danka_v_dorozi: (кухня)
Я натрапила на листівку з феєю, яка дуже на мене схожа.First-Snow-Fairy-front
Авторки мають свій святковий проект: http://www.fairiesandco.com/fairy-blog/fairy-news/first-magic-giveaway/
От тепер замріялося її виграти. А ні - то й так полюбуюся. Хочеться свята всередині. Осінь чудова. Щодня дякую
danka_v_dorozi: (жіночність)
Ми вчора заспівали концерт з нагоди 10-річчя нашого хору. Це одна з тим помпезних подій, помпезність і пишність якої тільки ззовні, а простота і вся краса всередині.
В "Аксіосі" я співаю тільки 3,5 роки з цих 10, які ми відзначали. Самій не віриться, що це реальність - обіцянка, кинута ввечері після однієї з Вечірніх Служб в львівському храмі, коли у Львові я бувала раз на місяць, а мешкала в Києві - що буду співати в цьому хорі, якщо коли-небудь буду у Львові. Тоді це здавалося просто нісенітницею, бо все життя і думки про майбутнє пов'язувалися лише з Києвом. А ще не віриться, що після 10 років перерви у хоровому співанні ось все це справді зі мною. В школі ми співали Реквієм Моцарта, виступали у філармонії і це було цікаво. В Могилянці на хор я прийшла рівно 1 раз і воно ну зовсім мене не тягло - ходити на репетиції, хоч співати завжди дуже любила. А "Аксіос" один раз почула і одразу замріяла співати разом, хоч тоді здавалося, що беруть туди тільки особливих людей з особливими голосами.
За 3,5 роки не раз приходила і думка піти з хору :) Вся справа тільки в організації свого часу: репетиції кожного тижня мінімум 2, а в часі підготовки до концертів, гастролей закордон чи якоїсь особливої події (проща до Унева, храмове свято, конкурс "Велика коляда") взагалі можуть бути через день, якщо не щодня. І здебільшого це вечірній час, що вкорочує працездатний період дня на 2-3 години. Ще був 1 раз, коли хор захотілося залишити через особисту справу, але цьому різкому і емоційному рішенню, на щастя, запобігла довготривала підготовка до ювілейного концерту, за який вже кожен взяв на себе свою частку відповідальності.
Наш хор - це різноманітна суміш характерів, інтересів, років та ... голосів :) Інколи думаю, що з багатьма нашими хористами напевно б ні в який інший спосіб не перетнулася б у житті, але об'єднання співом робить цю суміш цінною частиною життя. Навіть за той час, поки я тут співаю, багато людей пройшло через хор і дехто просто пройшовся, а хтось залишив слід, приємний і дуже приємний слід. Зараз як пригадаю собі яких людей майже боялася на початку, а тепер ми тільки за морганням одного ока починаємо одну й ту ж пісню, знаючи наші улюблені,  - стає смішно. Власний досвід першого року в хорі допомагає бути більш уважною до нових людей, які приходять до нас.
Я вже давніше зрозуміла, що якісь глибинні духовні речі сприймаю за посередництвом музики. Наспівування духовних мелодій чи пісень  - найкращий спосіб для мене позбавитися мозкових жуйок – навязливих некорисних думок, які вперто не хочуть тікати з голови. Співання Літургії для мене є її особливим пережиттям. Дуже рідко так стається, що можу вдумливо проспівати всю, не відволікаючись на думки про те, що буде після Літургії, завтра, яке різне в нас в кожного взуття (це коли голову вниз схиляєш на певних частинах Літургії, то таке дурне до голови лізе, якщо не згадати де я стою і що роблю).  Але коли такі чудові випадки стаються, то це саме музика і спів  - моя жертва Богові.
Ще дуже особливий досвід  - співання на вінчаннях. Щоразу ніби одне й те ж, але щоразу різні наречені і їхні гості, і коли тільки подумаєш який для них важливий цей день і як все-все-все в їхньому житті змінюється – неможливо співати неуважно, неможливо тільки оцінювати пишне вбрання наречених J
А ще хор – це надзвичайне вправляння у покорі, смиренні, послусі. Часом так кортить «сяйнути» імпровізацією, якоюсь пропозицією не в тему, дурним жартом, закликом, своєю «незвичайністю, непересічністю і абсолютною особливістю» - аж не можу, хочеться скаржитися на керівництво, так тільки-но згадаю про себе, подумаю як це саме виглядає, коли на наших місцях хористів були б діти і дуже розумію як все у світі неоднозначно і не просто як дошка: причина – наслідок, подразник – реакція.
