danka_v_dorozi: (листи)
На вчора в мене були такі гігантські плани :))) А прокинулася я з температурою, яка взялася просто таки нізвідки. Оскільки ніякої логіки в подіях не було, я просто вдячна Богові, що в такий спосіб турбується про мій відпочинок. До вечора я зробила тільки найважливіші речі, які завжди підіймають мені святковий дух і створюють легкість на душі: спекла тістечка, помила підлогу вдома і прибрала купи паперів, журналів, вирізок, записок, відкритих листів і неспакованих поштівок.
Зустріли новий рік ми з двоюрідною сестрою, яка... довго описувати... просто дуже дорога мені людина від часів, коли я ще повзала під стіл на днях народженнях.
Ми разом зробили собі такий-от новорічний віночок. Не простий, а трошки символічний. Власне, тому й побажання усім вам - моїм жж-друзям :)
new year 2014
Я бажаю і вам і собі ніколи-ніколи не сумніватися в тому, що любов Бога до нас завжди просто так, завжди безмежна, завжди особистісна і безумовна. І ще бажаю нам віднаходити цю любов у людях, подіях довкола нас, шукати і знаходити у собі самих чудесні речі, тішитися і дякувати за них. Хай ті, які почуваються самотніми, обділеними, виключеними чи чимсь нещасливими наполегливо і самовіддано шукають, а коли не стає сил - покладуться на Того, хто точно ніколи їх не підведе. Хай ті, які почуваються любленими, дорогими, реалізованими і на свому шляху будуть відкритими, будуть щедрими, будуть зрячими, будуть "всім для всіх", не жаліючи нічого, що йде, будуть вдячними і з доброю пам'яттю.
Усім нам чудового року. Особливо нашій Україні - місцю, де результати нашої праці, нашого життя, як ніде інше - очевидні. 
danka_v_dorozi: (жіночність)
Ми вчора заспівали концерт з нагоди 10-річчя нашого хору. Це одна з тим помпезних подій, помпезність і пишність якої тільки ззовні, а простота і вся краса всередині.
В "Аксіосі" я співаю тільки 3,5 роки з цих 10, які ми відзначали. Самій не віриться, що це реальність - обіцянка, кинута ввечері після однієї з Вечірніх Служб в львівському храмі, коли у Львові я бувала раз на місяць, а мешкала в Києві - що буду співати в цьому хорі, якщо коли-небудь буду у Львові. Тоді це здавалося просто нісенітницею, бо все життя і думки про майбутнє пов'язувалися лише з Києвом. А ще не віриться, що після 10 років перерви у хоровому співанні ось все це справді зі мною. В школі ми співали Реквієм Моцарта, виступали у філармонії і це було цікаво. В Могилянці на хор я прийшла рівно 1 раз і воно ну зовсім мене не тягло - ходити на репетиції, хоч співати завжди дуже любила. А "Аксіос" один раз почула і одразу замріяла співати разом, хоч тоді здавалося, що беруть туди тільки особливих людей з особливими голосами.
За 3,5 роки не раз приходила і думка піти з хору :) Вся справа тільки в організації свого часу: репетиції кожного тижня мінімум 2, а в часі підготовки до концертів, гастролей закордон чи якоїсь особливої події (проща до Унева, храмове свято, конкурс "Велика коляда") взагалі можуть бути через день, якщо не щодня. І здебільшого це вечірній час, що вкорочує працездатний період дня на 2-3 години. Ще був 1 раз, коли хор захотілося залишити через особисту справу, але цьому різкому і емоційному рішенню, на щастя, запобігла довготривала підготовка до ювілейного концерту, за який вже кожен взяв на себе свою частку відповідальності.
Наш хор - це різноманітна суміш характерів, інтересів, років та ... голосів :) Інколи думаю, що з багатьма нашими хористами напевно б ні в який інший спосіб не перетнулася б у житті, але об'єднання співом робить цю суміш цінною частиною життя. Навіть за той час, поки я тут співаю, багато людей пройшло через хор і дехто просто пройшовся, а хтось залишив слід, приємний і дуже приємний слід. Зараз як пригадаю собі яких людей майже боялася на початку, а тепер ми тільки за морганням одного ока починаємо одну й ту ж пісню, знаючи наші улюблені,  - стає смішно. Власний досвід першого року в хорі допомагає бути більш уважною до нових людей, які приходять до нас.
Я вже давніше зрозуміла, що якісь глибинні духовні речі сприймаю за посередництвом музики. Наспівування духовних мелодій чи пісень  - найкращий спосіб для мене позбавитися мозкових жуйок – навязливих некорисних думок, які вперто не хочуть тікати з голови. Співання Літургії для мене є її особливим пережиттям. Дуже рідко так стається, що можу вдумливо проспівати всю, не відволікаючись на думки про те, що буде після Літургії, завтра, яке різне в нас в кожного взуття (це коли голову вниз схиляєш на певних частинах Літургії, то таке дурне до голови лізе, якщо не згадати де я стою і що роблю).  Але коли такі чудові випадки стаються, то це саме музика і спів  - моя жертва Богові.
Ще дуже особливий досвід  - співання на вінчаннях. Щоразу ніби одне й те ж, але щоразу різні наречені і їхні гості, і коли тільки подумаєш який для них важливий цей день і як все-все-все в їхньому житті змінюється – неможливо співати неуважно, неможливо тільки оцінювати пишне вбрання наречених J
А ще хор – це надзвичайне вправляння у покорі, смиренні, послусі. Часом так кортить «сяйнути» імпровізацією, якоюсь пропозицією не в тему, дурним жартом, закликом, своєю «незвичайністю, непересічністю і абсолютною особливістю» - аж не можу, хочеться скаржитися на керівництво, так тільки-но згадаю про себе, подумаю як це саме виглядає, коли на наших місцях хористів були б діти і дуже розумію як все у світі неоднозначно і не просто як дошка: причина – наслідок, подразник – реакція.
Святкування було чудовим: духовні пісні – все найкраще що повивчали за стільки років, простим -  з джазовою і сучасною музикою на танцях, і душевним – з розмовами за столиками з друзями- хористами.
danka_v_dorozi: (дружба)
Я дивуюся задумові Бога в цьому світі. Буває тижнями так рве і метає, що життя не схоже на життя ні на краплиночку, тільки на грозу, цунамі і шторм. І приходить звідкись ця тихесенька мить, ніжно-ніжно бере тебе під руку, каже, що ти справжня і тільки таку й любить, і ми мовчки йдемо, а вітер назустріч нам. І в мене стільки питань, а я не хочу задавати жодного. Бо для чого? Питання такі нескінченні, і в голові непоскладані, а ці наші миті поруч  - не як у вічності - коротесенькі. Я тільки заплющую на секундочку очі і тихо-тихо кажу Йому "дякую за неї". За подругу поруч, за таку ще одну, з якою святкуємо день, коли вона прийшла в цю тимчасовість, за ще одну з цілою сім'єю, за багато таких "їх". Багато-багато. Бурь менше, ніж їх.
danka_v_dorozi: (молитва)

