danka_v_dorozi: (Св.Франциск)
Не так давно - трохи більше 2 місяців тому я вирішила поставити жирну крапку після ставлення до мене, яке мені здалося нечесним, легковажним і зневажливим. Поставити жирну крапку на собі і своїх пориваннях бути щирою і такою, яка хоче допомогати людям, яких я часто мало знаю.
Трохи більше 2 тижнів тому я знову мала ситуацію, коли до справи, в якій я задіяна, застосували дуже вибіркове ставлення. Мене це настільки зачепило, що я на кілька годин просто втратила будь-який душевний спокій і в голові тільки бамкав гнів, лють і обурення очевидною несправедливістю, разючою дволикістю у ставленні до "своїх" і до "чужих" і то від людей, які активісти у чудових справах щодо Майдану і будування оновленого середовища в нашій країні. Було стільки ідей як "відновити світову справедливість" і стільки запитань про те як повестися в цій ситуації, коли не можу справитися зі своїм обуренням.
Нещодавно ми з подругою в розмові погодилися, що майже у будь-якій ситуації дуже помагає просто вийти з кімнати. І в прямому, і в переносному значенні, якщо ти, наприклад не в кімнаті.
Подолати руйнівний гнів тоді допоміг мені священик, який дуже захворів і на прикладі свого здоров'я розповів наскільки важливо не перегнути палицю - не йти в ті дебрі гніву, які ламають віру в Бога, віру в людей і віру в себе, зламують (інколи назавжди) здоров'я. На той період це була найважливіша наука і порада, яка знову переключила увагу з того, чого в мене немає, на те багатство, яке є.
І за 2 тижні трапилося кілька дивовиж. Розповім лише про одну з них: у тій моїй справі на роботі абсолютно непередбачувано нам почали помагати дуже різні люди - хтось просто запрошував на знайомство, хтось пропонував цікавий майстер-клас, хтось пропонував варіанти щодо приміщень, де ми б могли розміститися, а хтось пропонував співпрацю. За цей час ми з моєю співробітницею стільки виявів доброти і "нормальності" від інших людей отримали, що інколи вкінці дня мало самі від радості не плакали через те, що все, насправді, не так чорно і обмежено, коли нам здається, що вже далі нікуди.
Останній тиждень для мене є суцільним повідомленням про те, що в питанні терпеливості є певні "закони":
1. Завжди дочекатися ранку
2. Вийти з кімнати, якщо стається щось, чого не сила терпіти
3. Усім серцем звернутися до Бога - чи то в безпорадності, чи з жалем, чи з питанням
4. Пам'ятати, що Бог може зробити мої межі серця дуже-дуже широкими і остання крапля щодо любові, щодо терпеливості може ніколи не настати, якщо тільки я дозволю, якщо це буде і мій вибір також :)

