danka_v_dorozi: (метелик)
Думала махнути рукою. А пізно ввечері, повертаючись додому, побачила людину, яка вже махнула. Вирішила не махати.
Глибоко вдихнути і видихнути. І так, далі каятися і борсатися. Цей дощ може бути надовго, цей туман, мряка і сирість, яка пробирає до кісток, також можуть бути довго. Але ж не назавжди.
Годину промучила Степана. Вже не знаю хто кого. Терпеливості в нього все ж більше, ніж у мене, бо я була готова здатися і закрити книжку, а він ще все таки вгадував як пишеться звук "ю" англійською - "y" чи "a". Прийшов ще один учень, однокласник Степана. Ми робили вправи і я одного назвала always - завжди, а іншого sometimes - інколи. Після цього їм було легше запам'ятати і вимову і значення цих слів. А найбільше сміху викликав звук th, який треба видавати, ставлячи кінчик язика між зуби. Ми утрьох собі з самих себе сміялися. А приємність була вкінці. Все ж година мучень не пройшла на даремно, бо коли ми повторяли нові слова, то Степан знав їх точно краще і впевненіше, ніж однокласник, з яким ми сьогодні не займалися.
І чим це я займаюся, запитаєте ви? - Вправляюся у терпеливості і ще у дечому. 
danka_v_dorozi: (подорожі)
Протягом 3 днів з перервами на буденну фантастику я перебувала у казковій реальності двох, а часом навіть трьох чи п'ятьох маленьких дітей. Таких зовсім-зовсім маленьких: від 2 місяців до 4 років. Допоки я не вийшла з вагону поїзда Львів-Київ у прохолодне ранкове повітря столиці, не вірилося, що це буде не просто гарним побажанням, а дійсністю.
З чим порівняти перебування серед дітей?...З чим? )
Я знаю чому все це сталося саме напередодні цих страшнющих і залякуючих подій на Грушевського. Інакше мені було б надто важко відшукати зміст, не лякатися, бо здавалося б, що любов - це щось таке не своєчасне, не для цього часу. А діти - згустки любові - цього разу вони все акуратно розклали по коробках з іграшками.
Ще дуже радію, що саме у цей період часу стільки моїх подруг і добрих знайомих народжують малят. Терапевтів :)
danka_v_dorozi: (затишок)
" - Мамо, а що це за вулиця?
 - Зелена.
За кілька секунд мовчанки:
 - Мам, а є вулиця Червона?"

В моїй голові: Дякую за висловлене це запитання, яке крутилося в моїй голові все дитинство, коли ми проїздили вулицею Зеленою:)
О, благословенні інопланетяни, яких ми називаємо дітьми!

