danka_v_dorozi: (Default)
За вікном майже весь день туманило, тому заглядалося всередину. Вичищалося і знаходилося. Read more... )Read more... )  
danka_v_dorozi: (Маки)
Хай буде так :)
Дасть Бог і все буде добре з надрукуванням фото в нестандартному форматі, понесу на конкурс цю фотографію:
Якщо є хтось дуже проти і все ж радить іншу фотку - пишіть. Є ще час до завтрашнього ранку, який, як відомо, мудріший від вечора (хоч нинішній день для мене спростував це твердження). Про подарунки напишу згодом.
danka_v_dorozi: (Його милосердя)
Ось маєш. Оскільки часу обмаль було, я вибрала фотку 2 і вирішила її подати на конкурс, але для цього треба було видрукувати її у форматі 30*40, а такого не в кожному фотосалоні хочуть робити. Нарешті знайшла, а виявилося, що та фотографія має інакші розміри в пікселях. Добре, оскільки друзі-жжшники вибрали іншу фотку - відправлю її, але де з змінити цей піксельний розмір (мені треба 2048 * 3072)? В мене всі фотки через Пікасу відкриваються, а та з віконцями ще й зроблена колажем, просто не знаю, як тепер її редагувати...

Д Я К У Ю! Всім хто висловився стосовно фотографій :)
danka_v_dorozi: (Default)
Ну, не даврма ж я бігала як навіжена містом три місяці і фоткала все довкола. Ось тепер в університеті оголосили конкурс на найкращу фотографію іноземного студента на тему сприйняття Литви і Вільнюса, країни і міст "Living outside" (буквально "Живучи за кордоном"). В мене кілька пропозицій...
А яку вибрали би ви?
1. 2. 3.

4. 5.
6. 7.
8.
Швиденько вибирайте!

ДЯКУЮ!!!!!

danka_v_dorozi: (місто)
Випала така незвичайно довга нагода бути самій тиждень в гуртожитку, де все одно сама ти ніколи не будеш. А я люблю, коли на фоні легенький шумок, так засинати завжди приємно.
Розкажу про події:
Далі відкриваю Вільнюс і Литву
Був такий недовгий період затишшя, але відкриття припинятися не можуть, бо щодня я в незвичайному середовищі і відчуття часто такі, як в дитини. Особливо стосовно мови: коли бачу литовське слово, думаю до якої відміни воно належить, ставлю в Називний відмінок і тішуся! (відміни, всі 5 я вже знаю, числівники також, і відмінки також, на щастя їх також 7 і ідентичні українським, назви головних продуктів потрохи вивчаю, пішли в дію займенники, елементарні дієслова, а мені вже дуже хочеться говорити фразами, то я імпровізую, що дуже потішає мою викладачку).
Ще дуже люблю шукати всілякі зв'язки між литовськими і українськими словами, а їх так багато (І вид: "po truputi" = "по-трохи", тобто коли слова буквально схожі на українські, ІІ вид: "pirmadienis" - "понеділок", тут треба лише знали правило утворення цього слова (pirma - перший, diena - день) і ІІІ вид (смішні): "viskas" - уявіть собі це не котячий корм, а "все" (пишеться, звичайно, по-різному, але ж звучить то як схожо :) ), ці як так і вчу - вигадую собі смішні асоціації, або просто співзвучні асоціації).
А вчора шукала в інтернеті Чюрліоніса (Mikalojus Konstantinas Ciurlionis - литовський дуже відомий композитор та ще й художник) і надодачу знайшла ще багато всього. Зокрема, записки американки - історика, яка у Вільнюсі прожила 9 місяців і поїхала звідси як раз всередині вересня цього року, коли я лише починала приглядатися і приживатися. Мені дуже цікаво читати, так ніби переживаю і свої пережиття і наперед дізнаюся про щось таке, до чого я би ще довго йшла власними пошуками. Цікава людина і результати її пошуків і життя тут цікаві. Ото після того і хлинула нова хвиля бажання ще і ще щось знаходити.
Чюрліоніса таки знайшла (19 композицій є Вконтакті, музика гарна! картини також знайшла, але мені вони незрозумілі, холодні).
Вже відкрила!
Минулої суботи не потрапили з друзями в філармонію: при вході стояв молодик, який ні за які наші прохання не згоджувався впустити нас на концерт відомого литовського піаніста (ми пропонували по 3 лити за квиток, проти квитків, які продавалися по 30 литів. Певно, за таку ціну і я би не впустила, ну але ми дуже-дуже сподівалися і до того ж він був молодиком, литовцем, а не якоюсь українською філармонійною тіткою, яку з місця не зрушиш). Ну, але наші заклики сприяти культурному розвитку студенства не торкнули його серця і довелося шукати щастя де-інде. І дуже швидко ми його (щастя) знайшли в храмі Св.Катерини на іншому класичному концерті фортепіано з віолончеллю. Про ту церкву і концерти в ній я вже не один раз чула. Це щось: церква стара, відреставрована, але так, щоб зі згадкою про її колишній стан, перероблена на такий спосіб, щоб і Літургіям і концертам тут було зручно.