Таке напишеться тільки пізно ввечері або й вночі.

З Юлею я майже попрощалася до тої зустрічі, що буде назавжди. Кажу "майже" тому, що досі трохи болить, коли згадую її усміхнене личко і те воскове лице, і одночасно починається молитва "Богородице" за душу і тому, що досі ця подія якось змінює спосіб мого життя. Я сподіваюся, що в якийсь спосіб цей другий вплив збережеться на ціле моє життя. Хотілося б.

Наприклад, після її смерті я більше звертаю увагу на спілкування з батьками, з братом особливо. Учасники хору якось автоматично стали ніби спільниками якоїсь внутрішньої таємниці і до них ставлюся особливо трепетно. Також я дещо переоцінила те, що вважала цінним для себе (слід чи пам'ять по собі, я про це). Досі мені вважався дуже важливим цей слід і я багато думала про те як страшно коли після мого життя про мене ніколи не згадають. Зараз для мене найважливішим є день сьогоднішній і люди, які є в ньому. Є обов'язок стосовно тих, яких посилає мені Бог, і хочеться бути з ними і віддавати. Це можуть бути листи, дзвінки, молитви (якщо згадую за якісь особливі потреби), намагаюся добре виконувати робочі обов'язки і бути уважною до тих, які навіть раптово трапляються під час робочого дня. Дуже хочеться кожного зауважити. Не беруся за щось неможливе, дякую за тих, яких можу згадати, з якими є поруч. Цього достатньо на сьогодні. Якщо прокинуся завтра - буду дякувати за тих, які будуть в ньому.

По-друге,  дуже змінилося моє ставлення до того сліду по собі, яке ми називаємо сім'єю. Причому, якось двояко змінилося. Найперше, я перестала надто перейматися цим питанням. Юля була дуже красивою, доброю, активною християнкою, мала виходити заміж, але Бог взяв її до себе саме тепер, отже, для нього вона була важлива такою. Якесь своє завдання/покликання вона виконала. І хоча вона могла б створити чудову сім'ю  з побожними, добрими дітьми, доглянутим і любленим чоловіком, проте для Бога це, вочевидь, не було найнеобхіднішим, навіть якби ті діти принесли чимало добра і ревно боролися зі злом на землі. На похоронах священик згадав, що вона дуже прагнула сімейного життя і почувалася нещасливою в останні дні. Але він також назвав імя її нареченого. Звичайно, в мене своє трактування всього, що я чую і що бачу. Чомусь мені здається, що це прагнення до любові закладається самим Богом, щоб нам помагати рости в досконалості, бо любов завжди помагає вийти за межі своїх можливостей. В цьому немає нічого поганого. Випробування для тих, які чекають довше, ніж інші, полягає в тому, щоб не зробити це прагнення кінцевою метою дороги. Важко зараз сказати, легше тим, які були перервані в цьому чеканні в юному віці, чи тим, які залишаються самотніми не з власного бажання і доживають похилого віку. Зрештою, кожного Божого дня у серці християнина горить чи жевріє якась надія. І все, як і дня першого… Я б хотіла, щоб моя любов була саме такою: щоб це очікування було саме наснагою для добрих справ для Бога, а не наріканням. 
          А друга зміна у моєму ставленні до сімї полягає в тому, що я з особливим благоволінням ставлюся до всіх сімей. Хто є в цьому стані, кому Бог дає переживати такий досвід, той має можливість до великої благодаті. І ці стани не порівнювані. Мені хочеться бути з тими, хто з відчаєм прагне саме сімейних стосунків, щоб розказувати і переживати з ними досвід того скільки можна зробити вже наявною в нас любов’ю, вже наявним запалом, який дає саме життя. Мені хочеться бути поруч з тими, хто в сім’ї, радіти їхніми дітьми, їхньою спільною радістю одне від одного і бачити в цьому руки Бога. Зрештою, майже у кожного з нас є сімя, в якій ми народилися. Так важливо не забувати і за ці стосунки!