Святкування було чудовим: духовні пісні – все найкраще що повивчали за стільки років, простим -  з джазовою і сучасною музикою на танцях, і душевним – з розмовами за столиками з друзями- хористами.
danka_v_dorozi: (подорожі)
і що тільки творять ті діти? Отак з'явиться малий шибеник, вередуля, але з хитрими очками, з ммм...ямочками на щічках і тикає тобі лукаво, і кульгає позірно на ногу, щоб я переймалася, не їсть, поки не підійдеш. А як уявлю, що скінчився час, коли ми щодня з ним воювали в таборі, то аж сльози підступають.
Завтра підуть до школи Ярема, який має феноменальну реакцію ставати в супер-художні пози, щойно на нього наведеш фотоапарат, Сашко, який ніжно бере тебе за руку, коли йдемо на екскурсії, але щойно відведу погляд - зникає і шукай вітра в полі "Я не можу спокійно стояти, розумієте... мені так скучно стає", Устим, який в перший день проколов бік, у другий мав дикий головний біль, на третій підвернув ногу, а перед четвертим я вже сама його просила, щоб він запрограмувався на щось з рукою, щоб я хоч трохи підготувалася до того, що мене чекає, Мілена зі світлячками в животі, Олег, який за цілий табір (хай простять мені його батьки, та я робила що могла) рісочки до рота не взяв, Христя, яка обіцяла, що додасть мене в Контакті, Роман, який типу найкрутіший, Олесь, який також співає в хорі, інший Олесь, який вимірює щастя у булочках і наклейках.
Завтра можна буде прокинутися не серед ночі, і можна буде піти в кіно після робочого часу; не перевіряти в блокноті чи все гаразд з розкладом, чи всіх попередила, чи замовила випічку і скільки осіб на харчування; мій голос буде в нормальному регістрі, а ноги гулятимуть у прогулянковому ритмі. Але що це варте?
Коли діти приходять, вони перевертають все з ніг на голову. І назад повертатися не хочеться. І не можеться. А ще, діти - вони не дають тобі бути інтровертом. Тільки перевертом, на руках!!!!
danka_v_dorozi: (діти)
Зранку приводять до мене одну з наших наймолодших дівчаток - болить животик. Питаю: а де болить і як болить? Дівчинка дивиться на мене своїми великими і світло-сірими очима і каже: розумієте, в мене там в животі... ну, ніби світлячки літають і так світять, і літають- літають. 
danka_v_dorozi: (подорожі)
Сьогодні невеличкий переворот у моєму світі. Раптом я перестала бути в центрі свого життя, перестала були найменшою, молодшою, а стала зовсім раптово "тьотьою Даною". І коли хвилинки пусті у ефірі треба заповняти чимось цікавим для дітей і згадуєш все, що знаєш, перебираючи, вишуковуючі найцікавіші для них факти, історії, небилиці. І коли 2-хвилинний перехід через дорогу, і 15- хвилинна подорож в автобусі тягнеться годинами. І коли складаю руки до уст, щоб перекричати дитячі "розмови" (а діти взагалі не вміють тихо спілкуватися?), і коли стою біля дитини з проштрикнутим боком і обіцяю, що від перекисню водню йому чесно-чесно не буде боляче,  а ще коли потім даю 2 булочки і 2 горнятка какао, щоб зовсім-зовсім забути про той бік і наші переляки. Відкриваю, що нічого не знаю; знаю, що не маю своїх дітей, а відповідно ніяких прав вважати свою поведінку чи стиль спілкування з дітьми таким, що неодмінно приведе до чогось доброго. Сама не вірю, що все це зі мною, що роблю таку роботу (хіба це робота? а де життя?). Мрію, щоб заснути, а не відмахатися від ночі короткими дрімотами, але все одно вже радію тому, що зустріну завтра їх. 
danka_v_dorozi: (Св.Франциск)
"Лежала у реанімації і, як там буває, нічого крім стелі не бачиш, то силишся спати. Наснився мені там сон: темнота-пустота от як та посеред якої Бог створив наш світ  і тільки посередині своїть світла постать, але така малесенька і худенька. Прокинулася і прошу в Бога, щоб пояснив мені що б мав значити той сон, хто та постать, чому мала. Коли наступного разу заснула, то почула голос, який запитав чи хочу знати хто ця постать і чому така худенька. І голос сказав, що то - моя любов."
Не знаю чи від цього очі бабусі - пані Анни такі добрі, такі сповнені тепла, хоч вона просто ще одна людина на вулиці.