Виявилося, що три місяці я не здогадувалася про існування ще й білоруської Літургії в нашій УГКЦ. Тепер знаю, дивуюся і радію. радію ще й тому, що дізналася, що у Вільнюсі щотижня відбувається багато зустрічей Тезе. А я вже так нашукалася і все не там :)

Летюче щастя іншим
Це я нині зайшла в один з улюблених магазинів з книжками і листівками. Вибрала ті, які призначалися, щоб мені їх відправити
ця таткові. Скоро Архистратига Михаїла. Звичайно, асоціації може для когось дивні, але тільки не для мене і не для мого тата. Ну і ясно.
Знайшла цілу колекцію листівок- малюнків з зимовим Вільнюсом. Аж зачудувалася, захотілося побачити такий засніжений Вільнюс.


А ці мені просто сподобалися, я не купувала, лише перекачала з інтернет-сайту тої листівкової фірми (http://www.niekorimto.lt/) і теперечки милуюся:

(оця друга зліва, тільки без крил, - точно я - мрійниця)


Активно розшукуємо

українців (студенток/-тів, просто молодих людей) у Вільнюсі. Нам з подругою нетерпиться щось робити, мріється про маленький молодіжний хорчик, хай би хоч до свят. А ще хочеться знаходити. Десь є ж ті люди, точно знаю...

Ще у Вільнюсі

зараз триває тиждень , як би це назвати, Відпусту чи якось так: щодня в двох головних церквах (Аушрос Варту та Св.Терези (Авільської) щодня по три Літургії, під час яких співають хори з цілої Литви. В суботу в межах цієї події матимо Літургію українською мовою, і співатимемо ми - українці.
На закінчення
Перед тим, як вийдете з цього запису, помоліться за мене як вмієте. Можна мінімально коротко. Бог все одно ж знає :) А мені так поможе! Дякую!!!
danka_v_dorozi: (Default)
Поки зсередини віє затишком, є змога пооглядатися довкола. А за останні місяці спостережень про Литву, Вільнюс зібралося чимало.
З культурного:
культурних заходів не бракує. Можливо тому, що цьогоріч Вільнюс є європейською столицею культури і на кожен місяць є програма різноманітних концертів, подій, вистав і дивацтв. А ще мене щиро тішить те, що за стилем заходів Вільнюс все ж більше схожий до Львова, аніж до столиці Києва. Який то стиль? - як на мене, то стиль, який більше тяжіє до малих клубів, кав'ярень, неординарностей з підкресленою часом національною ідентичністю, аніж до чогось великого і помпезного. Хоча... чула розповіді, що і з тією культурною столицею були матеріальні проколи. Але я це залишаю, не дізнавалася нічого конкретного. Бачу багато-багато оголошень про все таке цікаве... але вряди-годи щось розумію. Залишається мріяти :)

З побутового: 

Вода тут жахлива. І хай з литовців ніхто не пробує мене переконати в протилежному. Прийдіть і подивіться на чудо в мене в гуртожитку, як не вірите. Одне слово, з довгим волоссям довелося розпрощатися, я ніколи не забуваю про припаси оцту для електрочайника і банок крему для рук. Казали знайомі, що запасів води, придатної для вживання, в Литві мало, тому її закуповують з-закордону. От, певно, тому якість така-собі. У Львові краща, навіть в Києві трошечки краща. 

З музичного:

Завдяки  знайомій з Клайпеди відкрила для себе литовського співака Andriusа Mamontovasа. Кажуть всі його пісні мають продуманий зміст. Поки зміст мені невідомий, я насолоджуюся музикою, хоч вона різна в нього буває, а полюбила я його за те, що він однозначно дуже литовської позиції. Це те ж явище, що й Скрипка в Україні: свідомий музиукант, в перелік переймань якого входить не лише заробляння якісною музикою, але й чітка позиція як громадянина та інтелігента. Сміялася з відео і пісні, яку він співав на Євробаченні 2008р. ("We are the winners of Eurovision").
А ще вдячна за щоденник[livejournal.com profile] ukrainietis , в якому надибала на литовську групу Atalyja. Це як український улюблений "Бурдон" (смішно, але весь час доводиться порівнювати, щоб передати відчуття :) ). Знайшла багато їхньої музики на Контакті, що приємно здивувало.

