danka_v_dorozi: (метелик)
Сил бракує зовсім трошки-трошки. Це так, коли вже видно берег неділі, але під ногами ще немає дна і знаєш, що залишається тільки гребти скільки є сил, а в голові дзвонить дзвоном фраза "Сили скінчилися. Альо-альо, сили скінчилися". Але це несподіваний досвід. Я цілих два з хвостиком тижні роблю те, що справді хочу робити, що люблю; моя робота - це такий заряд активу, це часто розумні і цікаві люди, це веселі студенти, це море непередбачуваних ситуацій, віднедавна це щотижневі робочі поїздки чи то по Львову, чи по областях, ну, так, трохи нудних документів чи бюрократичних заходів. Моє дозвілля - це  турбота про здоров'я, вивчення того, що потрібне зараз (покищо це бух.облік) і спів для Бога. Мій вільний час - це мій сон і молитва.
І є ще пункти.
1. Це про дослід, який почула в одній аудіокнизі про інстинкт сили волі. Виявляється, що коли ми, наприклад, біжимо, то настає момент, коли в голову приходить щоразу переконливіша думка "я більше не можу". Нормативи з фізкультури в школі пригадуєте? Так ось, ця думка формується у мозку, але насправді не передає реального стану витривалості наших м'язів. Як зауважила одна професійна бігунка, "коли мені прийшла ця думка я одразу подумала "однак, я ж досі біжу, отже, насправді, можу". Мозок в цій ситуації включає інстинкт самозбереження, втім значно раніше, ніж є реальна загроза нашому здоров'ю чи наші м'язи справді можуть проявити свою витривалість.
Я б про це послухала і забула скоро, якби мало не в той самий день уривок, який слухала на ніч (не подумайте, я не так багато слухаю, то я рідко сюди пишу) інший уривок... :) з Льюїса був про щось дуже схоже. Баламут розповідає про те, як часто ми - "пацієнти" за міліметр від Царства готові кинутися в прірву відчаю, вважаючи, що сили наші скінчилися і нікому нам допомогти.
Ага, ще згадався уривок з фільму "Битва гігантів", коли на тренуванні хлопцю-спортсмену тренер зав'язав очі і той перевищив всі свої і чужі уявлення про те, що насправді він може зробити - проніс на спині товариша по команді через все спортивне поле, хоч був впевнений, що здолає лише частину шляху.
2. В мене все ще багато часових прогалин - відривання на термінові і неважливі речі, літання в емоційних поривах і крайнощах, беззмістовне плавання в інтернеті, гаяння часу перед тим, як треба взятися і таки зробити, може, не найприємнішу, але найпріоритетнішу річ. Часто це дзвінок до когось з родичів чи друзів, це, однозначно, кроки назустріч до  моєї цілі. Ціль -де ти? Це читання книг (руки до неба) - просто необхідна річ для мозку, для мови, для розширення меж. Ось це, певно, більша проблема, ніж нестача сил. Це навіть причина частково.
3. Як я радію, що до Великого посту цього року так багато часу на підготовку. Хоч трохи збалансуватися і ввійти в тиху воду. Щоправда, буде більше зовнішніх відволікань, все ж весна притягує до себе увагу, але мусить же бути якась рівновага між буйністю краси природи і тихістю вдячності за цю красу.
4. Ще про роботу. Я написала, що роблю те, що люблю. Але спочатку мені довелося полюбити те, що я робила. І тих, з ким я працюю. І ця любов - результат кожного дня. Він залежить від кожного сьогодні, і трохи менше від сумарних трудів попередніх днів. Ми всі страшенно мінливі. Ооо. Невідомо, що принесе день завтрашній. Але за нинішній я дякую від усього серця.
Все, певно, на сьогодні :)