 Завтра зранку ми знову будемо разом співати Богові, дякувати за Юлю в наших днях. Сподіваюся, тепер буде більше радості. Такої, на яку ми самі через слабкість не спроможні, але яка з любовю дається нам завдяки Милосердю Бога.


danka_v_dorozi: (молитва)
 Яка це вічна пам'ять? Я не знаю... Хтось помер минулого тижня і місяця і я довго думала як це воно та душа зараз летить до Бога, як наші молитви можуть допомогти, чи допомагають... зараз не пригадую вже й хто помер. Для чого вічна пам'ять праведникові на землі? Для чого вона тому, хто був злодієм? Пам'ять вічна це для нас - тих, хто залишається жити на землі ще якийсь час?



Плакатиму нині ввечері коли без цього вже ніяк-ніяк. Вчора і сьогодні я міцно обіймаю своїх найближчих, але найчастіше маю перед очима обличчя подруги Юлі, з якою ми співали в хорі і часто стояли рука до руки на репетиціях. Так от, моя вічна пам'ять про тебе, Юлю.



Це наш перший концерт в церкві на храмове свято. Я ще дуже непевно себе почуваю і боюся дивитися усім в очі, чемно вітаюся і сідаю на далекі крісла, щоб нікому не впасти в око. В мене ще свій психологічний "випробувальний термін", коли я приглядаюся і до мене також приглядаються. Я будую свої мисленнєві схеми, а тут ти веселим і таким безпосереднім голосом так радісно і просто мені розповідаєш про частинки свого життя. Така красива-красива дівчина з дзвінким голосом і так просто, без вступів, без умов ввела мене в коло хору. І після тої короткої нашої розмови я вже раптово і зовсім відкрилася на зустріч з Аксіосом. І скільки би не приходила на репетиції чи на Літургії, ловила твій енергійний погляд і щиро усміхалася у відповідь. Ці твої щирі розповіді про різне своє життя не раз рятували нас, коли на мене нападала мовчанка. 



Я люблю твій голос. Такий незвичайно ніжний, дуже жіночний, особливо мелодійний. Такий довго не забувається, його так приємно слухати-слухати-слухати. Останнього разу ми поруч сиділи і розівчили партію другого сопрано. Обоє раділи. Я точно, я точно знаю, що тебе візьмуть до небесного хору без прослуховування. Справжні люди такі - зовні гарні, бо в них душа сяє, а ще в них гарний голос.



Ще я назавжди залишу асоціацію тебе з кавою Галкою, з недовишиваним весільним рушником (може, ти й довишивала, я не встигла запитати), напевно запам'ятаються твої слова про те, що справжня жіна має виглядати охайно і жіночно. Може хоч якийсь час спогади про тебе йтимуть зі звуками твого сміху (на звуки в мене добра пам'ять). Ти була доброю подругою, мені завжди хотілось бути поближче до тебе на всіх наших хорових зустрічах. Шкода, що я не завжди знаходила слова, щоб все тобі розказати. Але я страшенно радію цьому майже рокові знайомтства з тобою. Радію нашим розмовам в Гошеві, на вулицях Львова, коли верталися з репетицій, на самих репетиціях, на іменинах, на всіх різдвяних колядкових зустрічах, на Великдень.



Юлю, тепер молися за мене. Мені ще співати тут альтом і серцем і вчинками і думками. І хочеться добре, щоб так само вміти розсіювати тумани страху довкола. 
danka_v_dorozi: (Default)
 Оксана любить простоту. 
А я люблю в ній  жіночність, особливу душевну витонченість, гострий розум, прагнення до знань, охайність в думках і справах, щирість. Раз і назавжди змінюється життя після того, як дається набагато більше, ніж очікується, коли пропонують всю любов без залишку і коли довіряють найцінніше без вимоги жодної гаратнії з твого боку. 

З днем народження, Оксанко!

І жж в мене також з Оксаною асоціюється.
 
danka_v_dorozi: (Default)

 Казала я собі вже колись, що життя ну дуже схоже на маятник, на термометр з одноково важливими відхилами вправо-вліво, додатніми та від'ємними сторонами. 