Через хвильку проїздимо через зелену будівлю:
"О, мам, а тут як в тій казці, так? - Все довкола зелене!"
danka_v_dorozi: (подорожі)
і що тільки творять ті діти? Отак з'явиться малий шибеник, вередуля, але з хитрими очками, з ммм...ямочками на щічках і тикає тобі лукаво, і кульгає позірно на ногу, щоб я переймалася, не їсть, поки не підійдеш. А як уявлю, що скінчився час, коли ми щодня з ним воювали в таборі, то аж сльози підступають.
Завтра підуть до школи Ярема, який має феноменальну реакцію ставати в супер-художні пози, щойно на нього наведеш фотоапарат, Сашко, який ніжно бере тебе за руку, коли йдемо на екскурсії, але щойно відведу погляд - зникає і шукай вітра в полі "Я не можу спокійно стояти, розумієте... мені так скучно стає", Устим, який в перший день проколов бік, у другий мав дикий головний біль, на третій підвернув ногу, а перед четвертим я вже сама його просила, щоб він запрограмувався на щось з рукою, щоб я хоч трохи підготувалася до того, що мене чекає, Мілена зі світлячками в животі, Олег, який за цілий табір (хай простять мені його батьки, та я робила що могла) рісочки до рота не взяв, Христя, яка обіцяла, що додасть мене в Контакті, Роман, який типу найкрутіший, Олесь, який також співає в хорі, інший Олесь, який вимірює щастя у булочках і наклейках.
Завтра можна буде прокинутися не серед ночі, і можна буде піти в кіно після робочого часу; не перевіряти в блокноті чи все гаразд з розкладом, чи всіх попередила, чи замовила випічку і скільки осіб на харчування; мій голос буде в нормальному регістрі, а ноги гулятимуть у прогулянковому ритмі. Але що це варте?
Коли діти приходять, вони перевертають все з ніг на голову. І назад повертатися не хочеться. І не можеться. А ще, діти - вони не дають тобі бути інтровертом. Тільки перевертом, на руках!!!!
danka_v_dorozi: (діти)
Зранку приводять до мене одну з наших наймолодших дівчаток - болить животик. Питаю: а де болить і як болить? Дівчинка дивиться на мене своїми великими і світло-сірими очима і каже: розумієте, в мене там в животі... ну, ніби світлячки літають і так світять, і літають- літають. 
danka_v_dorozi: (подорожі)
Сьогодні невеличкий переворот у моєму світі. Раптом я перестала бути в центрі свого життя, перестала були найменшою, молодшою, а стала зовсім раптово "тьотьою Даною". І коли хвилинки пусті у ефірі треба заповняти чимось цікавим для дітей і згадуєш все, що знаєш, перебираючи, вишуковуючі найцікавіші для них факти, історії, небилиці. І коли 2-хвилинний перехід через дорогу, і 15- хвилинна подорож в автобусі тягнеться годинами. І коли складаю руки до уст, щоб перекричати дитячі "розмови" (а діти взагалі не вміють тихо спілкуватися?), і коли стою біля дитини з проштрикнутим боком і обіцяю, що від перекисню водню йому чесно-чесно не буде боляче,  а ще коли потім даю 2 булочки і 2 горнятка какао, щоб зовсім-зовсім забути про той бік і наші переляки. Відкриваю, що нічого не знаю; знаю, що не маю своїх дітей, а відповідно ніяких прав вважати свою поведінку чи стиль спілкування з дітьми таким, що неодмінно приведе до чогось доброго. Сама не вірю, що все це зі мною, що роблю таку роботу (хіба це робота? а де життя?). Мрію, щоб заснути, а не відмахатися від ночі короткими дрімотами, але все одно вже радію тому, що зустріну завтра їх. 
danka_v_dorozi: (майбутнє)
     Скільки себе пам'ятаю просто жахалася, коли десь чула, як мене кличуть "тьотьою" чужі люди, приміром в поїздах, в розмові зі своїми дітьми. Яка я тьотя? Ті самі жіночки в розмовах зі мною ніколи не гребували підкреслювати своє здивування тим, що виглядаю значно молодшою за свій вік. Так я мучилася в школі, коли мені ніхто не вірив, що я в тому класі, в якому я вчилася, в університеті бібліотекарки не вірили, що я не школярка, а от вже на закінченні магістеріуму я нарешті стаю схожою на другокурсницю. Думалося, моїм підлітковим мукам винагородою буде бодай те, що ніколи я не чутиму від дітей "Ви", від панянок "тьотя" і т.д. ... і маєш тобі. Мої знайомі з дітьми за обов'язкове змушують дітей звертатися до мене на "ВИ", хоч деякі дозволяють називати мене просто Данкою, без додавання всяких "титулових" назв.
     Сама не знаю як правильно. В моїй сім'ї повага дорослих - одне з найголовніших правил, до якого нас привчили і звертання на "Ви" назавжди вкарбувалося в мою свідомість: я завжди до всіх незнайомих, або мало знайомих людей так звертаюся, незалежно від того, чи це школяр, чи колега по роботі, чи добродій в транспорті. Але якщо хтось з них просить перейти на "ти" я недовго пручаюся (виключення були тільки на роботі, де, на мою думку, з деким все ж варто тримати відстань, яку завжди дає "Ви"-звертання). До всіх старших рідних ми з братом звертаємося тільки на ти. Був у нас єдиний виняток - наш вуйко, до якого через несерйозний спосіб його життя, хоч він і старший від мого тата, ми - всі його племінники -  зверталися на "ти". Але вже в старших класах я чітко усвідомила, що називаю так його не через те, що він близький у спілкуванні, а саме через те, що ні в кого поваги він не викликає. Це сильно мене вразило, якось я ніколи не задумувалася наскільки в тому плані я недалека. Після того, як я зрозуміла несправедливе ставлення до нього, ніколи не дозволяю собі назвати його просто "ти" або на ім'я, а лише "Ви", "вуйку". Це покищо єдиний випадок, коли довелося ламати свій стереопит переходячи від "ти" на "Ви".
      А тепер, чи то я забулася, що виросла і вже є діти значно молодші від мене, чи то не хочу сприймати того факту, але чогось я щоразу сахаюся, коли чую, як батьки наказують дітям звертатися до мене на Ви. Кумедний випадок трапився нині в потязі: чотирирічна дівчинка для мами чемно казала мені "Ви", а в безпосередній розмові все одно казала "а шо ти читаєш? ти вже будеш йти спати?". 
     Ну, от і вчора мала неабияку радісну подію: похрестили донечку моєї подруги і тепер маємо ще одну, покищо дуже галасливу, християнку. Просто дар небесний ці новини з похресниками! Дія така ж, яку має тільки Великий піст: велике бажання і віднаходження способів змінити себе (я про це писала раніше).
     Після хрестин підколювали мене новим титулом "кума". То й нічого, я про себе думала, що дитина все одно знатиме мене не як куму, а як хресну маму. Звичайно, вікова різниця між мною і дитиною така, що "ти" до мене їй мама сказати не дозволить. Але я дуже-дуже старатимуся звикнути до всього нового і більше звертати увагу на зміст наших стосунків, на наше тепер разом крокування дорогою до Бога, аніж на незвичні на мене речі.
Ото смішно буде:
 - Цьотко Данко, а со то там таке?
:) діти...
danka_v_dorozi: (Ніжність)


