danka_v_dorozi: (Св.Франциск)
"Пост является изумительным временем. Столетиями мысль о посте темнела. Призыв святых отцов, подвижников, духовников к тому, чтобы в течение поста совершать действительный подвиг, отречься от всего грешного, отвернуться от всего, что чуждо Богу, от всего, что было причиной и воплощения Христова, и Его крестной смерти, - этот призыв затмил нечто основное в посте. Английское слово, обозначающее пост - Lent (то же самое и по-немецки, и по-голландски) значит "весна". Это не значит - заморозки, это не значит, что время темное, мучительное настало. Пост - это время расцвета. Если бы только мы могли это помнить!"

"Но где же тогда место подвигу, если все - любовь, все - радость? Святой Серафим Саровский одному из своих посетителей сказал, что от радости человек может что угодно совершить, от внутренней натуги - ничего. И вот мы должны идти через пост с сознанием радости о том, что мы идем из потемок к полному свету. Но для того, чтобы идти, надо быть свободным; надо быть свободным сняться с места; не надо быть обремененным в такой мере, чтобы не быть в состоянии пройти путь."

И вот в течение этого поста мы должны помнить, что мы вступили в весну, что это время, когда мы должны расцвести, раскрыться во всей красоте, во всей славе, во всей радости, в чудесности красоты - нашей красоты; потому что каждый из нас - икона, образ Божий, и дело поста - эту икону, которую мы собой представляем, обновить...Но, Боже мой! - какие мы жалкие, испорченные иконы! Как мы повреждены! Как мы изуродованы! Каким небрежением, какой ненавистью, каким безразличием мы изуродованы, каким незнанием! И вот в Евангелии нам открывается первообраз: Христос. Христос нам говорит: Взгляните на Меня: вот что вы собой представляете; вот какими Я вас хочу видеть; вот ради чего вы созданы!.. Ради этого разве не стоит сбросить с плеч холодность и освободиться от того, что нас делает темными, тяжелыми, бесчувственными?

Пост - весна духовная; время, когда должны отпасть старые листья, когда должны быть срублены иссохшие ветки, когда все мертвое должно не только умереть, но быть сожженным, чтобы осталось только живое. Вот к чему нас призывает пост, вот о чем речь идет.

Я хотел бы, чтобы вы задумались о посте именно как о весне, когда все обветшалое отпадает, когда зарождается новая жизнь. Тургенев в Рудине говорит: есть люди, которые подобны слабым кустам, в которых осенью и зимой вымирает жизнь, и они начинают жить только весной; но посмотрите на крепкий дуб: только когда пробиваются новые ростки, отпадают старые листья... Вот о чем говорит нам пост.

Давайте сделаем усилие, чтобы все, что в нас есть живого, истинного, подлинного, святого, вечного, пробилось, как новая листва пробивается весной. И поскольку весной нет уже места обветшалому, мертвому, иссохшему - все, что есть грех, что смертно, все, что не войдет в тайну любви и ликования, должно вымереть в нас, чтобы мы стали теперь уже живыми вечной жизнью, - пусть только зачаточно, но вечной жизнью.

"Світло Вічності", митр. А.Сурожський

скоро

Feb. 24th, 2014 10:34 am
danka_v_dorozi: (Св.Франциск)
Знову думаю собі, що так невипадково, більше того, так по-чудесному гарно спланований початок Великого посту цього року. Так вчасно. Вчора не вірилося, що всі ці разючі, позитивні зміни на Майдані, в Україні правда. Нині віриться і за ними також видно скільки ще небезпек чигає на немовля - громадянське суспільство, якому оце третій місяць.
Другий день гарячка у брата і все так само схоже. Поки дбаєш, годуєш, міряєш температуру і збиваєш, поїш і переодягаєш - все йде на краще, щойно відійдеш на якийсь час,- а температура знову стрибнула. І такою ж мені здається цей час. Він так потребує молитви, посту, прощення, любові і справ милосердя, як може ще досі не потребував. Постійної, гарячої, вдячної і благальної. Безперервної. Вчора це таке ЧУДО чудесне здавалося, нині вже свідомість потрохи звикає. А я так не хочу звикнути, і так хочу в кожній клітинці пам'яті нести оцей Божий дар, який вистояла Небесна сотня, тисячі молільників, який вимолила Богородиця. 
danka_v_dorozi: (Св.Франциск)
Вчора пізно ввечері випадково зустрілася зі своїм директором і людиною, яка брала мене на теперішню роботу. Після кількахвилинної розмови про тяжкі, але вирішувані робочі питання на прощання він витягнув з оберемка квітів, які ніс дружині і вже сплячим багатьом дітям, нарцис і дав мені. За 2 роки і 6 місців ми перейшли, здається, шлях від ненависті (це я за себе кажу) і тотального нерозуміння до співпраці, яка є спільною взаємодопомогою. І це ой як класно.
Не класно те, що я лінива. І вже не знаю з якого боку до цієї біди підходити, щоб вирішити. Відсотків на 40% моя лінь пов'язана з втомою. А от моя втома на 80% пов'язана з моєї всюдисущою зайнятістю. Не займати себе чимсь: зустрічами, репетиціями, тренінгами, курсами, обіцянками, перекладами, ще хтозна чим я, здається, просто не вмію. Частково саме тому, що боюся, що почну лінуватися ще більше. В мене є цілі: короткострокові і довгострокові. І про одну довгострокову я вже так мрію, так мрію, що далі нікуди і ніколи руки до неї недоходять, тому ще є 1001 дрібних поточних справ, після яких я в буквальному розумінні валюся з ніг.
Дорогий С.Кові казав, що зосередитися треба в ІІІ квадранті - тому, де найбільша увага на важливих речах, а не на термінових. А я влаштувалася пожежником, зробила собі імідж, повірила в нього і відтоді ніяк з пожеж не вилізу. А зранку, в такі чудові як тепер ранки, мені не хочеться вставати, прокидатися, "брати себе в руки", подумати про чудовий день попереду.
Скільки там до Великодня залишається - дрібочка днів. Хочеться вірити, що й тут ніч найтемніша перед світанком. Всередині, не можу скаржитися, все "нормально" - так як колись було по телевізору, коли була обідня перерва - з'являлася незрозуміла картинка з певних кольорів і телевізор нічого іншого не показував, інколи навіть не шумів. Просто мовчав.

