danka_v_dorozi: (метелик)
Сил бракує зовсім трошки-трошки. Це так, коли вже видно берег неділі, але під ногами ще немає дна і знаєш, що залишається тільки гребти скільки є сил, а в голові дзвонить дзвоном фраза "Сили скінчилися. Альо-альо, сили скінчилися". Але це несподіваний досвід. Я цілих два з хвостиком тижні роблю те, що справді хочу робити, що люблю; моя робота - це такий заряд активу, це часто розумні і цікаві люди, це веселі студенти, це море непередбачуваних ситуацій, віднедавна це щотижневі робочі поїздки чи то по Львову, чи по областях, ну, так, трохи нудних документів чи бюрократичних заходів. Моє дозвілля - це  турбота про здоров'я, вивчення того, що потрібне зараз (покищо це бух.облік) і спів для Бога. Мій вільний час - це мій сон і молитва.
І є ще пункти.
1. Це про дослід, який почула в одній аудіокнизі про інстинкт сили волі. Виявляється, що коли ми, наприклад, біжимо, то настає момент, коли в голову приходить щоразу переконливіша думка "я більше не можу". Нормативи з фізкультури в школі пригадуєте? Так ось, ця думка формується у мозку, але насправді не передає реального стану витривалості наших м'язів. Як зауважила одна професійна бігунка, "коли мені прийшла ця думка я одразу подумала "однак, я ж досі біжу, отже, насправді, можу". Мозок в цій ситуації включає інстинкт самозбереження, втім значно раніше, ніж є реальна загроза нашому здоров'ю чи наші м'язи справді можуть проявити свою витривалість.
Я б про це послухала і забула скоро, якби мало не в той самий день уривок, який слухала на ніч (не подумайте, я не так багато слухаю, то я рідко сюди пишу) інший уривок... :) з Льюїса був про щось дуже схоже. Баламут розповідає про те, як часто ми - "пацієнти" за міліметр від Царства готові кинутися в прірву відчаю, вважаючи, що сили наші скінчилися і нікому нам допомогти.
Ага, ще згадався уривок з фільму "Битва гігантів", коли на тренуванні хлопцю-спортсмену тренер зав'язав очі і той перевищив всі свої і чужі уявлення про те, що насправді він може зробити - проніс на спині товариша по команді через все спортивне поле, хоч був впевнений, що здолає лише частину шляху.
2. В мене все ще багато часових прогалин - відривання на термінові і неважливі речі, літання в емоційних поривах і крайнощах, беззмістовне плавання в інтернеті, гаяння часу перед тим, як треба взятися і таки зробити, може, не найприємнішу, але найпріоритетнішу річ. Часто це дзвінок до когось з родичів чи друзів, це, однозначно, кроки назустріч до  моєї цілі. Ціль -де ти? Це читання книг (руки до неба) - просто необхідна річ для мозку, для мови, для розширення меж. Ось це, певно, більша проблема, ніж нестача сил. Це навіть причина частково.
3. Як я радію, що до Великого посту цього року так багато часу на підготовку. Хоч трохи збалансуватися і ввійти в тиху воду. Щоправда, буде більше зовнішніх відволікань, все ж весна притягує до себе увагу, але мусить же бути якась рівновага між буйністю краси природи і тихістю вдячності за цю красу.
4. Ще про роботу. Я написала, що роблю те, що люблю. Але спочатку мені довелося полюбити те, що я робила. І тих, з ким я працюю. І ця любов - результат кожного дня. Він залежить від кожного сьогодні, і трохи менше від сумарних трудів попередніх днів. Ми всі страшенно мінливі. Ооо. Невідомо, що принесе день завтрашній. Але за нинішній я дякую від усього серця.
Все, певно, на сьогодні :)
danka_v_dorozi: (Св.Франциск)
На моє щастя і спасіння, дорога ніколи не є рівна. Досвід, знання, навіть перевірені, не стають автоматикою за замовчуванням. І наступній події я завдячую виходу в, назву її, нову кімнату.
Був момент коли я гучно гримнула дверми. Серед багатьох людей, з якими так чи інакше спілкуєшся, знаходиться хтось особливий, кому так неймовірно хочеться подарувати незвичайну увагу. А воно нічого не виходить. Всі події, як зумисне, змовляються і не складаються, всі сподівання розсіюються, не встигнувши сформуватися, слова стають дерев'яними, вигляд псується. Залишається лише питання "Чому?" Прийшла спокуса поставити дату, від якої начебто мало щось залежати. Все дуже добре складалося, але зрештою завалилося. Ось і відповідь. Недостойна.