Insight

Dec. 26th, 2013 11:56 pm
danka_v_dorozi: (Св.Франциск)
Передвчора співала, дивилася на особливо милий мені образ Спаса Нерукотворного в нашій церкві і раптом усвідомила оце. Що завдання і то прекрасне завдання нашого життя - це досвідчувати, спостерігати, помічати, відкривати для себе любов Бога до нас. І щодня відкривати цю Його любов нову, а також кожен раз нове Його милосердя, бо щодня інші обставини, ситуації, емоції і так далі. І таке миле і особливе це життя стало - так ніби отримало дуже важливе значення :)
danka_v_dorozi: (дружба)
Якщо дуже захотіти... навіть не так, якщо навіть просто тримати відкритим... ні, навіть тільки трошки привідкритим своє серце, то туди обов'язково прийде невелике нагадування про щось ДУЖЕ ВЕЛИКЕ: і що ж? )
danka_v_dorozi: (метелик)
Сорі, якщо комусь набридла ця прохолода в тавні, дощі і сірість. Я підозрюю, що ця погода - мені величезний подарунок-допомога від Бога. Цей холод допомагає мені не перегрітися від температури переживань, організаційної біганини, емоцій, які закипають часом, підіймає зранку до життя, швиденько звіває кілька сльозинок, яка ненароком можуть з'явитися від провалу якогось короткого плану дій, а ввечері дощик проганяє всіх молодиків, які люблять до самісінького ранку балакати під вікнами і ехо від їх розмов змушує "чувати" разом з ними цілу ніч.
Ще ця погода робить багато приводів пожити в оранжевому світі, який створіє моя парасоля, коли ходжу під нею. Дозволяє близько притулитися і ділитися теплом з друзями, рідними, які зустрічають, доводять додому, дарують найнезвичайніші подарунки. Чи колись би прийшло до голови, що можуть бути такими особливими 2 печені картоплі з салом, пучок зеленої цибулі, вимиканої спеціально для мене-забіганої-і-втопленої-в-роботі, паска, спечена не до Великодня, а далеко після нього?
І найбільше я вдячна цій погоді за натхнення до мрій, до читання, до того, щоб трохи зачекати зараз з тим, щоб більше бути людиною. Це останнє пояснюється прочитаним уривком книги В.Франкла: "В служінні справі або любові до іншого, людина реалізовує саму себе. Чим більше вона віддається справі, чим більше віддає себе іншій людині, тим більшою мірою вона стає людиною і тим більшою мірою стає сама собою. Таким чином, вона може реалізувати себе лише тою мірою, якою вона забуває про себе, не звертає на себе уваги".
danka_v_dorozi: (листи)
Останні 2 місяці активно намагалася подарувати своє серце. Аж раптом, минулої неділі, виявила, що воно вже подароване. Давно. Раз і назавжди. І немає його на місці, і воно вже не зовсім моє. Точніше, не тільки моє. І такий короткий облом був без сліз, навіть радісний. Полетіли собі тривоги в холодні краї на якийсь час.
Навіть не намагаюся висловлюватися чітко. Нічого не вийде. На роботі виходить. Тут ні.
danka_v_dorozi: (Св.Франциск)
на вихідних ми з хором були на реколекціях. Я навіть не знаю як вдаліше описати стиль отця-реколектанта. Це якесь поєднання супер-простих речей з дуже глибокими істинами. Здавалося, ми тільки й слухали казки (справжні казки про козенят і вовка, про верблюда і туриста, про різних людей) , багато-багато сміялися (це при тому, що реколекції були в тиші), але щоразу після наук я виходила з короткими записами в блокноті, за якими хотілося годину-дві посидіти-подумати.
2 чарівні дні серед блискучого сонця і щипаючого морозу і без жодної думки про роботу. Вражаюче.
Вже як з давно забутого минулого виринула можливість довго, скільки захочеш сидіти в каплиці, освітленої тільки свічками, на стільчику, такому які мають монахи Тезе, і розповідати-розповідати Богові про свої пригоди, питати про наміри, спробувати слухати.
Речі, які найбільше живлять зараз - це молитви за інших і любов. Що через перші, що через другу приходить Господь покищо в людях. Так близько.
О, а отець казав, що любов- це лижі, на яких приїздиш до Бога.
danka_v_dorozi: (обійми)
 Від ранку Ти турбувався мною, годував мене і одягав. Ти довго-довго слухав мене, відповідав і ніжно наставляв. Дав дощ, дав сонце. Водив містом, яке Сам колись створив. Возив, грав, оберігав, дослухався і заспокоїв. Дав прожити цілісінький день. Обійняв, довіз додому повну сил. Всі дрібні і важливі речі я не перелічу. Але дякую Тобі за одну особливо: дякую за друзів,  постатями яких Ти приходиш, устами яких промовляєш. Дякую за наших батьків. 
... мій псалом Тобі. 
danka_v_dorozi: (місто)