І ще трошки про піст. Оскільки цей уривок мені повторили двічі, думаю, він має залишитися в електронній пам'яті мого жж.
Це уривок з книги Ісаї (Глава 58). Про піст, який милий Богу:
Тепер ви не постите так, щоб ваш голос почутий був на височині! 5 Хіба ж оце піст, що Я вибрав його, той день, коли морить людина душу свою, свою голову гне, як та очеретина, і стелить верету та попіл? Чи ж оце називаєш ти постом та днем уподоби для Господа? 6 Чи ж ось це не той піст, що Я вибрав його: розв'язати кайдани безбожности, пута ярма розв'язати й пустити на волю утиснених, і всяке ярмо розірвати? 7 Чи ж не це, щоб вламати голодному хліба свого, а вбогих бурлаків до дому впровадити? Що як побачиш нагого, щоб вкрити його, і не сховатися від свого рідного? 8 Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою! 9 Тоді кликати будеш і Господь відповість, будеш кликати і Він скаже: Ось Я!
danka_v_dorozi: (листи)
Останні 2 місяці активно намагалася подарувати своє серце. Аж раптом, минулої неділі, виявила, що воно вже подароване. Давно. Раз і назавжди. І немає його на місці, і воно вже не зовсім моє. Точніше, не тільки моє. І такий короткий облом був без сліз, навіть радісний. Полетіли собі тривоги в холодні краї на якийсь час.
Навіть не намагаюся висловлюватися чітко. Нічого не вийде. На роботі виходить. Тут ні.