наука

Jul. 22nd, 2012 06:34 pm
danka_v_dorozi: (Default)
зауважую як добре вік впливає на життя :)
Ні коли дуже добре, ні коли дуже зле, не ставлю крапку і не роблю ситуацію відправним пунктом. Відкладаю всі справи і слухаю, коли брат грає на піаніно. Їду до батьків, щоб бути з ними. Добре, як дощ. І є чудові плаття для сонячної погоди. 
Провидець з мене поганий, тому я собі живу зараз.
Наука приходить не без гуль. Але як прийде, то жодної з них не шкода :)
danka_v_dorozi: (лист)
Було б дуже несправедливо, якби зовсім нічого не сказати про речі, які тихі але дуже радісні. 
До речі,  мені життя так складається, що буря необхідна для того, щоб навчитися співати під дощем. 
Перша ластівка прилетіла 2 тижні  тому. Неждано й негадано новорічні листівки цього року поспішають як ніколи. І то щоразу несподівані, вигадливі з неприхованою щирістю. Я дуже дякую вам, дивні ви люди, які знаходите час, втілюєте ідеї, відправляєте ластівки.
Цього року вдався мій ангел-охоронець до дуже приємного методу тримати мене в Дусі: як тільки мої крила змокнуть і розтріпаються, а то й поопадають - інколи ще й до того - приносить звідкись натхнення. Дістала я 3 чудодійні диски. Останній так і поселився в моїй голові ангельськими колядками французькою. 