Я такого дуже давно не переживала, відколи вернулася з Києва до Львова: неймовірного відчуття спокою, миру і дуже тихого щастя. Тим бульше, будучи сама (а я зовсім не для самоти), ввечері (я ще й боягузка) і за відсутності світла (згадуються затишні і безелектричні 90-ті).
День починався зовсім не так мирно, навіть, як висловився директор, гидко. Я не люблю "віддячувань" наперед, не бачу різниці між ними і хабарем (хай це нікого не образить, в кожного свої ситуації і свої принципи). А оскільки останнім часом, тема хабарів в мене на слуху, то коли щось подібне прокрадається на роботу, я б'ю на сполох усіма дзвонами, верещу як навіжена своєю поставою і діями. Квіти, торти, запрошення на каву, коли вони безпосередньо пов'язані з тим, що роблю в свій робочий час, мене обурюють і лякають. Коротше, до обіду я ходила і слухала як кров б'є мені у скроні.
Потім я закопалася в стоси фінансових паперів, намагаючись дати всьому лад. І мало не спізнилася на зустріч Тезе. Ось про це детальніше (дозволю собі виговоритися за стільки часу).
В Києві раз на місяць ми з друзями, знайомими і незнайомими збиралися на молитви у дусі Тезе в церкві на Подолі. Тезе, якось так вже склалося, багато разів відігравало важливу роль в моєму житті (саме йому я завдячую своєму навчанню в Литві і знайомством з декількома добрими друзями). Після мого першого знайомства з ним, я потрапляла на такі молитовні зустрічі мало не в кожному місті, в якому перебувала довший час. По приїзді до Львова, коли поволі прийшла до тями і почала розглядатися на всі боки, шукаючи Тезе тут, то зі здивуванням виявила, що "централізованих" зустрічей Тезе тут не має (пізніше довідалася, що в різних церквах, в принципі, щось якось є, але на "потрібних" людей ніяк не змогла вийти).
В лютому на Фейсбуці хтось львівський подав клич, щоб почати збиратися. Це повідомлення мало більше, як 40 коментарів, в результаті чого ми за менше, ніж тиждень зібралися на організаційну зустріч і визначилися з проведенням зустрічі. Відтоді ми збираємося щотижня (то вже як кому виходить) по четвергах в храмі Архистратига Михайла. Перші зустрічі були більш ніж натхненними: величезна кількість людей, загальне піднесення, енергійність організаторів , - все це характеризувало нас як молодіжну спільноту (називаю її так умовно, бо учасники майже завжди різні), яка подає надію. Трошки важче було знайти священика, який би взяв нас під свою опіку, а на час Посту ми залишилися взагалі безприглядними (впевнена, він молиться за нас). Але вже за 2-3 тижні кількість людей різно зменшилася, організовувати нові зустрічі ставало дедалі важче (кожна зустріч займала четверговий вечір, а репетиція до її підготовки - ще й вівторковий вечір). Ми почали думати про якесь переформатування (щотижневість зустрічей головний організатор все ж не погоджувався змінити), про меншу кількість змін в програмі зустрічей. Але це не значно полегшувало нашу роботу ще й через те, що фактично все спілкування ведеться лише через імейли (а там, як відомо, такого можна понаписувати...). Якесь внутрішнє відчуття недосконалої підготованості зустрічей дуже гризло мою совість і отруювало будь-який смак від спільної молитви.

До якоїсь "ручки" я дійшла напочатку тижня і вже була готова закинути це діло з урочистою собі обіцянкою ніколи більше не сунутися зі своєю ініціативою. На останню перед Великоднем зустріч все ж прийшла, бо все одно почувала зобов'язаною до остаточного з'ясування ситуації. На велике диво людей прийшло більше, ніж на попередні зустрічі і я дозволила собі бути скоріше учасником зустрічі, аніж її співорганізатором. Під час котроїсь пісні мене обійняв неймовірний спокій (таке стається хіба коли я зовсім безсила і з розпачу перестаю сунутися зі своїми порадами Богові), в якому стало зрозумілим, що все це лише засоби і посередники і воно може й добре, що треба над ними трудитися, та все ж найважливіше приходить не від нас (і тим більше не від мене)- організаторів.
Після зустрічі ми величеньким гуртом пішли в кафе обговорювати робочі плани. І вперше за час від вересня, серед цього гамірного кола людей з різних сфер, різних уподобань, різних тембрів голосу я почулася щасливою і віднайденою саме серед ширшого кола нерідних людей.
Друзі, порадійте зі мною: в цей день мій Київський (хай простить мені за матеріальність) Бог, переїхав до Львова.