день

Apr. 2nd, 2013 11:28 am
danka_v_dorozi: (метелик)
Вчора був такий день.... коли в когось такий день, я прагну, щоб в кишені мого пальто, чи в сумці опинилася якась смачна цукерка чи мандаринка в зимовий час.
Мене мучили пренеприємні думки про демотивуюче моє керівництво, про суцільні муки людей довкола, біди, хвороби, які торкнулися тих, з ким бачуся чи спілкуюся часто. Лист без відповіді, марне витрачання свого часу, неправильне планування, незроблений дзвінок, відсунута книжка, невиконана обіцянка, складний перехід на новий час. Каміння в мою яму падало одне за одним. Найбільше шкода, що малюсінькі (о, був навіть один великий позитив в тому, що мені засвітили світло на проект, за який я всім серцем вболіваю) позитивчики, які все ж таки навідували туманну печеру моєї голови, бо без допомоги я ніколи не залишаюся, я вміло перетворювала на щось тимчасове і випадкове, тоді як все погане здавалося вічним і правдивим.
Прибита своїм жалем за пом'ятою гідністю, я поплелася на гімнастику і подумки мріяла щоб те заняття тривало якомога довше. Хай би біль у м'язах витіснив всі отруйні думки, в яких мене хтось то зневажав, то ненавидів, то обдурював.
І ніде правди діти, я пречудово усвідомлювала, що виною всьому не якісь люди ззовні, не події чи новини, які звалилися, але найперше мій дозвіл на безлад в душі. Свідомий. На реколекціях, які я відвідала минулого тижня, отець розповів просту схему того, як людина з Єрусалиму (міста миру) потрапляє в Єрихон (точного значення зараз не пригадаю, але це місце пов'язане з різними гріхами):
1. уява
2. спілкування зі спокусою
3. прийняття спокуси вже як чогось незворотнього, свого
4. свідоме вчинення гріха
Ще раз усвідомивши, що всю схему я пройшла сама, я спочатку зняла звинувачення з керівництва, потім з людей, які поруч і тих, з якими спілкуюся і себе я не хочу звинувачувати. Хочу виправитися і повернутися.
Пізно-пізно, повернувшись додому, я першим ділом отримала слухавку, в якій львівська подруга нагадала про подію 2007р., яка сталася в Києві. І я забула про всі жалі. І згадала, яка ж я багатюща!
danka_v_dorozi: (Св.Франциск)
на вихідних ми з хором були на реколекціях. Я навіть не знаю як вдаліше описати стиль отця-реколектанта. Це якесь поєднання супер-простих речей з дуже глибокими істинами. Здавалося, ми тільки й слухали казки (справжні казки про козенят і вовка, про верблюда і туриста, про різних людей) , багато-багато сміялися (це при тому, що реколекції були в тиші), але щоразу після наук я виходила з короткими записами в блокноті, за якими хотілося годину-дві посидіти-подумати.
2 чарівні дні серед блискучого сонця і щипаючого морозу і без жодної думки про роботу. Вражаюче.
Вже як з давно забутого минулого виринула можливість довго, скільки захочеш сидіти в каплиці, освітленої тільки свічками, на стільчику, такому які мають монахи Тезе, і розповідати-розповідати Богові про свої пригоди, питати про наміри, спробувати слухати.
Речі, які найбільше живлять зараз - це молитви за інших і любов. Що через перші, що через другу приходить Господь покищо в людях. Так близько.
О, а отець казав, що любов- це лижі, на яких приїздиш до Бога.
danka_v_dorozi: (Св.Франциск)
Це слова з проповіді, передані моєю подругою. Особлива цінність спілкування з нею - це наші різні конфесії. Вони як пальці руки  - дозволяють охопити більше, подивитися так, як мені було б непритаманно.
"Великий Пост - это не просто время сосредоточения, самоуглубления, но время "выходить из окопов", время не обороны, но контратаки, наступления на грех в себе. Х
отя сейчас в Пост храмы и клир переоблачаются в черный и фиолетовый цвет, такая традиция существовала не всегда и даже сейчас не значит, что Пост - время скорби. Великий Пост - это весна духовная... Да, конечно, выражение такое мы все слышали и все вроде бы его понимаем! Но когда батюшка упомянул о весне, я выглянула в окно и как-то приуныла, так как на дворе, казалось.... знаете, сегодня услышала о нашей погоде анекдот: "январь, февраль, феврарт, феврель, феврай, феврюнь, феврюль...".
"...Больше всего поразила сегодня очевидная вещь: как сказал в проповеди батюшка (в моем понимании и изложении), нельзя думать о Посте как об упражнении ради упражнения, даже самого благочестивого. Пост - это духовное странствие, мандрівка, но обязательно на пути к Пасхе! Поэтому в конце чина прощения поются ирмосы Пасхального канона - Воскресения день - вот куда мы идем. Поэтому еще раз поздравляю с Великим Постом и желаю самого сосредоточенно-весеннего настроения!"
danka_v_dorozi: (Св.Франциск)
Цей Великий піст починаю молитвою за татів. Від вдячності за нового Папу Франциска, через радість за кожен день життя мого тата, багатьох татів, яких знаю, які є добрим прикладом і моральною опорою для своїх дітей, які є корінням духовного стрижня сім'ї, які є сильними, бо є люблячими і через вдячність за отців духовних, які відкривають лице Бога, підіймають в пошуках, до малої але на всю мене радості за вічного Отця Небесного.
danka_v_dorozi: (метелик)
Вихідні це 2 свята. Прекрасно, що йдуть вони впереміж з днями робочими, більш-менш рутинними і, як на теперішню пору, досить сірими. Я майже завжди впевнена, що в неділю мусить хоч трохи виходити сонце, бо ж стільки людей радіють цим днем, що просто неможливо, щоб цей заряд позитиву не виявився назовні у природне явище.
І нині воно виглянуло.
Цьогоріч Великий піст дуже далекий від Різдва. І, виходить, що підготуватися можна як слід. На сьогоднішній проповіді під час Літургії отець порадив обрати якусь невелику чесноту для вправляння або утримання від невеликої спокуси. Це саме для мене, оскільки надто часто я наївно звалюю на себе брилу, думаючи, що вона має мене загартувати, а потім падаю з ніг під її ж вантажем. І ще важлива деталь: потрібно обрати щось таке, вправлятися в чому чи відмовитися від чого насправді треба буде назавжди, а не лише на час 40 днів. І це також слушно, бо тоді відбір потрібного/непотрібного зробити можна ретельніше.
А опісля ми мали затишну зустріч в бабусі. Хто-небудь знає, чому будь-які, навіть найпростіші, страви в бабусь виходять вдивовижу смачними? Чому їхні помешкання найчастіше приходять на думку, коли шукаєш асоціацій чи спогадів на тему "затишок",а їхній голос, який би не був, - голос безтурботного дитинства?
Були ще гарні замальовки цього дня. Йдуть в банку радості 2013.
danka_v_dorozi: (Default)
(від Блаженнішого Любомира Гузара)
Дозвольте, я дам такий невеличкий рецепт для вашого життя, для життя кожного з нас.
Ввечері, коли ми вже готові іти на спочинок, поставмо собі три запитання:
1. Що Господь Бог зробив для мене сьогодні? Нема такого, щоб Господь Бог мене забув – кожного дня, кожної хвилини він є з нами.
2. Що я зробив для себе доброг? Чи я добре вчився (працював) сьогодні, чи я використав свої таланти…
3. Що я доброго зробив сьогодні для моїх ближніх, для інших таких, як я?
Я думаю, якщо б ми дуже серйозно і послідовно ці три питання ставили собі кожного вечора, наше життя набирало б дуже великого значення.

