майже завжди таке. 
danka_v_dorozi: (подорожі)
Від третини вересня я працюю на новій роботі. Це знову освітній проект, але тепер стосується тільки дітей шкільного віку. Ми пробуємо створити навчальне середовище, де діти спробували б себе в різних сферах і науки, і суспільного життя, і приміряли на себе різні професії, і трохи більше розумілися на тому побуті, який їх оточує вдома, вчилися спілкуватися з різними людьми, шукали однодумців, але цінували різноманітність, усвідомлювали особливість яка є тільки в кожного з них.
Думаю, дуже важливо, що все починалося надважко: жодної певності у тому де ми будемо, дуже мало підтримки з боку тих, кому могла би бути цікавою така ідея, натомість багато підозр щодо надприбутковості цього проекту, який на той момент ще навіть не почав функціонувати.
Разів 2 я думала, що звалюся з інсультом чи якимсь нервовим зривом від хвилювань і нерозуміння певних речей. Але всякій неприємності слідує ряд приємнощів, головне їх дочекатися і не звалюватися у прірву розпачу і хвилювань.
Зараз, коли чую поруч: "Мама, я горила" - знаю, що це я у світі дитячої реальності.

На вихідних я пішла вгості до своєї дитячої реальності, яка тільки біля моїх батьків. Це були найфантастичніші години початку цього бабиного літа. Збирання грибів (збирали тільки "дорослі", а я сиділа на пеньках із задертою догори головою і дивувалася які ще зелені крони у дерев), жарти з їхньою собакою (єдиного, якого я не боюся), пісні в нікуди, сині яблука завбільшки з маленькі кримські дині, горіхи в траві, мальовничі мухомори там же, гори і повітря-повітря-повітря.

summer and autumn

Не втримаюся, щоб не викласти це фото-порівняння: зліва - урожай липня, справа - знахідки жовтня. Трохи змінилися взуттєві уподобання, а ще в кошику не видно грибів.
danka_v_dorozi: (жіночність)
У суботу я була дуже красивою і десь майже настільки ж втомленою. Краса залишилася у дзеркалі весільного залу.
У неділю я була сумною, навіть хворою, і вже геть некрасивою. Хіба хвороба буває красивою?
Сьогодні я була вислуханою. І байдужа мені краса суботня, приємна суботня втома, принаймні в минулому сум і хворобливість недільна. 
danka_v_dorozi: (кухня)
За дослідженнями вчених протягом семи років змінюються абсолютно всі клітини у нашому тілі. Так чисто фізично, кожні сім років ми стаємо зовсім іншою людиною. Звичайно, є ще знання, цінності, уподобання, які складають нашу особистість і не піддаються такій відносно швидкій зміні. Зрештою, в цьому і питання "Хто я?" - напевно не клітини, які мене складають, не посада, яку обіймаю, не вміння, таланти, якими володію, навіть не моє ім'я, - все це можна змінити, або ж стосується ярликів, якими обліплена чи обліпляю. Що ж залишається незмінним? Прагнення, рвіння?

