danka_v_dorozi: (Default)
 Трохи і я зареву. Надмір емоцій діє не гірше за настояний зелений чай, випитий без пам'яті просто перед сном. 
Коли просинаєшся сильно закоханою, рухаєшся без спочинку, намагаєшся, щоб  і тут і там, і нам і вам, з Богом і з людьми - в мене замале серце. Я не вміщаю. Моя ямка замала для того, що хоче бути вже більшим, ніж калюжкою після дощу. А якій землі приємне риття? А яким рукам - мозолі від лопати?
Для тих, хто шукає брудну кухню за блискучою позліткою, я навіть самовільно рада видати компромат. Просто, щоб трохи тим поділитися. 
Чекаю вже завтра: на Вас - кам'яна зачерствілосте, на Вас - позірна праведносте, на Вас - втомлива стурбованосте. Чекаю, бо як вміє розважити безтурботна балакучість, так вміє заспокоїти стриманий сум в обличчі. А ген-ген долі чекає незмінний лик Сутності. Так трошки-трошки кольне - доторкається списом любові в серце. І ні вліво, ні в право. Тільки одна-єдина: Я є правда, дорога і життя.
Я щаслива тут, саме зараз. І не можу тримати лише для себе. 
Помолюся з Св. Терезою:
Хай сьогодні  буде внутрішній мир.
Довірся Богові в тому, що ти саме там, де б ти мав бути.
Не забувай про безмежні  можливості, які народжуються від віри.
Використовуй ті дари, якими тебе одбаровано і ділися любов'ю, якою тебе наділили.
Хай тебе наповнює усвідомлення того, що ти є дитиною Бога. Хай Його присутність ввійде в твоє єство і наповнить твою душу свободою, щоб співати, танцювати, славити і любити.
Бо вона для всіх і кожного з нас. 

May today there be peace within. 
May you trust God that you are exactly where you are meant to be. 
May you not forget the infinite possibilitie s that are born of faith. 
May you use those gifts that you have received, and pass on the love that has been given to you. 
May you be content knowing you are a child of God. Let this presence settle into your bones, and allow your soul the freedom to sing, dance, praise and love. 
It is there for each and every one of us.


danka_v_dorozi: (бібліотека)
Чого я вчора нічого не писала? Як вам таке: семестровий курс статистики за 3 години і ще один курс, цього разу з економетрики, за ще 3 години. Еге, бідна моя голівонька... Вчора на якусь мить відключилася з потоку формул і взялася за голову. Боже, у що я влипла! Я ж тільки-но посподівалася, що назавжди попрощалася з тим кошмаром на магістерці в Могилянці. За цим страхом приплив інший: я сама ж собі все це наробила. Ой, як не люблю цього сполучення слів, цієї думки і того, хто таке каже. Бо це неправда. Коли таке трапляється, найкраще, що можна собі побажати - мати достатньо терпеливості, щоб дочекатися ранку. Чогось він таки мудріший за вечір. Мене справді чекає титанська робота. Але вона того варта. Мені так подобається все, що зі мною відбувається, те, де я є. І, дасть Бог, результати будуть хорошими.
Моя голова відключилася від того, що можна назвати звичайним ходом подій (це тоді, коли починаєтсья вересень, коли є початок і кінець пар, коли є маршрут метро-робота-метро-Могилянка-метро-дім, коли є алергічне пережиття тижня і відживлення живлячою дозою дружніх розмов на вихідних), і я трохи чую себе немовлям. Інколи хочеться потягнутися за речима, які мали би бути під руками, а виявляєш, що нічого немає: вперше в житті запалювала газ в гуртожицькій кухні запальничкою, їла несолений салат, слухала свій номер литовського телефону литовською і пробувала перекласти зі словником цифри. Знаєте, хочеться це щастя відділити від навіть спроб пригнітити себе чимось. Не тому, що наївна, чи в рожевих окулярах, легковажна, а просто тому, що це саме те щастя, за яке молитва сама собою йде до Бога.