danka_v_dorozi: (молитва)
 "Каждый опытный садовод-христианин знает, что существует духовная весна, которая приходит так же наверняка, как и весна в природе. Великопостная весна - это Божье приглашение к молитве, посту и покаянию. Подобно глубоко укоренившемуся чертополоху, некоторые наши наихудшие привычки выдерживают все, кроме наиболее упорных, постоянных и напряженных упражнений. А вот резкий рывок за корень или агрессивный удар тяпкой не достигнут цели. Необходимо терпение и смиренное стремление упасть на колени и осторожно работать маленькими граблями и садовой лопаткой. Садовод-христианин терпеливо выбирает грех из почвы души, возделывая ее с заботой и вниманием, чтобы снова смогли показаться нежные ростки веры..."
Виген ГУРОЯН. Великопостная весна

www.clement.kiev.ua
danka_v_dorozi: (фіалки)
Є таке тихе збентеження в душі - легесенький внутрішній трепет-очікування чогось доброго. 
Подумки зосереджуюся, щоб задуматися над настановами. Настанови є, але мені вже хочеться більшого. Хочеться чути, розмовляти і бачити. 
Великий піст як велика лампа: куди посвітиш, там провиднюється. І як особливий лист тільки тобі: відкриваєш і кожне слово тільки сам один зрозумієш. Радісний - як очікувана зустріч. Наймузичніший - я вдихаю на повні груди повітря, щоб видати весь свій звук Йому на 33 Псалом, я як сурма на Херувимській пісні в Літургії, яка лише 5 неділь у році. І співаю щоб почути де те, що миле Богу. 
Піст вдома - це невидима любов. Піст на роботі - це багаторуке милосердя. Піст на одинці - це завжди товариство вдвох. 
Піст в пошуці - це знахідка, яка усвідомиться значно пізніше. Піст - це безперервна, безумовна рука допомоги, серце любові і т ерплячість без меж. 
Піст це початок.

Гарних вам звершень!
danka_v_dorozi: (дорога)
Я аж ніяк не горджуся своїм розпорядком дня, тому, коли до мене приходить можливість прийти на роботу раніше, я розглядаю це не інакше як подарунком від Бога на цей день. Пригадуючи свої попередні напружені робочі дні, я дуже свідомо,  перед тим як засісти за розгрібання і виконання всіляких завдань, встала і щедро поблагословила і своє робоче місце, і взагалі весь наш офіс, і університет, і тих, з ким мені доведеться зустрітися/  працювати цього дня. Я їм побажала всього найкращого, бо я знаю, що тепер зі мною нелегко. Я собі ледь вибачаю, а що про інших говорити. Я усміхалася і навіть жартувала ще до 10.00.

Коли перейшло за обід, мені вже стало важко стримувати свій гнів і незадоволення. З моїх спостережень за 2-3 останні  місяці, на роботі я  найчастіше піддаюся гнівові, швидко загоряюся і досить довго киплю, я роблюся неймовірно дратівливою людиною (ті, хто накапостив сидять потім тихо, але бідні ті, які нехотячи потрапили мені під руку), строгою на вигляд (це поволі стає постійним зовнішнім виглядом за замовчуванням, навіть якщо всередині  я дуже спокійна і навіть радісна) і ще в мене дедалі більше зникає бажання довіряти, навіть навпаки, я волію зайвий раз перевірити, бо постійно маю підозри, деяка кількість котрих здійснюються. Інколи, дивлячись на себе збоку, я жахаюся від того, якою можу здаватися тим, хто має зі мною справу. Потім, трохи посумувавши,  я вирішую не сильно тим перейматися, бо при згадці про тих людей, з якими маю найбільше співпраці, розумію, що за інших обставин ми би взагалі ніколи не потрапляли в спільне коло знайомих. Мене постійно турбує лише одне питання, яке я кожного разу ставлю собі. І відповідь на нього не залежить від того, наскільки я виправдовуватиму свою поведінку і скільки прикладів приведу поганої поведінки когось іншого. Я себе ставлю один на один з лицем Бога і питаю якою на роботі я виглядаю  для Нього.