Крім того, ходіння пішки на роботу, в товаристві брата - це розкіш, якою можна насолоджуватися щодня, не було б ліні вставати рано. За 40хв стільки порозказуємо і наспіваємося!
Два, аж два концерти в будинку органної музики додавали натхнення на добрі справи. І оскільки це одночасно чудово відреставрована діюча церква, то завжди можна одночасно під музику молитися. 
Ми з хором розівчили такі гуцульські "колєди", що я на репетиції чекаю неймовірно, аж пищу. І поїдемо, дасть Бог, знову у Польщу. А зовсім скоро я на власні очі побачу довгоомріяну WeinachtsDeutschland. 
Я зустріла двох священиків, знаних ще з Києва і черговий раз дякую Києву за те, що він 7 років був в мому житті. 
Реколекції, на які я не встигала перенесли, свято готується, подарунки потрохи придумовуються і пакуються. Безсонні ночі прекрасно підходять, щоб вчити тести англійської екскурсії. Якщо ночі сонні, це ще прекрасніше. 
Я повиносила з читального столика ту частину книг, які мали всі шанси залишилися непрочитаними і залишила 3, які хочу і вмію читати. Дозволила собі прийти в кросівках і джинсах і з картатим рюкзаком(о чудо, моя робота, не всюди отак можна собі дозволити) і дозволила собі виглядати як виглядаю.
Деякі ваші пости, деякі розмови з вами, ви самі - ліки у свому соці. 
Бог з нами!
danka_v_dorozi: (листи)
Ніч переходу в новий рік видалася аж до незвичайності спокійною і такою, що вимагала постійної ініціативи разом з довірою до того, що саме таким все мало відбутися. Поруч були люди, з якими затишно навіть, якби справдилось припущення про те, що рік буде таким, яким його проведеш. Я преспокійно заснула з невеличкою застудою.
А прокинулася на свято невеликого кола людей. І за таку навічну конотацію до 1 січня дякую всій сім'ї [livejournal.com profile] oksamytka, яка минулого року довірила мені  в духовну опіку другого похресника. Це дуже ніжні і радісні спогади, які мають щасливе продовження в сьогоденні.
Цьогоріч я вирішила не робити жодних обіцянок на рік прийдешній. Згадавши з подругою кожна свої визначні події 2010р., ми подякували за те, що були сили їх пережити, були можливості ділитися рідістю від них. На клаптиках паперу записала власні побажання, про які зі спокоєм можу навіть забути за тиждень-два. Найважливішим для мене є не так їх здайснення, як прийняття того, що відбувається в дійсності зі мною.  До прикладу, напочатку минулого року мені й на гадку не спадало,що все могло скластися ось так,як воно є зараз. Зміни відбувалися мало не щотижня. І продовжують відбуватися. Я дякую за незвичайний досвід, який переживаю щодня і за тепер усвідомлене розуміння того, що цілком розпруженою і заспокоєною я не буду ніколи. І на моє велике щастя. Бо тільки хоч трошки стривоженою життям, я переживаю дуже чітке відчуття того, як сильно потребую Бога, яким добрим Він є, як сильно можу бути любленою.
Бажаю собі сміливості в 2011році. Вже зараз знаю, що зовсім скоро грядуть часи нових змін і невпевненостей, ситуацій, де не буде ознозначної оцінки моїх дій та моїх реакцій. Часом не буде навіть тих, з ким розділятиму професійні переживання. Але у всьому цьому прошу сміливості надіятися, що за всім стоїть маршрут в однозначному напрямку. І поки не дійду пункту призначення, не хочу спочинку.
danka_v_dorozi: (бібліотека)
Чого я вчора нічого не писала? Як вам таке: семестровий курс статистики за 3 години і ще один курс, цього разу з економетрики, за ще 3 години. Еге, бідна моя голівонька... Вчора на якусь мить відключилася з потоку формул і взялася за голову. Боже, у що я влипла! Я ж тільки-но посподівалася, що назавжди попрощалася з тим кошмаром на магістерці в Могилянці. За цим страхом приплив інший: я сама ж собі все це наробила. Ой, як не люблю цього сполучення слів, цієї думки і того, хто таке каже. Бо це неправда. Коли таке трапляється, найкраще, що можна собі побажати - мати достатньо терпеливості, щоб дочекатися ранку. Чогось він таки мудріший за вечір. Мене справді чекає титанська робота. Але вона того варта. Мені так подобається все, що зі мною відбувається, те, де я є. І, дасть Бог, результати будуть хорошими.
Моя голова відключилася від того, що можна назвати звичайним ходом подій (це тоді, коли починаєтсья вересень, коли є початок і кінець пар, коли є маршрут метро-робота-метро-Могилянка-метро-дім, коли є алергічне пережиття тижня і відживлення живлячою дозою дружніх розмов на вихідних), і я трохи чую себе немовлям. Інколи хочеться потягнутися за речима, які мали би бути під руками, а виявляєш, що нічого немає: вперше в житті запалювала газ в гуртожицькій кухні запальничкою, їла несолений салат, слухала свій номер литовського телефону литовською і пробувала перекласти зі словником цифри. Знаєте, хочеться це щастя відділити від навіть спроб пригнітити себе чимось. Не тому, що наївна, чи в рожевих окулярах, легковажна, а просто тому, що це саме те щастя, за яке молитва сама собою йде до Бога.
Маю радість кожного разу, коли в академічних цілях потребую допомоги. Розумово напружую співрозмовника перейти на англійську. Люди одразу такі особливо привітні (вони і без того привітні, просто литовською я би цього не виявила,бо нічогісіньки не розуміла би) і так багато-багато допомагають навіть в простих речах. Чудо - це навчання закордоном, спілкування чужою мовою. Закордоном я ніби безпорадна в багатьох речах і тому може так легко знайти допомогу (в Україні мені би не було потреби просити допомоги, не було би можливості виявляти вміння людей бути особливо турботливими). Ангійська мова (як певно будь яка інша, яка й близько не є схожою на рідну) одягає певну маску. Мова - це завжди спосіб дивитися на світ. І коли спілкуюся ангійською, то виражаю щось трохзи інше, ніж би виразила, спілкуючись українською. Звичайно, і словниковий запас додає (точніше забирає) своє, але є щось таке непомітне, що я називаю маскою. За англійською мовою мені крапельку важче розпізнати сутність співрозмовника. Англійська ніби стандартизує. Всі стають поліровані, чисті, нормальні, однакові. Цього немає, коли англійською спілкуються американці, англійці в свому суспільстві. А може це феномен міжнародного студента. В будь-якому випадку він мені чужий. Усміхатися постійно без потреби, інтонувати слова в модний манер to be just like them (бути як вони) - для мене рівнозначно стиранню того, чим є я. Мені достатньо привітності. Описала це явище, бо може і вам колись зустрічалися чи ще зустрінуться такі люди, які багато подорожують, make fun everywhere (всюди гарно проводять час) і такі ніби прості в спілкуванні і знайомленні, що далі нікуди і що проектується гора критики на саму себе. :) як на мене, це однозначно не єдиний успішний еталон. Еге ж я тут теж ніби міжнародинй студент, але український екземпляр. Розвиватиму своє.

Profile

danka_v_dorozi: (Default)
danka_v_dorozi

March 2014

S M T W T F S
      1
2345 678
9101112131415
1617 18 19202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 24th, 2017 02:38 pm
Powered by Dreamwidth Studios