Є в К.С.Льюїса такий твір "Поки ми облич не набули". Це ніби також про те, що обличчя  - сутність людини сповнюється, складається в цілісність, є тільки, коли людина хоч трохи здогадується що таке активне дієслово "любов".
danka_v_dorozi: (кухня)
Rudyk
Як часто ви кажете "Таке життя" в хороших ситуаціях, серед веселої компанії, у радісних подіях, коли закохані?
Кажіть. Бо ми з подругою нині зауважили, що констатуємо факт певного життя тільки у неприємних випадках. А воно ж не таке.
От в кота батьків життя в осінньо-зимово- ранньо весняний період майже завжди таке. 
danka_v_dorozi: (подорожі)
Від третини вересня я працюю на новій роботі. Це знову освітній проект, але тепер стосується тільки дітей шкільного віку. Ми пробуємо створити навчальне середовище, де діти спробували б себе в різних сферах і науки, і суспільного життя, і приміряли на себе різні професії, і трохи більше розумілися на тому побуті, який їх оточує вдома, вчилися спілкуватися з різними людьми, шукали однодумців, але цінували різноманітність, усвідомлювали особливість яка є тільки в кожного з них.
Думаю, дуже важливо, що все починалося надважко: жодної певності у тому де ми будемо, дуже мало підтримки з боку тих, кому могла би бути цікавою така ідея, натомість багато підозр щодо надприбутковості цього проекту, який на той момент ще навіть не почав функціонувати.
Разів 2 я думала, що звалюся з інсультом чи якимсь нервовим зривом від хвилювань і нерозуміння певних речей. Але всякій неприємності слідує ряд приємнощів, головне їх дочекатися і не звалюватися у прірву розпачу і хвилювань.
Зараз, коли чую поруч: "Мама, я горила" - знаю, що це я у світі дитячої реальності.

На вихідних я пішла вгості до своєї дитячої реальності, яка тільки біля моїх батьків. Це були найфантастичніші години початку цього бабиного літа. Збирання грибів (збирали тільки "дорослі", а я сиділа на пеньках із задертою догори головою і дивувалася які ще зелені крони у дерев), жарти з їхньою собакою (єдиного, якого я не боюся), пісні в нікуди, сині яблука завбільшки з маленькі кримські дині, горіхи в траві, мальовничі мухомори там же, гори і повітря-повітря-повітря.

summer and autumn

Не втримаюся, щоб не викласти це фото-порівняння: зліва - урожай липня, справа - знахідки жовтня. Трохи змінилися взуттєві уподобання, а ще в кошику не видно грибів.
danka_v_dorozi: (жіночність)
У суботу я була дуже красивою і десь майже настільки ж втомленою. Краса залишилася у дзеркалі весільного залу.
У неділю я була сумною, навіть хворою, і вже геть некрасивою. Хіба хвороба буває красивою?
Сьогодні я була вислуханою. І байдужа мені краса суботня, приємна суботня втома, принаймні в минулому сум і хворобливість недільна. 
danka_v_dorozi: (кухня)
Щастя — це вигадати Тебе,
неземну і далеку,
і, повіривши, що є Ти така насправді,
піти за Тобою шукати.
Довго-довго блукати світами
і
раптом
Тебе
знайти! (Грицько Чубай)
danka_v_dorozi: (кухня)
За дослідженнями вчених протягом семи років змінюються абсолютно всі клітини у нашому тілі. Так чисто фізично, кожні сім років ми стаємо зовсім іншою людиною. Звичайно, є ще знання, цінності, уподобання, які складають нашу особистість і не піддаються такій відносно швидкій зміні. Зрештою, в цьому і питання "Хто я?" - напевно не клітини, які мене складають, не посада, яку обіймаю, не вміння, таланти, якими володію, навіть не моє ім'я, - все це можна змінити, або ж стосується ярликів, якими обліплена чи обліпляю. Що ж залишається незмінним? Прагнення, рвіння?

В суботу їхала в травмаї тільки з задертою дороги головою і знайшла шматки таких фресок стилю Ар Нуво, які досі бачила тільки в Брюселі. Як я колись боялася таких будинків, певно через те, що вони були незрозумілі для мене і сірі. В той же день мені подарували диво-подушку з печворку - зелену сову Марту. За роки навчання на економічному факультеті я добре навчилася думати прагматично і всілякі "мі-мі-мі" акуратно складалися в купку "цим не пасує захоплюватися принаймні про-око". Сова Марта якийсь явно прогрес в тому, щоб позбавити милих речей ярлика. Вперше в житті мені закортіло міцно обійняти цю іграшку-подушку і не відпускати її на час сну.