Ось це і є моєю хресною дорогою і щоденним розп'яттям. Мені так важко бути і простою в спілкуванні, і невимогливою і щоб від того не страждали результати роботи. Я досі не вмію не піддіватися на образи і не думати про те, що я постійно перепрацьовую і ніхто цього не оцінить бодай тим, щоб помогти мені тоді, коли я потребуватиму. Не вмію одразу вибачати і забувати назавжди, а не до зручного випадку. Не вмію ставити на місце з любов'ю, чемно але зрозуміло змусити виконувати свої обов'язки, настояти на тому, що мене дратує музика в часі Посту і що це для мене є великою спокусою. Я не знаю як повестися, коли по щоках б'ють раз за разом і  після якогось удару віддаю такої здачі, що після цього мене назвати християнкою ніхто не зможе.

Часом, як сьогодні, мені вдається прийти до свідомості і ще на роботі зупинитися з шаленим обігом внутрішнього спротиву і зовнішнього нарікання. Я сама дивуюся, але чомусь я неймовірно люблю цю роботу, ставлюся до неї як до малої вередливої дитини. Турбуюся як за свою власність. Страждаю від того, що не можу "всім вгодити", бо хотіла би жити мирно з тими, хто також є творінням Бога, до якого звертаюся. Більше того, так непросто мати всі ці негативні емоції з тими, кого зранку благословляла :)
Хресна дорога починається з цього - я вирішую і постановляю віддати всі ці прояви і внутрішні реакції. Бо, хоч вони народжуються в мені, але не є частиною мене. Протиставляюсь їм і відмовляюся від них. Трохи мучить якась думка про те, що все ж я страшенно недобра, але я всеціло намагаюся передатися Богові, бо вже вирішила робити так, як би робив Він. З цього моменту все значно легше, якщо я все зовсім довірю Йому. Але я вже писала, що тепер зробилася дуже недовірливою, тому цей етап як стація, коли Ісус падає під хрестом: я роблю його важчим і на дорозі розкладаю всілякі перепони.
На щастя, закінчується цей неймовірно довгий робочий день... І Воскресіння скоро.
danka_v_dorozi: (Піст)
 Цей пост особливо присвячується Оксані [livejournal.com profile] springfrom 
Майже 2 тижня тому я отримала такого листа: "Для тебе і тобі дорогих людей" (відправник: НЕБЕСА, Бог Отець, Син і Дух, одержувач: Земля)
Дорога моя Дитино!
Можливо ти Мене не знаєш, проте Я знаю про тебе все (Псалом 139:1),
Знаю час, коли ти сідаєш і встаєш (Псалом 139:2),
Мені відомі всі твої дороги (Псалом 139:3),
Навіть волосся на голові твоїй пораховане (Матея 10: 30).
Бо ти був сотворений за образом Моїм (Буття 1:27),
У мене ти живеш, рухаєшся та існуєш (Діяння 17:28),
Бо ти з роду Мого (Діяння 17:28). 
Перш, ніж ти був зачатий, Я знав тебе (Єремії 1:4-5),
Я вибрав тебе ще перед сотворенням світу (Ефесян 1: 11-12).
Ти був створений не випадково (Псалом 139:15),
Усі дні твої записані в книзі Моїй (Псалом 139:16),
Я визначив час твого народження та місце твого перебування (Діяння 17:26).
Так дивно ти укладений (Псалом 139:14),
Я виткав тебе в утробі матері твоєї (Псалом 139:13),
Я вивів тебе з її утроби у день народження твого (Псалом 70:6).
Про Мене говорять неправду ті, які не пізнали Мене (Івана 8:41-44).
Я Отець твій неподалік від тебе і зовсім не гніваюсь на тебе, Я - досконала любов (1 Івана 4:16).
Я хочу вилити Свою любов на тебе, лише тому, що ти моя дитина, а я твій батько (1 Івана 3:1).
Я даю тобі більше, аніж може дати тобі твій земний батько (Матея 7:11),
Бо я твій Отець небесний досконалий (Матея 5:48).
Всяке добре діяння сходить з руки Моєї (1 Якова 1:17),
Бо я твій годувальник і забезпечу тебе у всіх потребах твоїх (Матея 6:31-33).
Твоє майбутнє завжди повне надії (Єремії 29:11),
Бо любов'ю вічною я полюбив тебе (Єремії 31:3).
Думок Моїх про тебе більше від піску морського (Псалом 138: 17-18),
Радістю про тебе Я веселюся (Софонія 3:17).
Повіки не відвернусь від тебе, добро буду тобі чинити (Єремії 32:40),
Бо ти дорогоцінна власність моя (Вихід 19:5).
Від усього Мого серця і від усієї Моєї душі хочу утвердити тебе (Єремії 32:41),
І хочу показати тобі велике та неприступне (Єремії 33:3).
Якщо шукатимеш Мене всім серцем своїм, то знайдеш (Второзаконня 4:29).
Втішайся Мною і я виконаю бажання серця твого (Псалом 36:4).
Бо я вкладаю у тебе всі благі бажання (Филип'ян 2:13),
Я можу чинити для тебе більеш, ніж ти собі можеш це уявити (Ефесян 3:20),
Бо Я - твій великий натхненник (Ефесян 3:20),
Я також Отець твій, який втішає тебе у всіх скорботах твоїх (2 Коринтян 1:3-4),
Коли ти сокрушений серцем, Я є поблизу тебе (Псалом 34:19).
Як пастух носить своє ягнятко, так близько носив Я тебе біля серця Свого (Ісаї 40:11).
Настане час і я витру кожну сльозу з очей твоїх (Одкровення 21:3-4)
Та заберу всякий біль, що приносить тобі страждання на землі (Одкровення 21:3-4).
Я- Отець твій, і люблю тебе як і Сина Свого Ісуса (Івана 17:23).
Бо саме в Ісусі Моя любов до тебе проявилась (Івана 17:26),
Він - образ Моєї істоти (Євреїв 1:3),
Він прийшов, щоб показати, що Я з тобою, а не проти тебе (Римлян 8:31),
Ісус помер, щоб ти примирився зі Мною (2 Коринтян 5:18-19).
Його смерть була досконалим вираженням Моєї любові до тебе (1 Івана 4:10).
Я віддав усе найцінніше, щоби завоювати твою любов (Римлян 8:31-32).
Якщо ти приймаєш дар - Сина Мого Ісуса, то тим ти приймаєш Мене (1 Івана 2:23),
І ніщо не зможе відлучити тебе від Моєї любові (Римлян 8:38-39).
Повертайся додому і я влаштую величезний бенкет (Луки 15:7).
Я завжди був твоїм Отцем, і залишуся ним навіки (Ефесян 3:14-15).
Тепер хочу запитати тебе... чи будеш ти Моєю дитиною? (Івана 1:12-13)
Я чекаю на тебе! (Луки 15:11-32)