З погодного:
Витримаю зиму тільки з Божою поміччю. Ну, я думала, що загартована українськими морозами, але не врахувала, що вологість в Литві значно вища. Отак в неділю казала знайомому, мовляв, морозяно нині, градусів 5 не менше, а він відповів, що то ще 1 градус тепла. Дихати тяжко :)

З довколишнього:
Якщо Хелловін вже минув, то нічого часу втрачати: на головній туристичній вулиці, біля маленьких кафе вже стоять смішнючі ялинки. Дуже-дуже смішнючі, якісь прибалтійські (я собі так уявляю, поки ще можна багато уявляти): низенькі, худющі :) При нагоді сфотографую і покажу.
danka_v_dorozi: (дружба)
 Ця фотографія була в моїй голові ще як тільки я вперше побачила той малюнок на стіні. Я знала, що одного дня точно навпроти не буде машин, буде саме той фотограф, який сфотографує без зайвих питань, просто тому, що я прошу, і картинка в моїй уяві стане електронною фотографією. 

Я не знаю коли і хто її малював, з якою метою і яке повідомлення нею ніс для світу. Але щойно вперше глипнувши на малюнок, я відчула, що хочу прийняти це вийняте серце. Шкода я не психолог, щоб пояснити щось в ній. Для мене це і виклик і прохання. А коли було зовсім-зовсім нестерпно порожньо, я згадувала те чиєсь серце. Щоразу як проходжу повз, хочеться сісти поруч і потримати його в теплих долонях, щоб не замерзло. 

Не знаю чи вистачить мені коли-небудь відваги, щоб підходити до тих, які на вулиці, які вже і не думають про свої серця, і бути поруч. Не боятися. Говорити. Ми всі такі дорогі одне для одного.
 
А вам малюнок видається страшним? Готським? 
Чомусь в ньому я бачу лише потребуючу людину, яку щоразу хочеться обійняти. 
danka_v_dorozi: (осінь)
З литовського: я приємно здивована тим, що відмінностей між Україною і Литвою більше, ніж здавалося напочатку. Зокрема, мене тішить кліматична, погодна несхожість. Якось йшла до університету з парасолею, дощ такий дрібнюсінікий, але мокрий-мокрий, просто не могла розсміятися: дощ то падає, але вже то тут, то там небо такого солодкого блакитного кольору, який тільки на образках буває. І так часто: падає зранку дощ - до вечора ще цілком може розвиднітися, світить зранку сонечко - я все одно беру парасольку. Може це через те, що тут я гостя - мені дуже подобається така невизначеність - якось вона постійно дає шанс для надії.


З навчального: я тепер знаю викладачку, на яку дуже хочеться бути схожою. Точніше так, я тепер маю гарнющий приклад і мені хочеться докладати неймовірних зусиль, щоб досягнути добрих результатів. Нічого ніби особливого, але я, чесне слово, завжди вважала професіоналами тих викладачів, які вміли пояснити складні формула на пальцях, на яблуках і грушах. Наша викладачка не лінується пояснити вдруге, якщо після питання "Чи всі зрозуміли?" у відповідь чує мовчанку. Не просто не лінується, вона вигадує якийсь такий спосіб, який змушує нас усміхнутися, щось їй сказати, і дуже-дуже старатися зробити більше. Я в захопленні від: її жвавості, її сучасних знань, її справжньості, її чутливості до аудиторії і наших різних рівнів обізнаності в фінансових деривативах, її молодості і при цьому розумності, її прикладів, які дотепні і цікаві. Вчора модель оцінки опціонів мала людське обличчя і її, як виявилося, МОЖНА зрозуміти, бо на попередньому предметі, де я також про неї чула, вона мені здалася набором символів, зведених у формулу, значення і пояснення якої неможливо було запам'ятати. Метод: покроковий розбір з кінця до початку і... фільм ВВС про цю модель. Казка!