Раніше знала те, що з часом в пам'яті залишаються лише найкращі спогади, найкращий досвід, пережитий з конкретною людиною. А нещодавно почала зауважувати, що точнісінько настільки ж правда і те, що в пам'яті з часом залишаються лише гострі, неприємні події, пережиті з іншою конкретною людиною. І тут знову не оминути вибору. Причому, вибору не просто записаного в мозку, а вибору дієвого - відповідно до якого живемо і діємо так, як вирішили.
 

Ім'я конкретних людей асоціюється в мене з конкретними провалами, болями, страхами і поразками. Нашими спільними і моїми особистими. Зустрічі з ними (це за тих щасливих випадків, коли Бог дає ті зустрічі бодай ще раз) - неабияке випробування для моєї гордості, самолюбства, бажання встояти на ногах, для християнства в мені. І перед тими зустрічами я можу запропонувати лише дещицю, підказану в книжці К. тен Бум: "я можу лише простягнути руку дружби, Боже, на більше в мене немає сил, бо я не вмію так вибачати, але Ти! Ти вмієш, Ти можеш додати до цього мого жесту емоції, життя і справжньості."

Між іншим, правда те, що часто саме я є тою винною стороною, співучасницею розвалу. Мені шкода, що в якийсь період свого життя я чогось не витримала, не дотрималася якоїсь обіцянки, не доклала всіх зусиль. Але я також знаю те, якої внутрішньої боротьби мені коштує не обійняти, не сказати слів підтримки і любові тоді, коли все вже вибачено, коли Бог взявши в свої руки справу, якось вливає прощення і любов. І, до речі, Він завжди-завжди чує це тихе прохання перед зустріччю і дає сили значно більшої, ніж та, на яку розраховуволося.

Вдома

Jan. 5th, 2010 10:02 pm
danka_v_dorozi: (Default)

Якби треба було ще раз отак день в день здавати іспити, щоб потім мати стільки пригод, приємних подій, незвичайних зустрічей, непланованих походів, і гору гарних фотографій, я би не думаючи погодилася і ні миті не шкодувала би :)
Листки на мому планівнику кишать записами-планами ще від 24 грудня. Read more... )
danka_v_dorozi: (казка)
Не знаю чого би то так рано прокинутися в ніч на Миколая. Хоча... може і знаю... Одне слово спати вже неможливо :) Від четверга Оксамитка лежить в пологовому і тепер сни про її пологи снятся і мені. Уявити тільки, я вже бачила Диво і навіть знаю який колір його очей :) Хай Святий Миколай особливо їм помагає нині!!!Про святкове )
danka_v_dorozi: (осінь)
З литовського: я приємно здивована тим, що відмінностей між Україною і Литвою більше, ніж здавалося напочатку. Зокрема, мене тішить кліматична, погодна несхожість. Якось йшла до університету з парасолею, дощ такий дрібнюсінікий, але мокрий-мокрий, просто не могла розсміятися: дощ то падає, але вже то тут, то там небо такого солодкого блакитного кольору, який тільки на образках буває. І так часто: падає зранку дощ - до вечора ще цілком може розвиднітися, світить зранку сонечко - я все одно беру парасольку. Може це через те, що тут я гостя - мені дуже подобається така невизначеність - якось вона постійно дає шанс для надії.


З навчального: я тепер знаю викладачку, на яку дуже хочеться бути схожою. Точніше так, я тепер маю гарнющий приклад і мені хочеться докладати неймовірних зусиль, щоб досягнути добрих результатів. Нічого ніби особливого, але я, чесне слово, завжди вважала професіоналами тих викладачів, які вміли пояснити складні формула на пальцях, на яблуках і грушах. Наша викладачка не лінується пояснити вдруге, якщо після питання "Чи всі зрозуміли?" у відповідь чує мовчанку. Не просто не лінується, вона вигадує якийсь такий спосіб, який змушує нас усміхнутися, щось їй сказати, і дуже-дуже старатися зробити більше. Я в захопленні від: її жвавості, її сучасних знань, її справжньості, її чутливості до аудиторії і наших різних рівнів обізнаності в фінансових деривативах, її молодості і при цьому розумності, її прикладів, які дотепні і цікаві. Вчора модель оцінки опціонів мала людське обличчя і її, як виявилося, МОЖНА зрозуміти, бо на попередньому предметі, де я також про неї чула, вона мені здалася набором символів, зведених у формулу, значення і пояснення якої неможливо було запам'ятати. Метод: покроковий розбір з кінця до початку і... фільм ВВС про цю модель. Казка!


З гуртожитського: включили опалення! Тепер я здійсню свою дрібненьку мрію :)В нас в кімнаті є величезне вікно і широке підвіконня. Я завжди мріяла про таке, щоб зранку читати книжки на ньому. Досі було неймовірно холодно для цього, а тепер я точно виберуся якось, щоб рано-рано встати, позичити в подруги пледа і закутившись читати Льюїса з комп'ютера ( а може до того часу знайду ще якусь цікаву паперову книжку...)

З свого: в мене класнющий брат і неймовірні друзі!!!
danka_v_dorozi: (казка)
Я підозрюю, що це все те ж написання наукової роботи піддьоргує мене писати сюди, а не у Ворд Таймсом Нью Роман, 12 шрифтом, англійською мовою 500 слів на сторінку...