 Твій люблячий Батько, Всемогутній Бог.

danka_v_dorozi: (Default)
Поки не забула ранкових морозяних думок:
В казці "Снігова королева" в око Каю потрапила не скалка - то в його душу заліз гріх.
"Мене щось кольнуло в серце, і щось упало в око!" - якось одразу відчувається, коли щось дуже не так, і світосприйняття від найменшого вчиненого прогріху змінюється. "Біль уже минув, але скалки залишилися" .
І чим довше гріх перебував, тим більше загрубівав Кай, тим більше від нього віддалялася власна воля. Замерзлий стан спричинився байдужістю і страхом. 
А Герда - совість. Вона-то одразу зауважила зміну і побігла на поміч. Кілька років забувалася в рожевих квітучих мріях, стояла перед привидами минулого, перед страхом невідомого, щоразу нехотячи віддаляла безпосередню зустріч зі свідомістю.
Не пригадую зараз чи знала Герда про те, що причиною всьому скалка. Але "Тоді Герда заплакала, її гарячі сльози впали йому на груди, пройшли в саме серце, розтопили крижану кору і розтопили скалку чарівного дзеркала." Отже, совість значно скоріше, ніж свідомість проходить шлях до потреби прощення і розгрішення. Поки би вона Каю розповідала про те, чому вжливо витягти скалку і що воно таке... 
"Але, коли Кай і Герда увійшли в низенькі двері, вони помітили, що за цей час встигли стати дорослими людьми." От що цікаво: поки вони блукали (Кай в холодному пустинному замку самотності і байдужості, а Герда в дорозі - сумнівах і пошуках), залишалися дітьми. Не гріх змусив когось із них подорослішати , а як раз процес усвідомлення потреби прощення, саме каяття і вибачення, зрештою.
 
"Бач, бродяга! - сказала розбійниця Каєві.- Хотіла б я знати, чи вартий ти того, щоб за тобою бігали на край світу!"
.... хотіла б я знати.... чого мушу бути шуканою аж на краю світу...
danka_v_dorozi: (Default)
 "Как относится к себе" (К.С. Льюїс)
(Статья опубликована "Guardian", 1940, 3 мая)

Отречение от самого себя считают обычно чуть ли не самой сутью христианской этики. Когда Аристотель учит себя любить 1), мы чувствуем (как ни тщательно он отграничивает должный и недолжный виды филаутии), что эта его мысль - ниже христианства. Сложнее с Франциском Сальским 2), когда в особой главе святой автор возбраняет нам питать злые чувства даже к себе самим и советует укорять себя "в духе мира и кротости". Юлиания Норическая 3), проповедует мир и любовь не только к ближним, но и к себе. Наконец, Новый Завет велит нам любить ближнего, как самого себя, что было бы ужасно, если бы мы себя ненавидели. Однако Спаситель говорит, что верный ученик должен "ненавидеть душу свою в мире сем" (Ин. 12 25) и "самую жизнь свою" (Лк. 14.26). 