З гуртожитського: включили опалення! Тепер я здійсню свою дрібненьку мрію :)В нас в кімнаті є величезне вікно і широке підвіконня. Я завжди мріяла про таке, щоб зранку читати книжки на ньому. Досі було неймовірно холодно для цього, а тепер я точно виберуся якось, щоб рано-рано встати, позичити в подруги пледа і закутившись читати Льюїса з комп'ютера ( а може до того часу знайду ще якусь цікаву паперову книжку...)

З свого: в мене класнющий брат і неймовірні друзі!!!
danka_v_dorozi: (Кохання)
У Вільнюсі моросить холодний сірий дощ, майже без зупинки. Я уявляю, що я в Англії. І тішуся, що я в Литві :)
Котрийсь з ангелів збудив вдосвіта і це відчуття щастя так і залишилося впродовж цілісінького дня. 12 годин суцільного навчання: книжки, комп, університет, лекції і одногрупники. Я писала про зміни і трохи шкодувала за одною: я жайворонок і для мене мука вставати пізно, а пари ввечері і завжди є спокуса трошки встати пізніше. Мені рідко вдається пересилити себе, але я маю силу вірити в те, що пересилю, тільки тому, що є Бог. А Він - мій нескінченний другий шанс. І я стараюся якомога швидше Його втішити, Він завжди та-а-ак довго чекає.
Шкодую нині лише за одним - тим хлопцям в бібліотеці я таки нічого не сказала, я чекала на ще один знак, який для мене був би вирішальним і тоді би сказала, а знаку-зачіпки не було. Вони так і не дізналися, що є люди, які не терплять матюків. Ну, зате, видовищем було моє намагання себе заспокоїти: ага, Данко, дихай, спокійно-спокійно, Боже, де ж якась рятівна думка. І вона прийшла: я би на них нагримала навіть не подумавши про те, що не сварка є моєю ціллю, я навіть не намагалася їх зрозуміти і прийняти!
А ще вчора я сиділа на парі і думала, що от вже місяць, а я з курсом так і не познайомилася і не розговорилася. А ще на цей предмет звели два курси, ой шанси малі... а як так потребую друзів... Ви здогадалися? Ще пара не закінчилася, нам сказали скласти групи по 5 осіб і здати списки. Я пішла просто наобум до першого знайомого обличчя, а групу мені запропонував інший однокурсник: тепер комедія - нас буде 4 хлопців і я одна дівчина. Фінансові деривативи!!! Як дати раду з 4 мудрагелями! Ситуація дуже спростилася вже нині, бо двоє з них - милі люди, з якими я познайомилася в найперші дні навчання, а інші два- рідні брати - кумедні як я зі своїм братом. Ой і проектик в нас буде, чує моє серце... :)
В гуртожитку мало того, що зникає по черзі то кастрюля, то кришка від неї, всі наші кухонні речі вимели з шухляди і повикидали на стіл, на всенародний огляд. Барахолка: вибирай собі що хочеш. Смішні, думають, що ми з подругою самі чи що??? Складати і прибирати я люблю :) А тим більше, що нині в нас свято Покрови Богородиці.
Після годинної розмови з братом я спокійнісінько йду спати з благословенням :)
Щаслива...
danka_v_dorozi: (Default)
Навчання в Литві вимагало зміни способу життя. Та й досі вимагає. Але зараз я трохи оклигала від тих змін, які були непередбачені мною напочатку.
А неочікувала я того, що щодня мені доведеться бачитися і кооперувати з собою самою. А я, як виявилося, тут, трохи не та, що там - в Україні. Справа в тому, що в Києві останні роки таки налагодили певний порядок речей, певний список людей, серед яких я була і яких бачила. Це все настільки формувало мене, мою діяльність і мої думки, що деякі речі звелись до автоматизму і я мало зауважувала свою реакцію на них і реакцію сторонніх людей. Тут же кожен день наче я вперше прийшла на Божий світ. Треба було бачити очі дівчини- француженки, яка дивилася як я їм звичайний домашній сир з варенням. Вона не могла повірити, що такий сир можна їсти. Кожен день перед виходом на кухню доводиться думати як ти вдягнений, щоб не перестрашити якогось іноземного студента. Треба просто таки охороняти своє кухонне начиння (перець і покришка з кастрюлі в нас вже пропали.думаю незворотно) і щодня пам'ятати, що Бог казав любити ближнього, а значить не нервуватися, коли він ділиться з собою моїми припасами :)
Купу речей, які мені цілком природні, переглядаються і в них мало знаходять нормального і невимушеного. Я вже теж починаю переконуватися, що я трохи дивна і дивуюся, як я раніше спокійно жила. Думаю, брат робив мені надто багато поступок. Інколи доводиться всі сили зібрати в кулак і думати про те, як можна щось виправити, а не кинутися на себе з поглинаючими докорами. І ще, недоторканість, яку дає закордон, на щастя переривається листами, звістками від друзів і сім'ї, які нагадують, що я не за хмарами. Добре, що є реальне.
danka_v_dorozi: (вулиця)