В суботу їхала в травмаї тільки з задертою дороги головою і знайшла шматки таких фресок стилю Ар Нуво, які досі бачила тільки в Брюселі. Як я колись боялася таких будинків, певно через те, що вони були незрозумілі для мене і сірі. В той же день мені подарували диво-подушку з печворку - зелену сову Марту. За роки навчання на економічному факультеті я добре навчилася думати прагматично і всілякі "мі-мі-мі" акуратно складалися в купку "цим не пасує захоплюватися принаймні про-око". Сова Марта якийсь явно прогрес в тому, щоб позбавити милих речей ярлика. Вперше в житті мені закортіло міцно обійняти цю іграшку-подушку і не відпускати її на час сну.
Ще я повернулася до гри на фортепіано. Музикування і німецька мова не дають мені спокою, бо в обох речах я була досить вправною, але через обмеження у свідомому оціненні цих дарів занехаяла обидва вміння. Колись зробив чудо мій викладач з музики: після товчення води у ступі з гранням класиків доби бароко (слухати їх любила, а в гранні не знаходила в них душі), він випадково дав розібрати твір французького імпресіоніста. І стався такий великий прорив, що ми обоє дивувалися. Після цього додалися деякі романтики, і діло би пішло зовсім добре, якби не потреба в технічних речах типу Черні, "крупної програми", на які терпіння у мене просто не було і його відсутність виливалася у зіпсованих нервах мого справді доброго викладача. Музика ненадовго зникла з мого життя і вже через рік я усвідомила, що вона більша за музичну школу, навіть спеціалізовану. В Києві я знаходила піаніно в різних місцях і наполегливість у вивченні творів, які мене зворушували, дозволила знову вільно грати. Я навіть вернулася до "техніків", записалася на уроки джазової імпровізації... і знову впала у творчий ступор. Пальці бігали по клавішах, але імпровізувати мені на заклик викладачки "а отут придумай щось" не вдавалося. Я забила на композицію на довший період і час від часу підбирала популярні пісні, які мені подобалися.
Але музика - це та сама математика і коли її всмакуєш, голова нею міркує навіть у непритомному стані.
Сьогодні спробували з братом розібрати твір для 2 фортепіано Моріса Равеля. Кожен акорд, який твориться у 4 руки - це як відкривання якогось чуда, аж в очах миготить від несподіванки.
Равель також належить до імпресіоністів, його музика дуже багато на образи і різноманіття відтінків. Аж приємно вірити, що він справді був у Львові з концертом напочатку минулого століття.
danka_v_dorozi: (метелик)
Дуже хочу розповісти про нього - про мого музичного ангела. Називаю його так тому, що вірю, що саме Бог його руками і дисками явною робить свою любов, неймовірну турботу і виявляє своє розуміння.
Це почалося півтора року тому. Хоча, сам-сам-сам початок сягає ось днями вже двох років. Ми з незнайомими людями, які тепер мої дорогі друзі поїхали в монастир Тезе у Франції. Хто з вас не знає ще що це таке, то мерщій дізнавайтеся тут: http://taize.fr/ А так дуже коротенько, то я тільки скажу, що це екуменічне (для всіх релігій і конфесій) місце, куди протягом року приїздять молоді люди, що побути в молитовному і духовному середовищі, читають і роздумують над Святим Письмом, багато гуляють і мовчать. Раз на рік взимку на Новий рік відбуваєтсья зустріч в якомусь місті Європи, є також менші, регіональні зустрічі (от минулої осені була в Києві).
Read more... )
danka_v_dorozi: (лист)
Важко доводиться моєму братові зі мною. Батькам повезло трохи більше, з дистанцією вони можуть не так сильно переживати ("очі не бачать  - серце не болить") через мої зміни то туди, то сюди. Ну, зате їм перепадає не так багато солодких пирогів, як братові. А йому за працю в "надскладних" умовах - пироги замість молока.
Нині зібрала рештки сил, совісті і відвела себе на лікувальну гімнастику. Потрапила в групу з маленькими дітьми (10-14 років). Стільки сміху було: вправи всі вони виконують в 2 рази скоріше, тобто абияк, а що інструкторка просто по-повній халявила, то обійшлося їм це безкарно. Зате перед початком заняття стільки відкриттів було. Дівчатка розповідали одна одній про свято, про те, хто з них скільки спить і коли лягає спати. І... про те, що мами дуже тішаться, коли вони на гімнастику йдуть,
IMG153бо "люблять віддихати від дітей". Так серйозно і без злості про це говорили, з таким життєвим мудрим виглядом личок.
Ми з братом не святкуємо 8-ме березня. Намагаємося якось відзначити будь-який день, точніше вечір, бо це єдина пора дня, коли ми бачимося. Чи то зефіром, чи чаєм, чи підігрітою вечерею або скачаним серіалом чи фільмом, американською радіопередачею (інколи від них вже верне, але заради практикування слухових навичок хай буде). Але 8-ме березня для нас є святом нашої бабусі. Від дитинства в нас традиція саме цього дня обов'язково йти до неї з квіточками, чимсь солоденьким на посиденьки і, якщо в неї буде настрій, на співання.
А свою квіточку я дістала минулого тижня. Не за те, що жінка, дівчина, не за кохання чи захоплення, а майже просто так, по дружбі.
danka_v_dorozi: (метелик)
Вихідні це 2 свята. Прекрасно, що йдуть вони впереміж з днями робочими, більш-менш рутинними і, як на теперішню пору, досить сірими. Я майже завжди впевнена, що в неділю мусить хоч трохи виходити сонце, бо ж стільки людей радіють цим днем, що просто неможливо, щоб цей заряд позитиву не виявився назовні у природне явище.
І нині воно виглянуло.
Цьогоріч Великий піст дуже далекий від Різдва. І, виходить, що підготуватися можна як слід. На сьогоднішній проповіді під час Літургії отець порадив обрати якусь невелику чесноту для вправляння або утримання від невеликої спокуси. Це саме для мене, оскільки надто часто я наївно звалюю на себе брилу, думаючи, що вона має мене загартувати, а потім падаю з ніг під її ж вантажем. І ще важлива деталь: потрібно обрати щось таке, вправлятися в чому чи відмовитися від чого насправді треба буде назавжди, а не лише на час 40 днів. І це також слушно, бо тоді відбір потрібного/непотрібного зробити можна ретельніше.
А опісля ми мали затишну зустріч в бабусі. Хто-небудь знає, чому будь-які, навіть найпростіші, страви в бабусь виходять вдивовижу смачними? Чому їхні помешкання найчастіше приходять на думку, коли шукаєш асоціацій чи спогадів на тему "затишок",а їхній голос, який би не був, - голос безтурботного дитинства?
Були ще гарні замальовки цього дня. Йдуть в банку радості 2013.