Маю радість кожного разу, коли в академічних цілях потребую допомоги. Розумово напружую співрозмовника перейти на англійську. Люди одразу такі особливо привітні (вони і без того привітні, просто литовською я би цього не виявила,бо нічогісіньки не розуміла би) і так багато-багато допомагають навіть в простих речах. Чудо - це навчання закордоном, спілкування чужою мовою. Закордоном я ніби безпорадна в багатьох речах і тому може так легко знайти допомогу (в Україні мені би не було потреби просити допомоги, не було би можливості виявляти вміння людей бути особливо турботливими). Ангійська мова (як певно будь яка інша, яка й близько не є схожою на рідну) одягає певну маску. Мова - це завжди спосіб дивитися на світ. І коли спілкуюся ангійською, то виражаю щось трохзи інше, ніж би виразила, спілкуючись українською. Звичайно, і словниковий запас додає (точніше забирає) своє, але є щось таке непомітне, що я називаю маскою. За англійською мовою мені крапельку важче розпізнати сутність співрозмовника. Англійська ніби стандартизує. Всі стають поліровані, чисті, нормальні, однакові. Цього немає, коли англійською спілкуються американці, англійці в свому суспільстві. А може це феномен міжнародного студента. В будь-якому випадку він мені чужий. Усміхатися постійно без потреби, інтонувати слова в модний манер to be just like them (бути як вони) - для мене рівнозначно стиранню того, чим є я. Мені достатньо привітності. Описала це явище, бо може і вам колись зустрічалися чи ще зустрінуться такі люди, які багато подорожують, make fun everywhere (всюди гарно проводять час) і такі ніби прості в спілкуванні і знайомленні, що далі нікуди і що проектується гора критики на саму себе. :) як на мене, це однозначно не єдиний успішний еталон. Еге ж я тут теж ніби міжнародинй студент, але український екземпляр. Розвиватиму своє.
danka_v_dorozi: (дорога)
В Литві час такий самий як в Україні. Але дивним способом мій комп'ютор виставив собі час, який захотів - на годину раніше. В результаті я зовсім збилася з відчуття того, яка ж саме зараз пора дня, чи я спізняюся, чи йду вчасно на першу лекцію. Оскільки гіркий досвід студентського життя в Україні казав про те, що схильність спізнятися я все ж маю набагато частіше, ніж приходити вчасно, я повірила свому комп'ютеру.
Одразу вирішила, що тут відівчу себе бігати стрімголов, як це було в Києві. Бо Вільнюс точно не Київ, відстані тут однозначно менші, ніж здається, дивлячись на карту, і до того ж мій попередній візит сюди показав, що це місто дуже компактне і тут немає київських неосяжних просторів, тут НЕМАЄ метро (УРА!!!!!!!!!!!), а отже, тут не місце гаму, метушні і постійного ковзання часу крізь пальці!
Дорогою я і вірила і не вірила, що йду ПІШКИ до університету. З величезним смакуванням вичитувала назви вулиць, заглядала до карти і, спілкуючись з собою, на кожному повороті з впевненістю заспокоювала себе, розповідаючи як цим провулком можна скосити вулицю, а он тим вийти на знайому площу. А ще часто казала собі, що тепер тут моя мала Батьківщина. І знов, вірила і не вірила :)
Литовська мова, ну хіба трошечки легша за угорську. Якщо друга просто дратує мене своєю незрозумілістю, географічною нелогічністю (ну, як таке незрозуміле чудо опинилося всередині Європи), то литовська все ж вселяє надію: бодай щось десь дуже-дуже віддалено, але буває схоже на слов'янські слова. В продуктових магазинах я все ж багато часу витрачатиму на прочитання і зрозуміння той це товар, який я хотіла купити чи ні. Ніколи не забуду як, довірившись корівці на малюнку упаковки, купила не молоко, а якийсь жахливий кисломолочний напій, зовсім не придатний до пиття, яким моя подруга щедро залила свої мюслі... І все ж, на жаль, російську тут чую фактично так само часто, як в Києві. А я ж так сподівалася, що польською тут спілкуються частіше, аніж російською :( Зате, як же ж я тішилася, коли на лекції в університеті декан заговорив англійською. Та-а-ак, проти литовської англійська - просто рідна - вслухаєшся і задихаєшся від щастя, що все розумієш.