Про мову. Литовці мають відчуття національної гідності. І це дуже відчувається, а також, я переконана, позначається на рівні економічного і культурного розвитку. Особливо останнього. Мамо, я люблю Литву - тут росіяни в розмові з литовцями трудяться переходити на литовську мову!!! Інакше ніяк. Ще відповідно до моїх особистих зауважень (підкреслюю, це лише те, з чим я стикнулася лише за 10 днів перебування тут), російська тут має соціальне забарвлення. Покищо я чула як російською спілкувалися робочі біля університету, кілька пенсіонерів, двірники зранку, і постійно рочійську чути з страшних кущів, через які я проходжу ввечері і де постійно сидять або пяненькі молоді пари, або чоловіки з пляшкою пива. Я прошу вибачення у всіх, кого ці слова можуть боляче зачепити. Мені зовсім не хочеться ображати когось, але за Литву я рада. Я би бажала, щоб і росіянам там добре жилося, якщо вони вміють приймати правила країни, де вони гості. Не знаю про випадки, де би йшлося про російськомовних литовців. Щоб отримати громадянство і паспорт Литви всі бажаючі повинні здати іспит з литовської мови і Конституції.
Яка литовська мова? Недавно слухала гарну-прегарну пісню французькою, а то виявилася пісня литовською. Як вам звучить фраза "ікі пасіматимо"? - мені однозначно відзвучує китайською, а насправді це литовською "до зустрічі". А от зовсім, як на мене, іспанське "ньєсупранте" насправді литовською "не розумію". Гарна якась суміш та мова. Хочеться розуміти...
Литва не є набагато багатшою країною від України. Але тут на вулицях чисто (мої мешти вже он який день не потребують капітального чищення, а в Києві ж то я мучилася щодня з горою пилу), вихованість у розмові зразу спостерігається. На сьогодні лише одне "фе" зауважила: ой, вони також не чекають на зелене світло на дорогах - ідуть на червоне. І я стовбичу сама як пригальмована :) А по-іншому не можу :) :) :)
danka_v_dorozi: (Бог)
Нинішній дощовий день найбільше сприяв навчанню в нашій ой-якій затишній бежевій університетській бібліотеці. Ввечері пар не було, а в мене на плані стояла вечірня служба. Я вже описувала той стан, в якому перебуваю, коли йду до тієї церкви. Так було і в Києві, коли вперше (аж за півроку від початку мого життя в Києві) завдяки о.Андрію я дізналася де є греко-католицькі церкви в Києві і що то не "по-львівськи", а то називається "Українською греко-католицькою церквою". Вільнюську церкву Святої Трійці полюбила з най-найпершого погляду, як тільки иені сказали, що це наша церква. Ще не бачачи тутешнього священика я мріяла про Літургію, Вечірню чи Утреню. Церква громаднюща, займає дуже зручне місце - одразу при давній брамі, з якої починався вхід в місто, поруш з найбільшою святинею Вільнюса - іконою і каплицею Остробрамської Божої Матері Милосердя. Історичних дат не знаю точно, але історія така, що з дуже давніх часів саме на тому місці, де тепер храм, колись був дубовий ліс, де, за переказами, язичники вбили трьох православних місіонерів, які стали найпершими християнськими мучениками Литви. Пізніше там побудували монастир чину Василія Великого. От у відновленій будівлі того колишнього монастиря (нашого! :) ) я тепер вчуся:) зараз це університет економіки і менеджменту.
А церква залишилася УГКЦ, але стан її жалюгідний. Час розколює стіни на чистини, громада невеличка, а місто покищо немає достатньо грошей на відновлення всіх великих храмів, яких тут багатенько. Церква Святої Трійці має своє серце. Коли спочатку заходите - бачите неймовірно високу будівлю, можна тільки уявити собі її розписи, є кілька польських гробниць, вмонтованих в стіни, високі хори, а на стінах... радянська побілка "під червону лінієчку", це коли під лінією все зелене, над - світлого кольору - як в старих туберкульозних лікарнях, занедбаних школах і деяких інтернатах. А з правого боку - одне крило відокремлене і перероблене на капличку, де ми молимося. Там є мощі греко-католицького мученика Йосафата Кунцевича - набедреник з його риз. Я не знаю, коли почула, що він тут кілька років служив, зразу стала певна того, що присутність моя тут невипадкова. Отець колись казав, що Св.Йосафат єдиний святий УГКЦ, якого визнають католики (а поляки ще й намагаються причислити його до своїх, :) :) :) мені не шкода, його молитов на свіх вистачить :) ). Сьогодні монастир василіян налічує одного священика і, за моїми підрахунками, одного монаха-послушника. Є ще парафіяльний отець -о.Натанаїл. Зайшла, і навіть не здивувалася, коли мені запропонували молитвослов - співали разом. Зовсім як на Подолі. Навіть передати не можу як мені стало смішно, коли почула як разом співають отець і монах: в о.Павла високий, дзвінкий голос, а чернець (імені ще поки не знаю), ой- спеціально для мене - басить може квартою через октаву вниз - одне слово тональність зовсім не та, зате які мелодії в нас визодять втрьох! Отець бере тон, я в терцію нижче від нього і ні з того, ні з сього бас в мінорі :) Хочеш-не хочеш зосереджуєш увагу на словах і на змісті Літургії - вона нас об'єднує.
УГКЦ це вже не конфесія, не частина чогось, це вияв Бога в житті. Якись такий спосіб діяння, який підносить серце навпростець до нього.