Мы не снимем противоречия, разъяснив, что любовь к себе хороша до известного предела, а дальше - плоха. Суть тут не в степени. Суть в том, что на свете существуют два вида нелюбви к себе, очень похожие на первый взгляд и прямо противоположные по своим плодам Когда Шелли говорит, что "презрение к себе - источник злобы", а другой, более поздний поэт обличает тех, кто "гнушается и ближним, как собою", оба они имеют в виду нередкое и весьма нехристианское свойство Такая ненависть к себе делает истинным бесом того, кто при простом эгоизме был бы (или побыл бы) животным. Видя свою нечистоту, мы совсем не обязательно обретаем смирение. Мы можем обрести и "невысокое мнение" обо всех людях, включая себя, которое породит цинизм, жестокость или и то и другое вместе. Даже те христиане, которые слишком низко ставят человека, не свободны от этой опасности. Им неизбежно приходится слишком сильно возвеличивать страдание - и свое, и чужое.

На самом деле любить себя можно двумя способами. Можно видеть в себе создание Божие, а к созданиям этим, какими бы они ни стали, надо быть милостивым. Можно видеть в себе пуп земли и предпочитать свои выгоды чужим. Вот эту, вторую любовь к себе нужно не только возненавидеть, но и убить. Христианин ведет с ней непрерывную борьбу, но он любит и милует все "я" на свете, кроме их греха. Сама борьба со своекорыстием показывает ему, как он должен относиться ко всем людям. Надеюсь, когда мы научимся любить ближнего, как себя (что вряд ли случится в этой жизни), мы научимся любить и себя, как ближнего, - т. е. сменим лицеприятие на милость. Нехристианский же самоненавистник ненавидит все "я", все Божьи создания. Поначалу одно "я" он ценит - свое. Но когда он убеждается в том, что эта драгоценная личность исполнена скверны, гордость его уязвлена и вымещает злобу сперва на нем самом, затем - на всех. Он глубоко себялюбив, но уже иначе, навыворот, и довод у него простой: "Раз я себя не жалею, с какой же стати мне жалеть других?" Так, центурион у Тацита "жесточе, ибо много перенес" 4). Дурной аскетизм калечит душу, истинный - убивает самость. Лучше любить себя, чем не любить ничего; лучше жалеть себя, чем никого не жалеть.

1) Аристотель-см. Никомахова этика, кн. IX, гл.8.

2) Святой Франциск Сальский (1567-1622) - швейцарский католический епископ, писатель. О доброте к себе пишет в книге "Введение в благочестивую жизнь" (1609), ч III гл. IX

3) Юлиания Норичская - английский мистик XIV века.

4) Тацит, "Анналы", кн. I, ч. XX.
danka_v_dorozi: (Піст)
 "Тож уважайте пильно, як маєте поводитися, особливо в ці дні, коли ворог не спокушає гріхами, а намагається зробити некорисними ті  засоби, котрі нам дарувала Божа благодать, щоб ми очистилися від гріхів, і таким чином далі панувати над нами."

(Теофан Затворник "Про покаяння")
danka_v_dorozi: (Default)
 Вже не пригадаю хто, де, коли і за посередництвом яких засобів казав мені про таку помилку: " Я собі надто часто думаю, що хто я така, щоб мною цікавився диявол і витрачав свої підступи на таку, незначну, поседерню душу". Але неможливо не зауважити цю "цікавість" у всьому: від надто голосно сказаних обіцянок, погляду власних очей, думок, які приходять при зустрічах з людьми, охочості до справ, до тону голосу у спілкуванні з оточуючими, реакцій на події. 
Дрібниці, які б в інший час не викликали  таких прискіпливих думок, в часі Посту можуть призвести до розпачу. Чому саме тепер з'являється так багато приводів оминути піст, полегшити якісь постанови, чому так легко на рівному місці посваритися, звідки взявся час на пусті розмови і чому його конкретно поменшало для визначених справ? 
До вечора в мені загорівся гнів за провалену справу -  абсолютно невдалу репетицію, непідготовану зустріч і непорозуміння з подругою. Я відверто не розумію в чому причина і чому добрі наміри і навіть справи перетворюються на суцільні хвилювання. Вдома через емоції стає важко розгледіти обличчя брата. 
Де б взялися думки пробувати перейти через це, якби не Піст? Точніше коли?  - Завтра, я точно себе знаю.
За короткий час ми знаходимося з подругою в чаті і вирішуємо цінну для сьогоднішнього дня справу, заручаючить підтримкою одна одної. Я відвожу очі на книгу під рукою і бачу:
"За Євангелієм примирення не може чекати: "Отже, якщо ти принесеш свій дар до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти  тебе, залиш свій дар перед жертовником і спочатку піди і примирися з братом твоїм"(Мв 5,23-24). Сказано: "спочатку примирися", а не "відклади на завтра!".... Тільки примирення дозволяє жити в справжньому дусі Євангелія; в ньому закваска миру і довіри у всій людській сім'ї". ("Немає більшої любові", брат Роже з Тезе).
danka_v_dorozi: (Піст)
 Мені самій і всім вам, які також зібрали свої пожитки в малий клуночок (бо скільки їх там тих пожитків, які мають справжню цінність) і вирушили в сорокаденну дорогу на одинці. Тільки Бог і я. Краще би тільки Бог. Але я знаю, що буде здаватися, що тільки я і це моє вередливе, стогнуче "я".