danka_v_dorozi: (Default)
 Трохи і я зареву. Надмір емоцій діє не гірше за настояний зелений чай, випитий без пам'яті просто перед сном. 
Коли просинаєшся сильно закоханою, рухаєшся без спочинку, намагаєшся, щоб  і тут і там, і нам і вам, з Богом і з людьми - в мене замале серце. Я не вміщаю. Моя ямка замала для того, що хоче бути вже більшим, ніж калюжкою після дощу. А якій землі приємне риття? А яким рукам - мозолі від лопати?
Для тих, хто шукає брудну кухню за блискучою позліткою, я навіть самовільно рада видати компромат. Просто, щоб трохи тим поділитися. 
Чекаю вже завтра: на Вас - кам'яна зачерствілосте, на Вас - позірна праведносте, на Вас - втомлива стурбованосте. Чекаю, бо як вміє розважити безтурботна балакучість, так вміє заспокоїти стриманий сум в обличчі. А ген-ген долі чекає незмінний лик Сутності. Так трошки-трошки кольне - доторкається списом любові в серце. І ні вліво, ні в право. Тільки одна-єдина: Я є правда, дорога і життя.
Я щаслива тут, саме зараз. І не можу тримати лише для себе. 
Помолюся з Св. Терезою:
Хай сьогодні  буде внутрішній мир.
Довірся Богові в тому, що ти саме там, де б ти мав бути.
Не забувай про безмежні  можливості, які народжуються від віри.
Використовуй ті дари, якими тебе одбаровано і ділися любов'ю, якою тебе наділили.
Хай тебе наповнює усвідомлення того, що ти є дитиною Бога. Хай Його присутність ввійде в твоє єство і наповнить твою душу свободою, щоб співати, танцювати, славити і любити.
Бо вона для всіх і кожного з нас. 

May today there be peace within. 
May you trust God that you are exactly where you are meant to be. 
May you not forget the infinite possibilitie s that are born of faith. 
May you use those gifts that you have received, and pass on the love that has been given to you. 
May you be content knowing you are a child of God. Let this presence settle into your bones, and allow your soul the freedom to sing, dance, praise and love. 
It is there for each and every one of us.


danka_v_dorozi: (молитва)
ТЕЛЕФОННИЙ ДОВІДНИК ХРИСТИЯНИНА (позичила в [livejournal.com profile] gorysja )

Прочитай цей список і подзвони туди, куди тобі потрібно:

При появі втоми дзвони Матвія 11,28-30.

При появі хвилювання дзвони Матвія 6,25-34.

При появі депресії дзвони Псалом 27.

При появі гордості і надмірної самовпевненості дзвони Псалом 19.

При появі гіркоти дзвони І Коринтянам 13.

При появі незадоволення життям дзвони Колосянам 3,12-17.

При появі нерозуміння християнства дзвони ІІ Коринтянам 5,15-19.

При появі невпевненості дзвони Римлянам 8,1-30.

При появі самотності дзвони Псалом 139.

При появі небезпеки дзвони Псалом 91, Псалом 121, Псалом 3.

При появі смутку дзвони Івана 14.

При появі пригніченості дзвони Римлянам 8,31-39, Псалом 70.

При появі гріхів дзвони Псалом 50.

При появі сумнівів дзвони Євреям 11.

При появі страху дзвони Псалом 23.

При появі страху вночі дзвони Псалом 4,9.

При появі егоїзму дзвони Псалом 68.

У випадку розладу на роботі дзвони Псалом 126.

Під час подорожі дзвони Псалом 121.

При зустрічі із озлобленістю дзвони Івана 15.

При бажанні приносити добрі плоди дзвони Івана 15.

При невпевненості в людях дзвони І Коринтянам 13.

При потребі підбадьорення дзвони Ісуса Навина 1, 5-9.