(с)

Jan. 30th, 2013 11:45 pm
danka_v_dorozi: (зрілість)
це запам'ятати хочеться
- "Пам'ятаєш "Я - мак-самосій"? :)) Так літа захотілося.... і оберемка квітів..."
 - "Так :) Але Ти не самосій - Ти як оці на світлині :)"
 - "Так... Мак- БогомСій :)"

З розмови двох подруг
 
danka_v_dorozi: (листи)
Вівторок перестав бути останнім днем тижня. Отже, нервового перезбудження через підготовку і проведення заняття вже значно менше, ніж це було ще минулого місяця, коли після вівторків - хоч пропадай все пропадом. Залишається довге приготування і коротке тремтіння до моменту, коли відкрию двері аудиторії і побачу скільки їх - студентів є сьогодні.
Відкриттів багато. По-перше, той курс, який був у мене в голові, орієнтувався напевно на студентів Могилянки і то таких, якою і я не була - розумничок, які всім цікавляться, все випитують, не вірять, поки не перевірять, купу всього самі вишуковують, стають у чергу до перевірки домашнього завдання та ігнорують викладача і вимагають повернення коштів, якщо їхню довіру викладач втратив через незнання чогось. Коротше, хто мене не знає, то ось тепер картина трохи розпрозорилася. Отож, вже після першого заняття, коли половина запланованих завдань залишилися відпочивати у папці, я почала перекроювати курс. І в першу чергу саме тому, що я не справлялася з усім навантаженням, яке на себе взяла.
По-друге, студенти, принаймні ті, з якими я вчуся - до неймовірності терплячі і ніколи не жаліють мені довіри. Я одного разу просто розридалася: останнє заняття, яке проводила в 2012р. відбулося жахливо. Просто жахливо-жахливо. 2 дні до заняття я захворіла і ніяка підготовка не вивела з голови стан незібраності, який застуда сіє в організмі. Може це мій досвід, але тепер я точно знаю, що не треба проводити заняття, якщо ще вчора була температура. Навіть, якщо сьогодні я вже почуваюся бадьоро. Я не могла відповісти на найпростіші запитання, думки ніби навмисно розбігалися від мене, щойно я відкривала рот. І попри те, що готувалася я багато і знайшла цікавий матеріал, подати його нормально мені забракло сил. Але за моїм же планом, саме після цього заняття студенти мали написати відгук про перший місяць навчання. І в розпалі завалу на роботі, який настає в останній тиждень перед новим роком, коли завчасно треба нарахувати і видати зарплату, скласти фінансовий звіт і підвести підсумки по філіях, я отримала перший відгук від одного з сильніших студентів групи. Отут-то я і була вражена. Швиденько його переглянувши, я спочатку подумала, що я щось десь пропустила або він не зорієнтувався, пишучи англійською. Відгук був добрим з конструктивною пропозицією щодо курсу. Я відчула, що мені висловити таку довіру-довірезну, що руки не встигли опуститися. Після нового року прийшли й інші відгуки - також всі позитивні.
По-третє, в мене з'явилося нове зацікавлення: ритися по сайтах для викладачів, шукати різну літературу і оцінювати її з точки зору того, хто навчається і того, хто муситиме це доступно пояснити. Вправляюся у вмінні пояснювати чого я хочу, пояснювати як виконати завдання, пояснювати зрозуміло чому те й інше. І з'явилося так багато всього, чого ще треба навчитися.