Ще я зауважила, що принаймні серед дівчат-студентів, які сиділи на рядах переді мною, я була єдиною брюнеткою! Тут просто рай для тих, хто любить натуральних блондинок. Я чи не вперше щиро раділа тим, що маю каштанового кольору волосся.
І... моя на нині найбільша радість. Оскільки я таки прийшла на годину раніше, ніж потрібно було, то був час поблукати корпусами університету. Що я побачила в першому ж вікні??? Мою УГКЦ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Я знала, що обов' язково туди нині зайду багато-багато за що подякувати. Але мені і на думку не спадало, що вікна мого універу виходять на цей величезний і старезний храм. Як я так минулого разу дивилася і не побачила цього? Мені аж не вірилося. Я про все на світі забула і помчала стрімголов ДОДОМУ-у-у-у! Я вдома, Боже, я вдома... Там, де Він - там мій найближчий дім. Мені так рідно стало. Не знаю, чи згадав о.Петро мене так швидко, але я не тямила себе з радості тих 10 хвилин вечірньої, на яких могла бути. Там так само як на Подолі пропонують молитовник і навіть молитвослов, тішаться, коли співають з ними. Там так близько Бог...
danka_v_dorozi: (релігія)
- Боженьку, забери мене до Лаосу, кинь мене біля якогось озера, висади на гору, на якій ще немає снігу...боюся просити взяти до Себе, бо то зовсім безвідповідально і ще стільки роботи, та й за що мені зарашній така честь. Просто забери мене кудись...
Атака справа: " - Ага, чуда захотілося, отак, щоб нічого не робити і від всіх неприємностей втекти, а після двох днів в Лаосі скавуліти від голоду і знов проситися кудись в рідні краї".
- Ой, ти ж знаєш, я вже більше не можу. Я втомилася слухати ідіотичні фрази про самогубство і відганяти їх з запалом, якого зараз мало. Я інколи просто не розумію, наскільки ж то бідною уявою треба володіти, щоб таким спокушувати. Фраза "Я викину тебе з балкону" тепер активно застосовується хіба до найменшого непотребу в хаті і викликає якщо не посмішку, то просто байдужість. Але я вже не можу і з приводу іншого: постійного відчуття, що я звалилася в яму і мене безупинно закидує камінням. Надія, що ось, ще один камінчик і я візьмуся розгрібати, вмирає ще не народившись після того, як новий камінець цілить просто в голову.
- Класно! Ось тепер-то ти і зможеш діяти так, як християнство вчить: в тебе купа випробувань, а ти силою віри їх туди, силою волі їх сюди!
- Правда, ти зумисне мене дратуєш? Ой, і в кого я питаюся. Я й сама знаю, що зумисне. Як же ти мені набрид, підсовуючи щоразу ці пережовані відповіді, ці нудні питання, з яких, я знаю, я не вилізу, поки в мене є мізки в голові, і вічно, вічно одне і те ж. Боже, про що ж таке подумати, де немає проблем, про що таке подумати, щоб не просити зникнути з цього місця...
Я дуже боюся стану, коли мені погано. Бо тоді приходять інші, сильніші і розраджують, а я опісля роздумую про власну слабкість. Всі ці фрази типу "Хто бере - наповнює руку, що віддає  -наповнює душу" давно сформували відчуття, що віддавати значно краще, ніж брати. Брати страшно, брати соромно, брати слабко, брати так по-людському. Він зараз стане на протилежну сторону і почне доводити мені як важливо вміти брати: брати - вміти долати свою гордість, бажання першості, прагнення більшої досконалості.
Ну, вразь мене! Скажи щось зовсім новеньке, яке не переверне мого життя, але звучатиме так мудро!