При потребі милосердя дзвони Римлянам 12.

При зраді дзвони Псалом 26.

При захисті від ворогів дзвони Псалом 35.

При хворобі дзвони Псалом 39.

При порожньому гаманці дзвони Псалом 26.

УВАГА!

Всі номери набираються без коду і допомоги оператора.

Усі лінії зв’язку з небом працюють без вихідних і відкриті 24 години на добу.

Якщо, все ж таки, захочете зв’язатись безпосередньо з Оператором, дзвоніть Єремія 33, 3.

Скріплюйте вашу віру! 

Цей перелік не є секретним і призначений для вільного розповсюдження!
danka_v_dorozi: (дорога)
Сьогодні була мить, коли я була напівсонною, і мить, коли була напруженою в слуханні, і мить, коли справді стискали сльози розкаяння, а ще мить, коли була ситою, і мить, в якій поруч була подруга, потім мить, коли серед книг я вибирала послання для нас з братом, ще мить, коли Бог не був на вершечку Собору, і мить, коли мій розпач і жаль лежали написаними на листочку в клітинку, і обов'язково прийшла мить, коли одне за одним стирали їх, мить, коли був тОй отець, а ще майже при кінці мить, коли зламався автобус і мить, коли з слухавці був голос брата.
Так ніжно Льюїс пише про твори Дж.Макдональда: "Спокій його розуму приходив не від активного будування майбутнього, але від відпочинку в тому, що він називав "святим Сьогодні".
От поки я в дні нинішньому, перед моїми очима багато див: минущі, живі люди, конкретні і як ніколи важливі слова, рухи, зустрічі. Нинішні справи - найважливіші, особи, яких зустріла - найдорожчі і слова, які сказала - назавжди, навіть гроші в гаманці - все багатство. Бо це лише на сьогоднішню історію. Сьогодні - найреальніше, найближча можливість до святості.
danka_v_dorozi: (Default)
 Збаламучена. Але цю бурю в склянці води, дуже швидко припиняють. Непомітно, через листи, слова, розмови з батьками і друзями, через намагання ну бодай чимсь скласти подяку. Або може мене присипляють, щоб я втратила пильність?
Сьогодні переконалася, що пустити гріх в своє серце, або ж не дозволити йому туди ввійти можемо лише ми самі. Свідомо.
Гріхи, що приходять ззовні ніби і легші, бо все ж сформовані не нами, і в нас знаходять часом готові відповіді на виклики, а часом змушують замислитися. Але бувають важчі, ніж інші, бо неочікувані, висловлені чи зроблені не на наш манер і часом їх без допомоги не викрити. А внутрішні підбурювання до гріха небезпечніші тим, що можуть крутитися довго і нудно, переконувати тоді, коли ніби вже все вирішено, з'являються нізвідки, точніше, що й страшно, з мого-таки рідного серця, черв'яком сумнівів риють таку яму, що один ойой.
І завжди є той момент, що його називають моментом істини. Відчуваю його, як укол готрої голки: чіткий, але такий миттєвий, що запросто забутися можна. Завжди ставить наносекундне запитання "то як?" і я часто вдаю, що я пропустила його, що не почула питання. Погоджуюся і знаю, що вже згодилася. Але варто зловити недобру думку за хвостика, Боже милий, яке ж воно нікчемне, мале і гидке, але як варте уваги і обережності!!! Спочатку мусить бути оце зловлення, а потім спасіння не забариться, "Богородице Діво" покриває такою відчутною допомогою, захистом.
Є гріхи вишукані. Ці підбираються з такою небаченою дбайливістю, що бережи нас Господи. Не знаю, чомусь в цьому випадку лукавий мені уявляється чудовим маркетологом: він безпомилково вираховує на чому я найбільш падка і чим я безтямно дорожу і весь час під виглядом доброго підсовує якусь таку підробку, що один біль її бачити - таке воно вираження ненависті. 
 Ставало страшно, коли шквал незрозумілого настиску виливається на мою голову, коли є правда, яка ніби і правда, але забирає життя. Та як мені забути, що була та Досконала Жертва - образ ідеалів і перфекція найбільш сперфекціонізованого мозку? Власне, тому я серцем чую, що Він - Правда, бо вибрав собі такий простий і прямий образ. Я не можу не любити сильно-сильно, коли і в десятитисячний раз, як руки мої не те що впали, вони валяються десь нескінченно низько, Він все ж каже: "Ми ж спробуємо ще раз, так?"