Здається, я підсіла на ранковий чай з лимоном, імбирем, апельсином, гвоздикою і корицею, ну і ще бад'яном.

В неділю ми просто дико добре заспівали концерт у присутності повнісінької церкви Арх. Михаїла у Львові (хто знає цю барокову будівлю, той уявляє розміри публіки, яка туди вміщається).

На роботі я зберігаю спокій, серед друзів мовчанку - це як спосіб відпочинку, зате сон міцний кудись дівся. Немає його. Готова міняти хор на танці і оздоровлювану гімнастику. Люблю хор, в нас суперовий диригент і одночасно духівник, в нас різні люди і всі цікаві і я як не поспіваю з ними трохи, то сумую дуже. Але як міняються пріоритети, то це теж може бути на краще.

YES!

Dec. 4th, 2012 10:27 pm
danka_v_dorozi: (в'язання)
АААААААааа!Я вчителька/"учілка"/ "вчителька, мікрорайону нашого жителька"/викладачка/"препод" і так далі :))))))
Бойове хрещення відбулося! Всі живі і усміхнені розійшлися :) Найбільше переживав мій шлунок, найбільша крепатура - у м'язах обличчя -тих, які роблять усмішку. Голова перетворилася на склад інформації, яку тепер треба структурувати і перенести на рівень послуговування іншим. 
Я неймовірно рада :)
teacher crazy
danka_v_dorozi: (Default)
Я поділюся шматком Листа №13 Баламута (автор К.С.Льюїс, для тих, хто не читав цієї книги - знайте, це придумана збірка листів старшого чорта до молодшого з вказівками як спокушати людину. Тому там все вивернуте і Ворог - це Бог). Кожен з вас знайшов би якісь свої наголоси. В мене наголос на шматок про неповторність особистості і про волю свою і волю Бога:
"Конечно, я знаю, и Враг не хочет, чтобы люди были привязаны к самим себе. Но это совершенно другое дело. Помни, что Он действительно любит этих маленьких насекомых и до смешного ценит неповторимость каждого из них. Когда Он говорит, что они должны отрешиться от себя, Он имеет в виду отказ от притязаний их своеволия. Когда они следуют этому наказу, Он возвращает им личность во всей полноте и даже хвалится (боюсь, вполне искренне), что они тем больше обретают себя, чем больше принадлежат Ему. Радуясь тому, что они жертвуют даже самыми невинными проявлениями воли, Он ужасается, когда они по какой то причине изменяют самим себе. А мы всегда должны побуждать их к этому. Самые глубокие импульсы и склонности человека -- то сырье, та строительная площадка, которыми Враг снабдил его. Заставив его отойти от них, мы выигрываем очко. Даже в несущественных вопросах желательно подменить его собственные взгляды земными стандартами, условностями или модой. Сам я всегда искореняю из своего пациента всякую личную склонность, например интерес к состязаниям по крикету, коллекционирование марок или любовь к какао. Такие склонности не несут в себе, разумеется, никакой добродетели. Но в них есть какая-то невинность, какая-то смиренность, самозабвение, которые мне противны. Человек, искренне и бескорыстно наслаждающийся чем-нибудь, не обращая ни малейшего внимания на то, что скажут другие, уже самим этим защищен от некоторых наших утонченных методов. Всегда старайся, чтобы пациент отказался от людей, книг, блюд, которые он действительно любит, в пользу "значительных" людей, "самых известных" книги "самых лучших" блюд.
І ще трошки про віру і дію:
"Самое важное - много ли он думает о покаянии и не претворяет  ли  он  его  в действие? Пусть эта свинка
 поваляется в своем раскаянии. Если у него есть к тому  склонность,  пусть  напишет  о  нем  книгу. 
 Это   прекрасный   способ обезвредить то,что  Враг посеял в сердце человека. 
Пусть он займется чем угодно, кроме активного действия.  
Ни  воображаемая  набожность,  ни  душевный  подъем  не повредят нам, если мы помешаем им укрепиться 
в человеческой воле. Как сказал один   из   людей,  активные  привычки  повторение  укрепляет, 
 а  пассивные ослабляет. Чем чаще он погружен в чувства, не  связанные  с  действием,  тем меньше 
 он  способен  к действию и в конечном итоге тем меньше он способен к чувству.".