(Трошки відійду від оповіді, щоб признатися, що мені було б ніяково писати цей запис, якби не пам'ять про ті пости деяких моїх друзів, які надали мені сміливості і розуміння того, що не одна я така дивна на цьому світі).
Саме тоді я й гримнула дверми перед Богом. Крізь біль і розчарування я знала, що не маю рації, але мусила в якийсь спосіб виявити, що мені так недобре і ця людська властивість бачити лише клаптики картини дуже виснажує. В мене не було сили сказати, що я згодна, щоб сталося так, як має бути. А гніватися і плакати в тому випадку було великим полегшенням.
Ви, напевно, не раз бачили той надто єлейний образок, де Ісус стукає в двері. То я не про образок буду, а про двері. Спочатку крізь шпаринку проліз Льюїс з листом від Крутеня (вони тепер на телефоні, що дуже рятує). В них завжди про почергові спади і піднесення, про закоханість, яка може бути як спокусою, так і благословенням, залежно від того як людина з нею справиться. От, знайшла: в 26 і 27 листах чорт говорить свому племіннику:
  • "Главная проблема - самоотверженность. Обрати еще раз внимание на изумительную работу нашего филологического отдела, заменившего положительное Вражье слово "милосердие" отрицательным "самоотверженность". Благодаря этому мы приучаем человека отказываться от разных выгод не на благо и пользу кому-нибудь, а для того чтобы "отвергать себя" без всякой пользы для ближних."
  • "...ты можешь беспокоить его назойливым подозрением, что привычка послушания абсолютно абсурдна и не может привести ни к какому объективному результату... Если то, о чем он молится, не исполняется, значит, просительные молитвы бесполезны: если же то. о чем он молится, исполняется, он, конечно, сможет найти какую-нибудь физическую причину и сказать себе: "Это и так бы случилось".
  • "Он считает, что наш Враг, как и он сам, воспринимает в настоящем одно, в прошлом помнит другое, а предвидит в будущем третье. Может быть, он и верит, что Враг вовсе не так во спринимает мир, но в глубине души он все равно этого не понимает. (На самом деле) сегодняшняя молитва человека -- один из бесчисленных компонентов, используемых Врагом при создании завтрашнего бытия. Почему этот творческий акт оставляет место их свободной воле -- проблема проблем, тайна, скрытая за всей этой Вражеской чепухой о "любви". Однако как это осуществляется, мы знаем: Враг не предвидит, как люди будут свободно содействовать будущему, а видит, как они действуют в Его безбрежном настоящем".
Ще пройшло може півдня і ввечері крізь вже привідкриті двері мені простягнули, вибачте за поезію, але то правда - справжній діамант. Митрополит Андрій Сурожський про віру людину в себе. Нині лише шматочок - початок весни:
"Справжня віра в себе - це впевненість в тому, що у мені є щось таке, чого я не знаю, щось, що для мене самого є незбагненним, щось, що може розкриватися і дійти до якоїсь міри повноти і досконалості. Самовпевненість базується на знанні сомого себе, можливо, на якійсь перебільшеній самооцінці, натомість віра не потребує жодної самооцінки, тому що її предмет - саме тайна людини" (зі збірника "Людина перед Богом").
Ви відчуваєте скільки тут любові до людини? До кожної людини. І скільки поваги до її таємниці...
Наступного дня була неділя, ми мали концерт в монастирі в Уневі і санки опісля. Після цієї поїздки моя дівчача частина душі розцвіла.
danka_v_dorozi: (метелик)
Мої пошуки продовжувалися. Вправа з дзеркалом звернула увагу на існування любові як чогось більшого за мої справи, риси характеру, зовнішність чи навіть мою особу. 
Однак, тільки приймати любов втомлююче і навіть в якийсь момент боляче. Це наче губка переповнена водою: рано чи пізно, щоб скористатися нею знову, потрібно ввібралу воду витиснути. Тільки приймати любов, це як якась безплідність і пустота. Думаю, кожна людина як потребує любові і уваги, так має і потребу цю ж любов та увагу виявляти до когось. Від простішого до складнішого: від наближчих і найдорожчих до далеких і незнайомих.