danka_v_dorozi: (бібліотека)
Чого я вчора нічого не писала? Як вам таке: семестровий курс статистики за 3 години і ще один курс, цього разу з економетрики, за ще 3 години. Еге, бідна моя голівонька... Вчора на якусь мить відключилася з потоку формул і взялася за голову. Боже, у що я влипла! Я ж тільки-но посподівалася, що назавжди попрощалася з тим кошмаром на магістерці в Могилянці. За цим страхом приплив інший: я сама ж собі все це наробила. Ой, як не люблю цього сполучення слів, цієї думки і того, хто таке каже. Бо це неправда. Коли таке трапляється, найкраще, що можна собі побажати - мати достатньо терпеливості, щоб дочекатися ранку. Чогось він таки мудріший за вечір. Мене справді чекає титанська робота. Але вона того варта. Мені так подобається все, що зі мною відбувається, те, де я є. І, дасть Бог, результати будуть хорошими.
Моя голова відключилася від того, що можна назвати звичайним ходом подій (це тоді, коли починаєтсья вересень, коли є початок і кінець пар, коли є маршрут метро-робота-метро-Могилянка-метро-дім, коли є алергічне пережиття тижня і відживлення живлячою дозою дружніх розмов на вихідних), і я трохи чую себе немовлям. Інколи хочеться потягнутися за речима, які мали би бути під руками, а виявляєш, що нічого немає: вперше в житті запалювала газ в гуртожицькій кухні запальничкою, їла несолений салат, слухала свій номер литовського телефону литовською і пробувала перекласти зі словником цифри. Знаєте, хочеться це щастя відділити від навіть спроб пригнітити себе чимось. Не тому, що наївна, чи в рожевих окулярах, легковажна, а просто тому, що це саме те щастя, за яке молитва сама собою йде до Бога.
Маю радість кожного разу, коли в академічних цілях потребую допомоги. Розумово напружую співрозмовника перейти на англійську. Люди одразу такі особливо привітні (вони і без того привітні, просто литовською я би цього не виявила,бо нічогісіньки не розуміла би) і так багато-багато допомагають навіть в простих речах. Чудо - це навчання закордоном, спілкування чужою мовою. Закордоном я ніби безпорадна в багатьох речах і тому може так легко знайти допомогу (в Україні мені би не було потреби просити допомоги, не було би можливості виявляти вміння людей бути особливо турботливими). Ангійська мова (як певно будь яка інша, яка й близько не є схожою на рідну) одягає певну маску. Мова - це завжди спосіб дивитися на світ. І коли спілкуюся ангійською, то виражаю щось трохзи інше, ніж би виразила, спілкуючись українською. Звичайно, і словниковий запас додає (точніше забирає) своє, але є щось таке непомітне, що я називаю маскою. За англійською мовою мені крапельку важче розпізнати сутність співрозмовника. Англійська ніби стандартизує. Всі стають поліровані, чисті, нормальні, однакові. Цього немає, коли англійською спілкуються американці, англійці в свому суспільстві. А може це феномен міжнародного студента. В будь-якому випадку він мені чужий. Усміхатися постійно без потреби, інтонувати слова в модний манер to be just like them (бути як вони) - для мене рівнозначно стиранню того, чим є я. Мені достатньо привітності. Описала це явище, бо може і вам колись зустрічалися чи ще зустрінуться такі люди, які багато подорожують, make fun everywhere (всюди гарно проводять час) і такі ніби прості в спілкуванні і знайомленні, що далі нікуди і що проектується гора критики на саму себе. :) як на мене, це однозначно не єдиний успішний еталон. Еге ж я тут теж ніби міжнародинй студент, але український екземпляр. Розвиватиму своє.
danka_v_dorozi: (Default)
День почався з радісного приїзду подруги. Кучерява метушня заповнила нашу, до того скучно начисто прибрану, кімнату. Е, тепер я в справжньому гуртожитку, все як має бути: розкидані речі тут і там покликані розвивати моє розуміння і прийняття всього. Як добре, що ми різні-різні, а в Бозі однакові :)
1 вересня в Литві свято. Ну, в Україні я теж бачила цей піднесений настрій, але тут ми його побачили в натовпах молодого люду в піцеріях, супермаркетах, біля шкіл, університетів, цілими сім'ями литовці тішилися початком тотальної зайнятості. Наша урочиста церемонія відкриття. Тепер ми вдвох раділи, коли в ряди-годи чули англійську :) Наш університет певно належить до якихось крутяцьких, бо таких вималюваних дівчат, вичепурених хлопців в Могилянці можна було би зустріти хіба на правничому чи на економічному факультетах, та й то на курсі так 3 чи 4. Промови перших осіб університету, міністра освіти були в міру короткими, Юльця саме встигла перебігти очима всю інформацію, потрібну для нас в студентському довіднику. А ще вони йшли впереміш з музичними паузами - джаз у виконанні студенського дуету, "Гаудеамус" студентським хором, аматорський музичний дует потішим нас піснею про "Мате", яка насправді була не про чай, як ми собі думали, а про можливість бачити все на світі. Ой, комедій тут зі словами, які схожі на українські "сало", "ковбаса" досить.