Недовга історія з 3 пунктів )
danka_v_dorozi: (гарний настрій)
Не знаю, що саме проходить. Просто засинаю, а коли прокидаюся,то картка на столі стверджує, що якщо і ранок, і пробудження прийшли, то є шанс почати все заново. Заново починати не хочеться, а продовжувати виходить. Ранки в нас завжди дуже ранні, збирання - швидкісні , настрої і свідомості - майже пробуджені і так до побажання одне одному гарного дня. Далі йду туманом або напівсірим простором, вилажу на 4-ий поверх і думаю, який цей мій сьогоднішній день буде іншим від всіх попередніх. Звичайно, все одно є порядок речей, якого немає потреби змінювати, бо він зведений до оптимальності. Але і в цьому порядку є місце для непередбачуваностей - є місце для людей. 
 
От що явно міняється, то це стосунки з Церквою і (хоч не хоч) через неї з Богом. Від далекого колись в дитинстві, до близького в студентських роках, Він приходить завжди сущим в теперішньому. Були б охочі вуха, можна було б чимало розповісти про небезпеки і дивовижі, які трапляються в місті, де церкву (і  то ту, яку треба) можна знайти чи не за кожним рогом, навіть на першому поверсі. А так, я просто подякую за те, що було зі мною досі. І віритиму, що не дарма велику тугу і самотність переживали навіть ті, які перебували перед дверми Царства Небесного. Вірити не для слабких, надіятися не для пустослівних, і Бог не для вмерлих. 
І ще... допоки я тільки матеріальна, мені також важливо, щоб через мої фізичні вуха, очі приходив Бог: щоб нагадував про себе поки я саджу свої очі за комп'ютером, щоб з розмов по телефону я відчувала Його руки в голосі співрозмовників. От Він і приходить. Зовсім не так як раніше. І дивно, як згасають одні джерела, але тільки для того, щоб можна було врешті побачити інші, зараз найбільш необхідні. 
Післявчора я просила в Нього відкрити мені вікно, бо двері були гучно замкнутими. І я навіть не встигла трохи поскаржитися...
danka_v_dorozi: (дорога)
 Думаю, якщо не почати нині, то вже не відомо, коли почну.
Це спільна задумка з [livejournal.com profile] merezhyvo  , якій дякую і за натхнення, і за ідею, і за підтримку.
Такий перший:
(1) БОЙОВЕ ХРЕЩЕННЯ
де і як? )
Що буде далі?
- Я чесно не знаю. Мені обіцяють лише важку працю. А я й не шукаю легких шляхів. Скаржитися дуже немає кому, бо в кожного свої біди і мені справді хочеться всіх їх трохи полегшити чи бодай не додавати своїх. Та й нічого хнюпитися в 24 :)
 І головне спокійно опісля подякувати. Бо що інше, як не незгоди дозволяють нам пригадувати, якою гарною і міцною зброєю нас авансом нагородили при хрещенні. 
Ще багато всякого хочеться втиснути. Але найбільше прагну донести: та не бійтеся ви і довіртеся. 
І прошу ваших молитов, щоб не боялася і я :)




danka_v_dorozi: (Default)

 Казала я собі вже колись, що життя ну дуже схоже на маятник, на термометр з одноково важливими відхилами вправо-вліво, додатніми та від'ємними сторонами. 

Раніше знала те, що з часом в пам'яті залишаються лише найкращі спогади, найкращий досвід, пережитий з конкретною людиною. А нещодавно почала зауважувати, що точнісінько настільки ж правда і те, що в пам'яті з часом залишаються лише гострі, неприємні події, пережиті з іншою конкретною людиною. І тут знову не оминути вибору. Причому, вибору не просто записаного в мозку, а вибору дієвого - відповідно до якого живемо і діємо так, як вирішили.
 

Ім'я конкретних людей асоціюється в мене з конкретними провалами, болями, страхами і поразками. Нашими спільними і моїми особистими. Зустрічі з ними (це за тих щасливих випадків, коли Бог дає ті зустрічі бодай ще раз) - неабияке випробування для моєї гордості, самолюбства, бажання встояти на ногах, для християнства в мені. І перед тими зустрічами я можу запропонувати лише дещицю, підказану в книжці К. тен Бум: "я можу лише простягнути руку дружби, Боже, на більше в мене немає сил, бо я не вмію так вибачати, але Ти! Ти вмієш, Ти можеш додати до цього мого жесту емоції, життя і справжньості."