__________________________________________________
(про картину: знайшла її в порожній кімнаті, в ящику, на сторінках книги, серед книг призначених на вічне на зберігання і довге забуття. Частина з малюнку Ван Ейка. Вдала...)
danka_v_dorozi: (Default)
Є така мрія, яка нині збулася. На Личаківській у Львові є церква Покрови Богородиці. Селезіанський монастир.   Є дві речі, які притягували до неї: перша - біля церкви є височенна дзвіниця, вигляд з якої мав би бути чудовішим навіть, ніж з ратуші, бо Личаків вищий за центр Львова, друга  (про неї я задумалася побувавши у Вільнюсі) - з другого поверху церкви через скляні вікна виглядає точнісінька копія ікони Остробрамської Богородиці, що у Вільнюсі (відмінність лише в тому, що Львівська - викладена мозаїкою і без металевих прикрас). От залізти на вежу ну, дуже вже нам з братом хотілося. Але вежа-дзвіниця зачинена. А сьогодні за чудових обставин нам відкрив її і навіть поліз з нами найнезвичайніший (ззовні) священик-селезіянин (ну, покищо такого я знаю лише одного).
Підійматися довелося металевими драбинами. Про висоту я просто заборонила собі думати. І про те, що драбини приварені і вузькі також. Ми мали десь з 7-10 хвилин щастя підійматися і ще 10 хвилин нарешті побачити все це:
  
Я звичайно боюся висоти і непевних драбин, підйомів. Я включаю свідомість лише опісля, щоб мати хоч краплю сміливості. Колись я мало не вмерла від страшної дихавки, коли підіймалися на гору Парашку в Карпатах. Було неймовірно соромно за свою невитривалість. Але після того в печерах на Млинках, на камені в Підкамені на мості біля Ворохти, вперше на драбинах в Крехові (тепер це, звичайно, просто дитячі забавки) я ніколи не була сама, без думки, без молитви і вдячності. Ніхто звісно не змушує нікуди лазити, та й рідко мені вдається втрапити на якусь таку адреналінову можливість, але саме в ті хвилини Бога відчутно просто шкірою. І пекло стає реальним. І дорога між одним і іншим справді існує. І лазання по драбині вгору і донизу - суцільна молитва, щоб втрапити в саме те місце.
danka_v_dorozi: (Піст)


Нині мало бути про терпіння. Від ранку все крутилося навколо теми терпінь: трактат Льюїса "Страждання", до якого у Львові добратися значно складніше, ніж в Києві, диск з чудесними реколекціями від о. Григорія Планчака саме на тему терпіння.

Щоб не лякати, скажу, що є конкретний ракурс, з якого ця тема має розглядатися у Великому Пості. Терпіння в чомусь і незгоди для мене особисто чи не найшвидший і найдієвіший спосіб привернути власну увагу до стану стосунків з Богом. Вони найшвидше знезброюють і дуже часто найефективніше показують в чому саме "собака зарита", тобто, які звички чи риси найбільше кульгають.

Планчак порадив дякувати за терпіння. І ще цікаво, з огляду вічності терпіння  - атрибут і привілей лише цього коротенького життя, а тому, хай вже зараз достойно їх зустріти і пережити з Богом, а потім лише згадувати і вічно дякувати.
А Льюїс? зараз-зараз... таки треба перечитувати, але епіграф до однієї з частин прекрасний: "Любов Господня може терпіти, вона може вибачати... але вона не примириться з тим, хто недостойний любові. Господь не примириться з твоїм гріхом, бо гріх не змінюється на краще; але примириться з тобою, бо ти виправний" (Traherne T. Poems. Centuries and Three Thanksgivings).
 