Перша лекція (навіть 4 лекції) почалася лише о 17.45. Вчимося вечорами, бо вдень литовські студенти працюють. А ми вчимося. І вдень, і ввечері. Щоправда зараз дуже багато часу і грошей йде саме на різноманітні дрібниці, пов'язані з проживанням, навчанням.
Методологія досліджень в фінансовій економіці. Ніби не дуже страшно. Цікавості значно більше, бо навчальний процес тут ну зовсім не такий як в нас: вчимо один предмет місяць і зразу здаємо іспит, а потім наступний предмет і т.д. Є лише лекції, але то ж не наші лекції: тут постійна робота в групах, запитання до студентів, викладача, просто серед лекції читання коротких есе. І литовські студенти видалися дуже привітними. Я навіть покищо не відчуваю себе дуже ущемленою, коли вони між собою швиденько і тихенько перешіптуються литовською. Тепер в мене є словник.
Вільнюс далі дуже тішить. Нині весь день ходили пішки у всі-всі організації, де тільки треба було. І все чудесним способом або біля гуртожитка, або біля університету. Таке-от зручне. Нині зайшли вгості до санктуарію Божого Милосердя. Ця ікона - наш особливий символ захисту і благословення в Литві.
Тепер починається особливий час праці, терпеливості і турботи.
danka_v_dorozi: (дорога)
В Литві час такий самий як в Україні. Але дивним способом мій комп'ютор виставив собі час, який захотів - на годину раніше. В результаті я зовсім збилася з відчуття того, яка ж саме зараз пора дня, чи я спізняюся, чи йду вчасно на першу лекцію. Оскільки гіркий досвід студентського життя в Україні казав про те, що схильність спізнятися я все ж маю набагато частіше, ніж приходити вчасно, я повірила свому комп'ютеру.
Одразу вирішила, що тут відівчу себе бігати стрімголов, як це було в Києві. Бо Вільнюс точно не Київ, відстані тут однозначно менші, ніж здається, дивлячись на карту, і до того ж мій попередній візит сюди показав, що це місто дуже компактне і тут немає київських неосяжних просторів, тут НЕМАЄ метро (УРА!!!!!!!!!!!), а отже, тут не місце гаму, метушні і постійного ковзання часу крізь пальці!
Дорогою я і вірила і не вірила, що йду ПІШКИ до університету. З величезним смакуванням вичитувала назви вулиць, заглядала до карти і, спілкуючись з собою, на кожному повороті з впевненістю заспокоювала себе, розповідаючи як цим провулком можна скосити вулицю, а он тим вийти на знайому площу. А ще часто казала собі, що тепер тут моя мала Батьківщина. І знов, вірила і не вірила :)
Литовська мова, ну хіба трошечки легша за угорську. Якщо друга просто дратує мене своєю незрозумілістю, географічною нелогічністю (ну, як таке незрозуміле чудо опинилося всередині Європи), то литовська все ж вселяє надію: бодай щось десь дуже-дуже віддалено, але буває схоже на слов'янські слова. В продуктових магазинах я все ж багато часу витрачатиму на прочитання і зрозуміння той це товар, який я хотіла купити чи ні. Ніколи не забуду як, довірившись корівці на малюнку упаковки, купила не молоко, а якийсь жахливий кисломолочний напій, зовсім не придатний до пиття, яким моя подруга щедро залила свої мюслі... І все ж, на жаль, російську тут чую фактично так само часто, як в Києві. А я ж так сподівалася, що польською тут спілкуються частіше, аніж російською :( Зате, як же ж я тішилася, коли на лекції в університеті декан заговорив англійською. Та-а-ак, проти литовської англійська - просто рідна - вслухаєшся і задихаєшся від щастя, що все розумієш.
Ще я зауважила, що принаймні серед дівчат-студентів, які сиділи на рядах переді мною, я була єдиною брюнеткою! Тут просто рай для тих, хто любить натуральних блондинок. Я чи не вперше щиро раділа тим, що маю каштанового кольору волосся.
І... моя на нині найбільша радість. Оскільки я таки прийшла на годину раніше, ніж потрібно було, то був час поблукати корпусами університету. Що я побачила в першому ж вікні??? Мою УГКЦ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Я знала, що обов' язково туди нині зайду багато-багато за що подякувати. Але мені і на думку не спадало, що вікна мого універу виходять на цей величезний і старезний храм. Як я так минулого разу дивилася і не побачила цього? Мені аж не вірилося. Я про все на світі забула і помчала стрімголов ДОДОМУ-у-у-у! Я вдома, Боже, я вдома... Там, де Він - там мій найближчий дім. Мені так рідно стало. Не знаю, чи згадав о.Петро мене так швидко, але я не тямила себе з радості тих 10 хвилин вечірньої, на яких могла бути. Там так само як на Подолі пропонують молитовник і навіть молитвослов, тішаться, коли співають з ними. Там так близько Бог...
danka_v_dorozi: (фіалки)
На моє превелике здивування, лише жж і може завантажуватися скоро (і взагалі, завантажуватися) на тутешньому бездротовому інтернеті.