І він каже: "Еге, брати дуже важко, коли хочеться тільки віддавати. Але, коли ти береш - одночасно даєш комусь можливість щось дати. Тоді наповнюєш і руку і душу :) Усміхається. Годиться?"
- Годиться.
Потім я захворіла. Так, щоб аж на роботу і навчання не піти - вперше за останні 6 років.
Хм, Він не переносив мене на Лаос, залишив в Україні і взявся разом розбирати каменюки з моєї ями. Тільки тсс!...не зворуште Його, я ще трошки поспостерігаю за Його спокійним обличчям.
Ні-ні, мене вже давно не температурить :) Хіба далі трошки паморочиться голова
danka_v_dorozi: (релігія)
На тому дуже наголошує наш отець Валерій. Так чи інакше, ця його фраза про те, що Різдво - це щоденна, акщо не щохвилинна подія, проскакує в кожній його промові чи проповіді, особливо тепер...
О так! Він відродився в мому серці перед Різдвом, коли я точно знала як хочу відкинути те, що мене гнітить і попросити Його знов спуститися до мене. А потім була робота - така вся благословенна. Смішно було б, якби в такий час хтось старався пручатися Благодаті і зі всіх сил на словах і в справах відсахуватися, мовляв, та не треба мені, не треба. Здається, природно... Вечірня перед Різдвом... я не з батьками і це, либонь, єдиний натяк на смуток, бо радості Богу, що ось-ось приходить, немає меж. Кожен псаломчик, тропар, слова священика і відповідь хору піднімає мене по міліметру в повітря, але я міцно тримаю тяжкий молитвослов і він не дає мені натворити казусів отак перед православним народом, зате мускули обличчя все видають...так Різдво вже тут. Цьогоріч в нашій церкві лунала гарнюща Вечірня. Соромно від уваги, яку Бог так ласкаво зсилає, знаючи як я люблю чистий спів по гласах, голосний, співи, яких ніхто ніколи не запам'ятає, бо в ноти ніколи заглядати і справді, Літургія ж не концерт :) Я вперше перед Різдвом у церкві. Ще одна мрія, що справдилася. Мрія, про яку могла забути я, але аж ніяк не Він. Обличчя, яких бувало боялася, бо знала, були ,нарешті ,обличчями родини, яку любиш і перед якою маєш відповідальність, що вміє кріпити любов.
Далі мороз, я біжу, підстрибую, заскакую в маршрутку і ми їдемо далеко до оселі, яка мені стає домом на Різдво. Пані Марія, пан Леонід, Христинка і Анюська обійняли мене затишком Святої Вечері. Все строго пісне і через молитву багате. Все зовсім не так, як зазвичай і саме так, як би хотілося.
А на Різдво!!!! Літургія, колядки, багато-багато колядок, вертеп дитячий, вертеп наш! Нарешті я маршрутці і в метро поводжуся не так як звично, я горланю першим голосом колядки. Яка там сором'язливість, за що? Кричати, пищати, співати в три голоси, що наш Бог народився. Чуєте? ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Так-так, панове пасажири, ми співаємо колядки, а ви думали, ми за це гроші збиратимемо? Кумедні. Так, пане водію маршрутки, ми справно оплачуємо проїзд і колядуємо Вам, і кожному, хто має щастя трапитися на шляху нашого вертепу :) Мені радісно, мені дивно, і мене зовсім-зовсім не болить горло.
Ми співаємо колядки в оселях наших друзів, по 50 разів, на всі мобільні номери наших друзів, нам так добре і майже зовсім тепло, з нами попереду паперова Різдвяна зірка.
Увечері приходжу додому, залишилася тільки кутя. А всюди решта тільки спогади, тільки радість за нині, за завтра, за постійне Різдво...

Profile

danka_v_dorozi: (Default)
danka_v_dorozi

March 2014

S M T W T F S
      1
2345 678
9101112131415
1617 18 19202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 01:46 am
Powered by Dreamwidth Studios