Особливе "дякую" за нинішній день посту хору в церкві Арх. Михаїла у Львові. Люди - сила: змогли чистими голосами заспівати всі наспіви на Вечірній за студитським уставом в 3 і 4 голоси! Такого навіть на мому диску зі співами самих монахів- студитів (кому ж краще знати як співати саме ті наспіви) не було. МОЛОДЦІ!!!

danka_v_dorozi: (Піст)
Сила Посту чітко відчулася в найважчу хвилину: коли надто багато рішень треба було прийняти, час залишався обмеженим, а простори Києва виглядали безмежними. Потім, коли все пішло на добре, я згадала, що до всього додавався пронизливий біль від ходіння совгання, провалювання в сніг, перестрибування калюж і оминання льоду на каблуках. Ось. Але в най-найкритичнішу мить вчорашнього дня я дала собі 12 хвилин, щоб постояти і подумати, ще раз нагадати, що мене дуже люблять батьки, що мене завжди готові підтримати не одна, а навіть дві Оксани, що немає сумніву в тому, що Бог безцінно любить Надійку і мені немає чого сушити собі голову тим, як важливі документи потраплять до неї.  Я обіцяла лише 2 речі: я не робитиму все поспіхом і не дивитимусь на годинника, я радітиму і не пущу в голову жодної спустошливої думки
Ну, ввечері, коли я не те, що вперше в житті взяла квиток на поїзд за 2,5 години до його відбуття, а читала О. Шмемана в колі 2 пречудових друзів, я чітко-чітко знала, що все тому, що "з нами Бог". Всі плани були перевиконані, шквал думок успішно перегуркотіла моя валізка з залізними коліщатами, документи в сумці, навіть валізку несла не я! Це напевно звучить як дивацтво, але для мене, до рук якої за останній рік валізи просто приросли, це був конкретний подарунок безпосередньо з Неба.

Про Шмемана. "Той, хто боїться, недосконалий в любові". І ще... завдяки автору я зрозуміла призначення на цей Піст для мене:
"Коли ми очікуємо людину, яку любимо, то накриваємо стіл святковою скатеркою і прикрашаємо його квітами, і робимо це не через якусь "необхідність", а тому, що любимо"
Я беруся за прибрання і прикрашання. Духовне :)
danka_v_dorozi: (Піст)
Постити легко. Коли весь день на ногах (на каблучиськах), коли планами кишить записник,
коли здійснюєш плани, але плани ще приходять,
коли зустрічаєш, коли міцно або невпевнено обіймають добрі руки,
коли Льюїс вже в моїй сумці, коли мугикається набридлива пісня, а потім я спохвачуюся, бо є чим її відігнати - Піст!
коли плачуть, думають плакати чи ні, усміхаються діти
коли втомлена і хочеться спати, а зовсім не хочеться їсти. 

Мені просто. Поки Він через всіх них тут. Близько. :)

Вдома

Jan. 5th, 2010 10:02 pm
danka_v_dorozi: (Default)

Якби треба було ще раз отак день в день здавати іспити, щоб потім мати стільки пригод, приємних подій, незвичайних зустрічей, непланованих походів, і гору гарних фотографій, я би не думаючи погодилася і ні миті не шкодувала би :)
Листки на мому планівнику кишать записами-планами ще від 24 грудня. Read more... )
danka_v_dorozi: (Милосердя)
... і перша ДУЖЕ ВАЖЛИВА:
Прохання про молитву за отця Андрія
1. Найдорожчі люди уявляються невразливими до можливих бід чи невдач. Здається, що може статися все, що завгодно, але не з ними. І навіть коли щось трапляється, то сподіваємося, що вже з завтрашнім ранком все мине, як просто поганий сон. І не здаєшся, якщо не минає. Найдорожчі люди і нам торують шлях до святості: бо стільки віддати, так шукати і так сильно-сильно вірити стає можливим лише тоді, коли є ті, хто є частиною всієї любові, на яку спроможне мале наше серце. Труднощі і болі найдорожчих - найпряміші струни, які зачіпає Бог, щоб ми ніколи не сумнівалися в Його Милосерді і любові.
Пригадую так багато слів зі Святого Письма, знаходжу скільки способів для вгамування своїх примх, маю стільки молитов в голові, згадую безліч людей, і всю їхню особливість для мого життя.