Подорож до Литви була незвичайно милою, до таких я не звикла за 6 років їзди маршрутом Львів- Київ, Київ-Львів. Українців було лише 2 двоє, але ті вартували цілого автобуса. Я жодної хвилиночки не відчувала смутку і меланхолії, як, зрештою, і якогось героїчного відчуття банальної "нової сторінки життя". Ми їхали Україною, Польщею і Литвою так, ніби це була зупинка від ст.м. "Контрактова площа" до ст.м. "Либідська", коли мені приходив час їхати з пар додому (може хіба за вийнятком того, що на кордоні нас потримали 4 години, але то була ще одна нагода подякувати за те, що матиму куди вертатися). Українці з литовської діаспори розповідали про різне і з того не можна було ані зробити однозначного висновку про країну, ані наробити собі якихось недосяжних мрій.

Вперше житиму в гуртожитку. Але ж то не порівняти з нашими. Тут гуртожиток- одночасно і готель, а тому чистий, ми би це назвали євроремонтом. Все тільки найнеобхідніше, вхід за пластиковими картками. Але гуртожиток стає гуртожитком, коли чуєш з верхнього поверху гучну музику, на коридорі литовську, ангійську і російську, і всюди студентів різного кольору, росту і зачісок. Ех, я зі своїм супер строгим костюмчиком...робитиму новий імідж гуртожитку.

Чекаю Юльцю. А доти піду в університет, може хоч там знайдеться за що справедливо попереживати, ато ніякої зачіпки. І підвечір, так на зовсім-зовсім трошки - в казковий, маленький, але з гідністю Вільнюс. До Остробрамської...

Profile

danka_v_dorozi: (Default)
danka_v_dorozi

March 2014

S M T W T F S
      1
2345 678
9101112131415
1617 18 19202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 12:21 am
Powered by Dreamwidth Studios