Сьогодні зранку одна жіночка з церкви якось так хитро і непомітно (а найголовніше абсолютно невинно і майже відкрито) випросила в мене номер мого телефону для свого племінника, який, за її словами, одружуватися має намір лише з українкою. Нічого, що думки про одруження обходять мою голову десятими дорогами. Я відчула себе шматком м'яса. Навіть так: шматком українського сала. І стало бридко і дуже соромно...

Ну, але потім Бог повіз нас в незабутню місцину, назви якої я не пам'ятаю і нізащо не вимовлю. З друзями, машиною. Річка, горби, листя, і гриби-гриби-гриби. А ще відчуття щастя, коли повернулися в гуртожиток.

"Мій сину, як приступаєш служити Господеві, приготуй свою душу на спокуси. Будь серцем праведний і спокійний, а в нещасті - не бентежся. Пристань до Нього, не відступайся, щоб звеличився ти наостанку. Все прийми, що тебе лиш спіткає, і, пониженим бувши, всі зміни стерпи. Бо золоту проба - вогонь, а бездоганному - горно пониження. Вір Йому, і Він за тебе заступиться, спрямуй на благо свою путь і надійся на Нього".
(Сир. 2, 1-6)
danka_v_dorozi: (орнамент)
Коротко чому: нині день народження в о.Андрія. Я хотіла тут цілий пост писати, але ті, хто його знає, можуть сказати не менше, для інших писанина моя мало що означатиме. Певно, якби я народилася чоловіком, то до певної міри найбільше би хотіла бути схожою на о.Андрія і снувала би за ним цілими днями, нічим не переймаючись.
Нинішні молитви підношу за таких людей, без яких я не була би Данкою. За таких, які нам творять спокій і затишок. Яких любимо з цілої душі. Дякую Богу!!!
danka_v_dorozi: (орнамент)
Це буде просто набір думок, які вирвалися в запис.

Як я поважаю людей, які знайшли своє місце і значення, живучи десь поза столицею (що вже й говорити про тих, які живуть в невеликих містах!)! Інколи ходжу Львовом і думаю наскільки я піддалася отруті Києвом і навчанням, які раз вкололи дозу якоїсь хворої ненаситності до біганини і внутрішньої метушні і надовго зробили залежною від постійного самопідстьогування.

Просто неймовірно важко дати собі спокій, коли згадуєш про те, що треба все більше знати, все краще працювати і тягтися, тягтися. Сил хай не буде, але кудись вибитися. А потім вже можна буде і відпочити, стоячи десь на безпечній висоті. Такі дурниці, що хай Бог милує! Але звідкись воно взялося...

Як може таке бути, що цінністю є, наприклад, добра сім'я, яка виховує свідомих дітей і де батьки самі зростають в християнській свідомості і любові, і одночасно такої цінності страшно, бо вона прирікає тебе на кар'єрну посередність, на постійні переживання з приводу самооцінки і, зрештою, ставить питання авторитетності батьків для тих таки дітей? Мої гаряче люблені друзі терплять відверті злидні, часто відчувають нерозуміння, буває,знесилюються просто від того, що вибрали (це навіть не вибір, це щось таке, що ти по-іншому просто не можеш, ти не ти, і тебе немає, якщо немає саме цього вибору) християнське життя: чи в ставленні до роботи, чи в значенні створення і розвитку сім'ї, чи стосовно якихось загальних речей, просто всього, що трапляється в житті.