Більше не можливо витримати тої безміри радості. Все, попливло.
Разом з подругою і її чоловіком чекаю на маленьку дитинку - мого духовного первісточка! Якось ще навіть кілька тижнів тому досить спокійно ставилася до думки про те, що стану хресною мамою, але тільки не тепер. Тепер мені бракне дихання, бракне пам'яті, щоб молитися ще більше, щоб все-все-все охопити. Передивитися всі комірки свого життя, щоб жодна пилинка моєї неуважності не впала на ту дитинку. Я не уявляю, що ж відчуває моя подруга Леся, якщо я так далеко від них не відчуваю землі під ногами.

Очікування тої дивної події геть міняє моє життя. В нього ввірвалася довіра і дитяча радість. Навіть коли сумно і тяжко, а вона метеликом літає довкола і сяде то на носик, то на руку, лоскоче і не дасть пропасти. Хочеться і стає сил чистити все, до чого раніше не було віри. Віднайти найкращі образи моїх батьків в мому серці і викинути геть всі уїдливі плями образ, начебто виправданих сльозами мене-дитини. Стає сил вірити в те, що колись я буду достатньо чистою, а до того часу мене вестимуть діти.

Сьогодні Надійка[info]hudozhnytsya назвала мене багатодітною хрещеною (це хіба так прозапас). А я одразу відчула, що то і було моє бажання.

Чекання на народження дитини і велике-велике Боже Милосердя вибивають з-під ніг мою впевненість і велике прагнення триматися чогось надійного і передбачуваного. Хочеться бути тільки такою, якою буду, коли повністю довірятиму Богу. І щастя моє тим більше, що реальне. Бо в повсякденному житті маю безліч ляпасів, які ще раз доводять, що все це не придумане і не навіяне емоціями. Випробування не спускають мене на землю, не розбивають рожеві окуляри, а що раз більше відкривають серцю те, чого справді прагну.

От  нині дуже хотілося обійняти свою директорку. Вона мала добряче мене висварити, але розмова наша відклалася до понеділка. Так добре, а то мої обійми в банку хіба би нашкодили. От комедіантка я :)
 

Profile

danka_v_dorozi: (Default)
danka_v_dorozi

March 2014

S M T W T F S
      1
2345 678
9101112131415
1617 18 19202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 24th, 2017 02:46 pm
Powered by Dreamwidth Studios