Між іншим, правда те, що часто саме я є тою винною стороною, співучасницею розвалу. Мені шкода, що в якийсь період свого життя я чогось не витримала, не дотрималася якоїсь обіцянки, не доклала всіх зусиль. Але я також знаю те, якої внутрішньої боротьби мені коштує не обійняти, не сказати слів підтримки і любові тоді, коли все вже вибачено, коли Бог взявши в свої руки справу, якось вливає прощення і любов. І, до речі, Він завжди-завжди чує це тихе прохання перед зустріччю і дає сили значно більшої, ніж та, на яку розраховуволося.
danka_v_dorozi: (велосипед)
 Мені інколи шкода, зовсім трошки шкода, коли при мені немає фотоапарата, бо фотоапарата просто немає, щоб сфотографувати те, де я була, де є. Шкода, що не завжди маю терпеливості і витримки, щоб кожне відкриття, кожне переживаття (а вони всі такі важливі) записати до щоденника. Не завжди скажу все всім тим, кому треба, дуже треба сказати. Часто відкладаю, бо вже немає як і немає коли, але молюся, щоб зустрічі ще були, щоб нам ніколи не було запізно.

А фоткати, записувати, говорити, давати, виписувати з книжок треба. Я так хочу показувати своїм похресникам, дітям фізичним і духовним, друзям, знайомим, рідним, далеким яке різне, яке гарне наше життя. Щоб вони не боялися тут жити. Щоб їх ніколи ніхто не обдурив, що Бога немає тільки тому, що ми його не бачимо. Бо наш Бог  - найреальніше з усього реального, що я тільки пережила в свому житті.
danka_v_dorozi: (Радість повна)
Ось так і виходить, що якщо не відкопати радість, то її й непомітити можна. І з моїх спостережень, такою непоміченою вона може залишатися довго-довго, а вам здаватиметься, що зникла кудись та радість, одні турботи і біди довкола. А потім, в гіршому випадку, до вас закрадаються сумніви, чи то не вигадки та радість взагалі, чи не самонавіюванням ви займалися, коли безтурботно раділи, скажімо, минулого тижня. 
Це все я до того, що цілком свідомо беруся стверджувати, що до радості треба докласти зусиль. Бодай трохи. Коли вона оцінена, мало який сумнів затьмарить її променисту дію.
А в мене радості незвичайні:
  • затопив сусід. Тепер я познайомилася з багатьма сусідами, з якими б нізащо не познайомилася за інших обставин, хоч ми й живемо в одному будинку. Сусіди всі гарні, україномовні! Це, до речі, не просто позитивне мислення. Труби сусідові вже поміняли, тепер я знаю хто живе наді мною і звідки звуки вночі, маю переконливу причину таки взятися за ремонт ванної кімнати.
  • в мене 2 похресників. Передати не можу моїх відчуттів, коли тепер можу читати молитву батьків за дітей. Замість дітей вставляю імена похресників, але власне та молитва так багато говорить саме до батьків, що я ще більше починаю розуміти своїх. Ще мені бракує слів, щоб описати ЩО я відчуваю, коли виявляється, що дитина, чиєї батьків фотографія зберігається в Біблії однієї набожної жіночки нашої церкви, як постійне нагадування про діла Божі на землі і про велику надію - мій похресник. 
  • відчуваю себе вдовою з Сарепти щоразу як бачу як чудесним способом не зникають засоби для існування :)
  • вчуся бажати людям чогось доброго. В кожній розмові. Обов'язково мусить бути в наших життях ну хоч щось небайдуже і добре. 
  • підбираюся до 1С, МСБО, SQL, BSC. Вчитися страхз як хочеться. Може хтось підкаже хорошу літературу?
  • Здається у вересні я їду на кількаденні семінари закордон... 
  • Є готові вироби з тих матеріалів, які я коли у вас просила і потрохи назбирала. Тільки поки фотоапарата нема, щоб візуалізувати їх вам. 
І десь знайшлися вони - відкриття  з часів Литви - картини литовського художника Вітаутаса Касюліса (Vytauto Kasiulio).
До чого тут радість? А я не знаю як ще на геть чорному полотні можна зуміти намалювати такі яскраві картини.
        

Profile

danka_v_dorozi: (Default)
danka_v_dorozi

March 2014

S M T W T F S
      1
2345 678
9101112131415
1617 18 19202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 12:10 am
Powered by Dreamwidth Studios