Це моє високе поціновування, а не скиглення :) Я як їх бачу першим ділом думаю, що їм купити і де взяти грошей. А гроші, як виявляється, рідко в таких випадках стають в пригоді. От трохи би більше часу, щоб зі всіма бути, щоб доглянути і догледіти той час, коли тільки щось таке сумне для них станеться. Щось би зробити, щоб потішити.
Бо я особисто перше, що в тих всіх ситуаціях, які трапилися останнім часом, чула: "Блаженні ви, коли зневажатимуть вас і говоритимуть усяке лихе слово на вас неправдиво, Мене ради. Радійте і веселіться, бо нагорода ваша велика на Небесах". І не лише, коли небезпека і біль приходять ззовні. Всі клопоти і проблеми не будуть останнім словом. Нам так треба довіри! Коли востаннє мої переживання вивели мене зовсім зі стану нормального сприйняття дійсності, я згадала про слова про потребу довіри. В тяжких випадках свідомої сліпої довіри. Коли пройдуть наші турботи, ми зможемо побачити добре випробування, яке зміцнило наші найслабші риси. Ми зможемо усміхнутися.
danka_v_dorozi: (чарівність)
Напишіть мені довжеленного листа; розбудіть дзвінком, щоб разом з вами послухати щось чергове, що Бог пошле нам цього ранку; нагадайте про себе, якщо я - неуважна забула про вас надовго-довго.
Хочете - докоріть невиконанням моїх обіцянок, пригадайте мої помилки, які вам боліли, а ви з чемності сховали їх в глибоке і велике ваше серце. Поскаржтеся мені на владу, на газети, в яких вам нічого читати; хочете, розповідайте про дітей і чоловіків,а я, чесне слово, вислухаю вас уважно-уважно і може навіть вперше не намагатимусь знайти для вас особливу пораду.
Я запрошу вас на сніданок, обід чи вечерю і так чекатиму-чекатиму вашого приходу.
Вирвіть мене з цього міста; я пручатимуся, але всім серцем дякуватиму вашій сміливості зовсім не зважати на всі мої відмовки. Ви попросите мене щось розповісти, а я з дурнуватим виглядом запитаю про що. И-и. Я людина слуху більше, ніж мови. Ага, це точно не вписується з модель лідерства і багатства. Я все ж шукаю відповідей...
Мені стане байдуже, що з мене нікудишній психолог, на мить я забуду конкурувати за вашу увагу, зведу до мінімуму кумедні спроби стати найкращою і спопелю всю папку компроматів на вас, коли лише подумаю, що буде час, коли хтось з нас стане надто кволим, хтось зникне, коли емоції і пам'ять зведуть на іншу дорогу, з якою в мене не буде вже перехрестя. І таке приведення себе до тями тим реальніше, чим більше розумію як сильно-сильно я вас люблю.
Цвіт наших спільних прогулянок, наших радощей від зустрічей стає пахучішим саме завдяки рокам відстаней, а наші непорозуміння... я така рада, що ви були першими, хто їх забували і стали найкращими моїми вчителями зі збереження найвартіснішого скарбу.
Де наші справді великі заслуги і де наші найбільші поразки: я, певно, навіть не перейматимуся цим, коли довго не чутиму вашого голосу. Я просто мріятиму про найшвидшу зустріч. Купуватиму сувеніри, бігатиму за подарунками і сушитиму голову, де ж те, що призначене саме вам і коли нарешті хтось додумається зробити магазин з потрібними подарунками для подруг і цікавими для друзів.
Змініться і випробовуйте справжність мого захоплення вами. А потім усміхніться, і посмійтеся разом зі мною з мого невміння довіряти завжди просто вже на одному факті того, що я вас колись полюбила.
Тисячі цих і інших ситуацій, і всі про ті численні імена, які не вміщаються в мому листочку осіб, за яких молюся.
Здається, любов існувала до створення світу. Вона і довіра залишаться навіть за його зміни :)
danka_v_dorozi: (фарби)

       На щастя тоді, 3 роки тому ми посиленно користувалися інтернетом і не боялися в електронних листах знайомитися і виливати душу ледь знайомій людині :) На нашу радість Бог посіяв якесь схоже насіння в наші серця і часто я слухаю тебе, а чую те, що сказав би мені мій внутрішній голос.
       Я дуже ціную, Оксамитко, твоє особливе вміння робити перший крок: трохи вийти за себе, дуже обережно розповісти про най-найцінніше, ділитися всім, що сама знаєш. Ціную особливу скромність і покірність, ціную таку ну, просто тільки оксамитівську ніжну впертість і своєрідне бунтарство.
      А пожиттєва вдячність тобі за повернення мені довіри до самої себе через твою величе-е-е-е-е-зну довіру до мене.
      Десь тут колись я писала, що сумна та дорога, на якій не ростуть будячки. Ти мій найулюбленіший!

 

danka_v_dorozi: (Піст)
Заголовок може і заплутаний, але все просто (як воно завжди буває з найскладнішими речима).
1. Про коробочку:
Так іноді виглядає моя голова. Яка то вже спокуса упорядкувати всі шафки, а в шафках інформацію по шухлядках, і бажано, щоб все як я собі задумала. А тут тобі постійне бац! Твої слова перестають бути твоїми, з перевіреним змістом, щойно вийдуть за межі рота, поведінка також. Плани перекидаються, складаються як самі собі захочуть. А хочеться, щоб і передбачити поведінку і емоції інших людей і щоб так спокійнесенько собі далі жити. Я зовсім не проти постійних змін, знаю, що так часто це Його важливе втручання, але так хочеться триматися за якусь мотузку в житті, щоб на черговому повороті дороги мене не знесло якоюсь бурею (найчастіше, бурею моїх емоцій і страхів).
2. Про дві дірочки для очей:
Це відчуття добре знають ті, хто заряд доброї енергії отримує ледь продерши зранку очі вже від того, що новий день, що гарний ранок, що поруч саме та людина, що в найгарнішому місці ти саме зараз. Це здатність вірити і вміння так довго-довго надіятися. Я дозволяю очам бачити те все, будучи сама в коробці бажання визначеності. І коли погляд сягає ген-ген, очі вбирають цікавість і хочуть поділитися приходить черга для
3. Одної дірочки для серця:
Чи в час "розширених зіниць" чи постфактум прийде непереборне і живе бажання повірити. Дуже скоренько серце так наповнюється радістю від того, що є якісь справжні речі, яким байдуже де бути: в моїй коробочці, чи поза нею. Вони самі по собі. Як треба - продеруться до моєї свідомості і через картон, як треба - гулятимуть далеко за межами мого кругозору, десь біля інших людей. І я кажу собі, що щаслива зараз. Без "тому що" , "завдяки" і "після того, як". І дуже-дуже хочу ділитися. Тим чого не вмію розказати, не знаю як показати. Те від чого радісно-радісно і що, насправді, не має якоїсь точної причини.