Я чесно рахувала дні до сьогодні. І всі вітання, які чула і всі квіти, які бачила подумки приурочувала саме початкові Посту. А він ніколи не приходить, як то собі уявляється. І скільки би не готувалася, все одно приходить і застає мене лише мною. 
Я підготувала духовну літературу спеціально на цей час: цього року це "Про покаяння" Теофана Затворника, "Витоки" Олів'є Клемана і "Життя світу" Олександра Шмемана. Пригадала молитву Єфрема Сирійського. Ми з хором підготували ноти до Літургії Напередосвячених дарів, Канону Андрея Критського (я вперше читала його з книги, яку нарешті мала з собою тоді, коли треба). Перед магнітофоном лежать вибрані диски (двоє улюблених шукаю досі - Coro Ultrea і наспіви з СтудитськогоУнівського монастиря).

Але знаєте як почався мій піст? Я не встигла виконати своєї постанови на конкретну годину. Моя молитва захекана і поспішна дорогою на роботу. Мій перший пісний день мав свій сюрприз - я ніколи не починала посту аж в такому тісному колі, де всі дії під оглядом: їсти не їсти, приймати чи відмовлятися - вибір щогодинний. Як тут зробити щоб "права рука не знала, що робить ліва"? І де стіна, до якої я підперла мій хрест з розбитою на ньому гординею?
Піст це тиша і світло: щоб бачити і чути. Це мікроскоп, в який схиляюся, щоб побачити ці маленькі прикрощі, які моєю людською природою роздмухуються у некеровані синдроми і епідемії. І це фізкультура для атрофованих, забутих і зажирілих духовних м'язів. 
В мене записані пости від перших років у Києві. А я увосьме його чекаючи, поводжуся як щойно народжена дитина. Йду з вірою, що колись навчуся простоти, молитви і обережності посту.
danka_v_dorozi: (Default)
 Збаламучена. Але цю бурю в склянці води, дуже швидко припиняють. Непомітно, через листи, слова, розмови з батьками і друзями, через намагання ну бодай чимсь скласти подяку. Або може мене присипляють, щоб я втратила пильність?
Сьогодні переконалася, що пустити гріх в своє серце, або ж не дозволити йому туди ввійти можемо лише ми самі. Свідомо.
Гріхи, що приходять ззовні ніби і легші, бо все ж сформовані не нами, і в нас знаходять часом готові відповіді на виклики, а часом змушують замислитися. Але бувають важчі, ніж інші, бо неочікувані, висловлені чи зроблені не на наш манер і часом їх без допомоги не викрити. А внутрішні підбурювання до гріха небезпечніші тим, що можуть крутитися довго і нудно, переконувати тоді, коли ніби вже все вирішено, з'являються нізвідки, точніше, що й страшно, з мого-таки рідного серця, черв'яком сумнівів риють таку яму, що один ойой.
І завжди є той момент, що його називають моментом істини. Відчуваю його, як укол готрої голки: чіткий, але такий миттєвий, що запросто забутися можна. Завжди ставить наносекундне запитання "то як?" і я часто вдаю, що я пропустила його, що не почула питання. Погоджуюся і знаю, що вже згодилася. Але варто зловити недобру думку за хвостика, Боже милий, яке ж воно нікчемне, мале і гидке, але як варте уваги і обережності!!! Спочатку мусить бути оце зловлення, а потім спасіння не забариться, "Богородице Діво" покриває такою відчутною допомогою, захистом.
Є гріхи вишукані. Ці підбираються з такою небаченою дбайливістю, що бережи нас Господи. Не знаю, чомусь в цьому випадку лукавий мені уявляється чудовим маркетологом: він безпомилково вираховує на чому я найбільш падка і чим я безтямно дорожу і весь час під виглядом доброго підсовує якусь таку підробку, що один біль її бачити - таке воно вираження ненависті. 
 Ставало страшно, коли шквал незрозумілого настиску виливається на мою голову, коли є правда, яка ніби і правда, але забирає життя. Та як мені забути, що була та Досконала Жертва - образ ідеалів і перфекція найбільш сперфекціонізованого мозку? Власне, тому я серцем чую, що Він - Правда, бо вибрав собі такий простий і прямий образ. Я не можу не любити сильно-сильно, коли і в десятитисячний раз, як руки мої не те що впали, вони валяються десь нескінченно низько, Він все ж каже: "Ми ж спробуємо ще раз, так?"

__________________________________________________
(про картину: знайшла її в порожній кімнаті, в ящику, на сторінках книги, серед книг призначених на вічне на зберігання і довге забуття. Частина з малюнку Ван Ейка. Вдала...)

Profile

danka_v_dorozi: (Default)
danka_v_dorozi

March 2014

S M T W T F S
      1
2345 678
9101112131415
1617 18 19202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 12:13 am
Powered by Dreamwidth Studios