І зовсім-зовсім другорядне
2. Час після здачі іспиту щасливий, навіть якщо писався він ой як тяжко і оцінка під великим питанням. Ось нині ввечері втретє за ці три місяці, я після іспиту спустилася в темряву вечора: прошмигнути вуличками до гуртожитку, по дорозі дякуючи, а потім подумати що ще можна цього дня робити. Але я ще не встигла вийти з університету, як на моє превелике здивування зі мною спочатку заговорили дві однокурсниці, а зрештою просто-таки вирвала з бурхливими після іспиту емоціями ще інша однокурсниця. Все було настільки в метушні і постіспитових нервових розхвилюваннях, що я встигала тільки дивуватися вухами (очі в той час щиро випромінювати радість, яка невідомо-звідки звалилася), поки вона мене підвозила на автівці до гуртожитку. І що я почула? (мені вже здається, що такого просто бути не могло): однокурсниця дуже дивувалася як то я витримую з ними-литовцями і де в мене сили беруться бути самій. Потім вона взяла всі мої контакти і сказала, що вже саму нізащо не залишить. Був вже гуртожиток і я швиденько висіла з машини, а машина чкурнула далі. Еге-е-ей! І це я серед фінансистів, які також люди.
danka_v_dorozi: (ліс)

До осені треба готуватися. І то свідомо; і бажано таки заздалегідь. Бо холод приходить дуже поступово і непомітно. Раз, і ні з того , ні з сього зауважуєш , що все так сильно-сильно змінилося, що так важко знаходити в собі сили, які раніше самі звідкись бралися. Стає ліньки і ніколи, постійно хочеться чаю, ковдри, взагалі тепла і бажано чим скоріше, поки згадки про недавній ще літній спокій і порядок речей не вивітрилися з пам'яті.

Восени все, що займало нашу увагу навесні і влітку, день за днем зникає. Зовні стає одноманітно і нудно, мало-помалу згортаєшся, часто заглядаєш всередину, приглядаєшся, і, як в темній кімнаті, щораз краще видно багато занедбаностей. Певно тому так сумно, якщо дощі довго-довго не припиняються, якщо на вулицю зовсім не тягне і думки крутяться навколо теплих шкарпеток, пледу і светру.

Осінь найбільш філософська пора року. Мені було б цікаво знайти людей, які цілісіньку осінь живуть в радості, хай не постійній, але швидко відновлюваній. Такі зберегли спокій ще з весни. А може є хтось, хто цілий рік, чи навіть рік за роком, вміє перебувати в мирі, навіть якщо проблеми зашкалюють, а потім так само раптово зникають чи розсіюються.

Я колись не один спосіб придумувала "запасання" хорошого настрою. В мене є ціла скарбничка: коли в мене були особливо хороші дні, переживання, зустрічі чи події, я записувала щось таке, через що виявилася радість в них, або зберігала якусь частинку, яка би могла нагадати мені в дні неспокою про те, що все це було правдою, що радість була живою і вона є. Записи залишилися. От тепер тільки справа за вірою, терпінням і силою волі до великої роботи.

Литва мені видається цілком осінньою країною: від назви, яка, як мені розповіли, з литовської означає "країна дощу", до прапора - я впевнена, що жовто-зелено-червоний - кольори осіннього листя.

Я буду зберігати надію.

"Інколи Бог заспокоює море, а інколи допомагає і серед бурі допливти до берега"
("По той бік небес")

Profile

danka_v_dorozi: (Default)
danka_v_dorozi

March 2014

S M T W T F S
      1
2345 678
9101112131415
1617 18 19202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 24th, 2017 02:46 pm
Powered by Dreamwidth Studios