Є в мене такі знайомі, які запалюють надією десятки людей і так горять нею, горять. Я так не вмію: часто кидаюся то в вогонь, то в воду.

А ще дякую будячку на моїй дорозі. Взагалі, сказати би вам, дорога без будячків - якась сумнівна дорога, надто вже бита чи що.
danka_v_dorozi: (Default)
Друзі і знайомі ділилися пережитим. Я уважно слухала. Чесно уважно. І саме в ту хвилину прийшло нав'язливе і дуже чітке зображення серця у вигляді шматка голандського сиру - всього у великих дірках. Я подумала спочатку про те, що в багатьох людей різного віку таке поїджене незгодами і шоками серце. А потім подумала, що я чітко пам'ятаю в яких випадках мишею була я.
danka_v_dorozi: (релігія)
На тому дуже наголошує наш отець Валерій. Так чи інакше, ця його фраза про те, що Різдво - це щоденна, акщо не щохвилинна подія, проскакує в кожній його промові чи проповіді, особливо тепер...
О так! Він відродився в мому серці перед Різдвом, коли я точно знала як хочу відкинути те, що мене гнітить і попросити Його знов спуститися до мене. А потім була робота - така вся благословенна. Смішно було б, якби в такий час хтось старався пручатися Благодаті і зі всіх сил на словах і в справах відсахуватися, мовляв, та не треба мені, не треба. Здається, природно... Вечірня перед Різдвом... я не з батьками і це, либонь, єдиний натяк на смуток, бо радості Богу, що ось-ось приходить, немає меж. Кожен псаломчик, тропар, слова священика і відповідь хору піднімає мене по міліметру в повітря, але я міцно тримаю тяжкий молитвослов і він не дає мені натворити казусів отак перед православним народом, зате мускули обличчя все видають...так Різдво вже тут. Цьогоріч в нашій церкві лунала гарнюща Вечірня. Соромно від уваги, яку Бог так ласкаво зсилає, знаючи як я люблю чистий спів по гласах, голосний, співи, яких ніхто ніколи не запам'ятає, бо в ноти ніколи заглядати і справді, Літургія ж не концерт :) Я вперше перед Різдвом у церкві. Ще одна мрія, що справдилася. Мрія, про яку могла забути я, але аж ніяк не Він. Обличчя, яких бувало боялася, бо знала, були ,нарешті ,обличчями родини, яку любиш і перед якою маєш відповідальність, що вміє кріпити любов.
Далі мороз, я біжу, підстрибую, заскакую в маршрутку і ми їдемо далеко до оселі, яка мені стає домом на Різдво. Пані Марія, пан Леонід, Христинка і Анюська обійняли мене затишком Святої Вечері. Все строго пісне і через молитву багате. Все зовсім не так, як зазвичай і саме так, як би хотілося.
А на Різдво!!!! Літургія, колядки, багато-багато колядок, вертеп дитячий, вертеп наш! Нарешті я маршрутці і в метро поводжуся не так як звично, я горланю першим голосом колядки. Яка там сором'язливість, за що? Кричати, пищати, співати в три голоси, що наш Бог народився. Чуєте? ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Так-так, панове пасажири, ми співаємо колядки, а ви думали, ми за це гроші збиратимемо? Кумедні. Так, пане водію маршрутки, ми справно оплачуємо проїзд і колядуємо Вам, і кожному, хто має щастя трапитися на шляху нашого вертепу :) Мені радісно, мені дивно, і мене зовсім-зовсім не болить горло.
Ми співаємо колядки в оселях наших друзів, по 50 разів, на всі мобільні номери наших друзів, нам так добре і майже зовсім тепло, з нами попереду паперова Різдвяна зірка.
Увечері приходжу додому, залишилася тільки кутя. А всюди решта тільки спогади, тільки радість за нині, за завтра, за постійне Різдво...
danka_v_dorozi: (релігія)
Такі миті треба фотографувати оком, а потім довго-довго переклацувати в пам'яті і ні з того, ні з сього усміхатися десь на вулиці, коли пригадується.
То є мій друг Ромко: пара окулярів, які, як мені здається, йому зовсім непотрібні, бо він завжди дивиться поверх них; аж два вуха, щоб слухати, але один рот, який бере не кількістю, а якістю і функція розмови в Ромка завжди приоритетніша за слухання. І то дяка Богові, бо я, як мені зайде щось, люблю мовчати, а з такою його якістю ніколи розмова не припиняється. Мінімум непотрібних речей, і, я знаю точно, не завджи достатньо грошей на всі-всі, які йому точно потрібні.
Ромко семінарист, мій улюблений семінарист, яких більше не буде (є просто інші). І ось історія любові до нього Бога.