Я перебрала в голові ті справи, події, які б могли зробити щасливими тих, з ким я бачуся найчастіше або тих, з якими я перебуваю в кожен конкретний момент, коли "отямлююся" від сну перебігу подій, які інколи підмінюють собою життя. Ні, мені не вдається робити тільки добре весь час. Зараз я трошки свідоміша того, що це мій вибір у кожен час: любов або байдужість. Телефонний дзвінок до бабусі, дуже ранній підйом і готування сніданку або його приготування звечора, похід на танці/гімнастику, спокійна відповідь клієнтам, похід до тих, з ким ми працюємо, прочитання конкретної книжки, час побути з батьками, кожна справа в хатній роботі, перебування з похресниками, спів на хорі, - коли це все тільки відповідальність - в мене ламає від болю хребет, бо я не спроможна все це охопити і зробити належно. Я буду незадоволена собою, бо це тільки відповідальність і вимогливість. А мені дарували любов, а не вимогливість. В мене немає в надлишку відповідальності, в мене є любов. 
Це був другий результат - я можу ділитися любов'ю, а не відповідальністю чи вимогливістю. І це однаково справедливо як до інших, так і до  мене. А також вибір: любов або байдужість, який у всьому - свідомо чи несвідомо. 
danka_v_dorozi: (лист)
Це я про себе. І, напевно, про кожну людину. 
В мене було таке завдання - знайти любов до себе. Не причину, через яку можна себе полюбити, а просто саму любов. Речі очевидні найчастіше притоптані і невидимі.
Певно, через те, що підсвідомість моя була сконцентрована на цьому завданні (і, ніде правди діти, результатів пошуків я чекала всім серцем), протягом місяця і більше в мене чудово складаються обставини, щоб краще зрозуміти і себе і природу любові саму по собі. 
Напочатках було найважче: дивитися в дзеркало і думати про те, що  можливо мати найважливіше не заслуговуючи, не роблячи чогось, не завдячуючи. Легко, коли в підігрітих позитивом емоціях є потяг до чудового і прекрасного. Легко після сповіді, після доброї справи, після виконаного завдання, після допомоги. Тоді ніби як зі мною розплатилися: я надала послугу - мені відплатили любов'ю, чи одним з тисячі її проявів. Але я пригадала ті "громові" випадки, коли ні з того, ні з сього люди, які сьогодні вже є моїми друзями, тоді, коли вони були для мене ще нічим особливим, виявили таку уважність, доброту, поблажливість, зрештою любов, якої тоді я просто фізично за браком спільного часопроведення ще не встигла заслужити. До прикладу, в мому житті були випадки, коли мене на довший час запросили жити до себе зовсім незнайомі люди; виявила любов подруга, якої я в той далекий час взагалі не зауважувала; прийняла як близьку людину в хорову компанію диригентка, яка один раз на репетиції мене чула; а скільки дивовижних речей трапилося, коли я перебувала позакордонах. А вже попереднього тільки року з'явилося аж двійко людей, які просто вражають собою, своїм вмінням беззастережно любити: так, увечері серед робочого тижня мені передали цілу пачку зефіру, яку спеціально купив дорослий! серйозний чоловік просто тому, що знав, що я люблю зефір і мені можна :) його їсти. А ще приходять листи і є розмови з тепер подругою, яка... ну це як продовження мене самої. Це все дуже приємно і не зауважувати цього, або тішитися тільки 1 день чи тільки в мить того, коли стається ця приємність - щонайменше невдячність Богові. Тож така любов просто як явище і вияв турботи Творця до мене існує. Це був перший результат. Він ніби пасивний, бо я просто об'єкт, якого торкається це чудо. 
Але в січні я звернула увагу на те, що всі ці люди, такий вияв любові - вони мають своє продовження. Проходить якесь "перетравлення" всього цього всередині і на "м'язах", які відповідають за творення хорошого і породження любові, з'являється загартування. Трошки менше страшно, що я можу перекреслити якимось своїм вчинком всю любов, виявлену до мене, бо розумію, що вона вже дана і я просто можу тільки її прийняти. А потім можу тільки дати і справа когось іншого приймати це або ні.

Profile

danka_v_dorozi: (Default)
danka_v_dorozi

March 2014

S M T W T F S
      1
2345 678
9101112131415
1617 18 19202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 12:20 am
Powered by Dreamwidth Studios