Ромко часто іздив закордон на навчання, на відвідини, бо всюди в нього багато знайомих і добрих людей, а ще він дуже швидкий на спілкування і дає собі разу з кожною мовою і ситуацією. Певно тому, що екстраверт і порозуміється будь-з ким, хай би навіть на мигах. Десь вісім місяців тому його запросили на навчання в Іспанську семінарію (чи то пак їхній богословський університет) з подальшим обов'язковим влаштуванням на роботу дуже незвичайну: він працюватиме священиком в українській парафії в Іспанії, має допомагати в духовному житті українських емігрантів там. Також обов'язковою умовою було те, щоб він забрав документи з семінарії у Львові (не закінчивши її, а вже лишалося 2 роки). Після недовгих роздумувань, влітку, з запасом часу почав готуватися. Аж тут виявилося, що отримати іспанську візу надтяжко: вибір того, кому давати чи не давати візу залежить від того, сподобаєтеся ви жіночці, яка записує вас у чергу, чи ні. Кожен папірчик треба перекладати і за печатку Посольства на сторінці платити 25 $, а ще зібрати всеможливі довідки: про несудимість, 10 відміток лікарів, страхівку, оцінки... Місяць, два, три минали, а візу ніхто не відкривав. В університеті в Іспанії почалися пари з вивчення мови тими, хто не володіє іспанською. Ромко ще у Львові. З вересня навчання продовжувалося у всіх його однокурсників по семінарії, а Ромка Бог тренував у витривалості. Ну, які відчуття можуть переповнювати душу, коли землі під ногами не чуєш: вже невідомо було чи візу коли-небудь дадуть, а в семінарію зарахуватися не вдасться і 5 років навчання кануть у небуття разом з планами про священичу діяльність. В той період ми спілкувалися тільки зрідка через інтернет і на чергову відповідь, про відсутність візи я тільки могла говорити, що тут хіба особливе приготування до важкезної праці.
І нині, на його 24 день народження, Бог приготував йому подарунок вартий Його Слави: через 4 місяці візових поневірянь в Посольстві Ромчику видали візу за кілька хвилин!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
В неділю він вже нарешті вирушить в подорож, на яку так сильно чекав.
Ми гуляли Києвом і тішилися одне одним, тим, що чекатиме нас, коли Бог зробить нас своїми руками. Таким холодним і підбадьорливим видався вечір, і оте відчуття великої кількості роботи попереду для Нього. Шкода, що у підземному переході на Майдані тамтешні музики розійшлися додому, ми так любимо танцювати вальса!
Не уявляю скільки тепер часу не бачитимемося. І це радісне і щасливе чекання в молитві і, дасть Бог, в наполегливій роботі.
Ромкові крок за кроком вдається виконувати мою особисту (може дитячу, несерйозну і наївну) мрію, недосяжну для мене волею природи: жити в третьому стані - стані самотнього священства, повного активної діяльності.
А я ще якийсь час клацатиму фотографії пам'яті, на яких Ромко цілує нову вервичку у вікні вагону метро.
З Божою поміччю, Ромашко! Цвіти на Божу славу!!!
danka_v_dorozi: (Default)
Образився, здається, на мене дуже дорогий друг. Ми мало не щодня бачилися влітку, але з початком навчання і продовженням роботи час одразу звузився, і наші зустрічі припинилися. Я була впевнена, що тільки фізично ми не маємо змоги бачити одне одного, а духовно весь час поруч. Але випадкова, радісна для мене, зустріч виявила, що все зовсім не так, як мені думалося. Я почула докори і запитання, які для мене стали виявом недовіри до моєї духовної стабільності. А я дуже до такого чутлива. І найголовніше, те, що для мене стало важливим уроком: виявляється, можна так повести розмову, що я сама себе починаю чути винною, хоча до того навіть не думала, що моя поведінка (чи не виконання чогось) може вимагати докорів.
Я часто зауважую, що додумую до наявних ситуацій якісь можливі уявні розвитки. А тепер а собі відчула які погані результати з того всього можуть бути. Бо склалося враження, що знайомий мій, повірив у те, чого в мені н було, але у що можна було повірити виходячи з тих дій, які я робила. А справжня біда, коли в розмові з ним я виявила, що всі аргументи справді проти мене. Я й сама мало не повірила, що так все і було: я натворила в черговий раз помилок і попсувала багато чого.
От тільки мене не покидає надія в те, що
1) все не зовсім так, як це здається мому другові. Я не мала поганих намірів.
2) я вірю, що навіть за таких теперішніх наслідків все це має на меті навчити мене чогось важливого
3) це сталося саме тепер, щоб я ні на хвилинку не розслаблялася в духовному вправлянні
Як на підтвердження всім цим пунктам і як заспокоєння згори, вчора став для мене уривок з послання Ап. Павла до Солунян : Глава 11 (Сила віри) вся.

І ще хочу побажати всім друзям вірити в те, що ті кого ви любите точно дуже- дуже хороші, на які би думки не наштовхували їхні вчинки. Ми ж то не маємо змоги залізти в їхні серця, а отже не можемо вивідати справжніх намірів. І прошу вибачення у своїх дорогих друзів. Я проти вас часто грішу...

Profile

danka_v_dorozi: (Default)
danka_v_dorozi

March 2014

S M T W T F S
      1
2345 678
9101112131415
1617 18 19202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 12:19 am
Powered by Dreamwidth Studios