Ще я повернулася до гри на фортепіано. Музикування і німецька мова не дають мені спокою, бо в обох речах я була досить вправною, але через обмеження у свідомому оціненні цих дарів занехаяла обидва вміння. Колись зробив чудо мій викладач з музики: після товчення води у ступі з гранням класиків доби бароко (слухати їх любила, а в гранні не знаходила в них душі), він випадково дав розібрати твір французького імпресіоніста. І стався такий великий прорив, що ми обоє дивувалися. Після цього додалися деякі романтики, і діло би пішло зовсім добре, якби не потреба в технічних речах типу Черні, "крупної програми", на які терпіння у мене просто не було і його відсутність виливалася у зіпсованих нервах мого справді доброго викладача. Музика ненадовго зникла з мого життя і вже через рік я усвідомила, що вона більша за музичну школу, навіть спеціалізовану. В Києві я знаходила піаніно в різних місцях і наполегливість у вивченні творів, які мене зворушували, дозволила знову вільно грати. Я навіть вернулася до "техніків", записалася на уроки джазової імпровізації... і знову впала у творчий ступор. Пальці бігали по клавішах, але імпровізувати мені на заклик викладачки "а отут придумай щось" не вдавалося. Я забила на композицію на довший період і час від часу підбирала популярні пісні, які мені подобалися.
Але музика - це та сама математика і коли її всмакуєш, голова нею міркує навіть у непритомному стані.
Сьогодні спробували з братом розібрати твір для 2 фортепіано Моріса Равеля. Кожен акорд, який твориться у 4 руки - це як відкривання якогось чуда, аж в очах миготить від несподіванки.
Равель також належить до імпресіоністів, його музика дуже багато на образи і різноманіття відтінків. Аж приємно вірити, що він справді був у Львові з концертом напочатку минулого століття.
danka_v_dorozi: (зрілість)
Коли мене запитували чи не пишу я віршів, я розповідала коротеньку історію з дитинства. Як я писала багато віршів, навіть пригадую гімн Богородиці на 4 стовпчики написала. Віршів було так багато, що я зробила книжечку з малюнками до деяких з них. На титулці гарно написала назву, на звороті розписала про .... (смішно зараз до неймовірності) "талановиту і видатну поетесу Дану К...". Віршів здається потім назбиралося ще і готувався другий випуск самвидаву. Аж поки не прийшло літо і нас з братом не відправили на село. А перед вереснем, коли повернулася додому, всюди на моїх полицях був ідеальний порядок. Я довго рилася між паперами і книжками, шукаючи зелену папку, в якій зберігалася моя скарб-книжечка, аж поки мама не сказала, що очевидно вона з іншим мотлохом, не перебрана полетіла у сміття. З того часу і за цією причиною, так закінчувала я свою розповідь, я віршів не писала.
Але це неправда. Я їх не писала не через те, що мама поприбирала. Мама тут зовсім не винна :)
Я просто не писала.
danka_v_dorozi: (діти)
Для декого це буде повторенням мого фейсбучного посту, однак, думала-передумала я і вирішила, що жж-друзі і жж-формат мають свої додаткові переваги і зараз такий стан, що з усіма ділитися хочеться.
Отож, Донецьк і його околиці - моє літнє захоплення.
xzjWd4V2zuE
Для усвідомлення будь-чого, певно, найважливіший власний досвід. Для усвідомлення цілісності України, українськості східних земель нашої країни просто необхідно самій "поваритися в цій каші", поговорити з пересічними людьми, побувати серед своїх страхів і стереотипів і, врешті, засоромитися їх. Вже ніколи, навіть сказана про себе, фраза "Дякуємо жителям Донбасу" не матиме для мене іншого, крім прямого, вдячного значення. Бо у складній ситуації вони без вагань допомогли мені так, як би допомогла будь-яка чуйна людина з будь-якого іншого регіону України.
Я нічогісінько не зробила для того, щоб щодня розмовляти українською мовою, народні традиції і звичаї для мене - всмоктані з молоком матері даності, хоч якась національна свідомість - заслуга добрих батьків, вчителів та викладачів. Для мене ніколи не існувало вибору того якою мовою спілкуватися, чи вважати героями вояків УПА, УСС - в межах Львова і навіть Києва це не потребувало якогось геройського усвідомлення, вимушеності йти наперекір свому середовищу. Тож чому б я мала вважати себе якоюсь більше українкою, ніж ті, хто нащодень спілкуються російською у давно русифікованих містах, які однак вважають ціллю свого буття робити життя кращим в нашій країні, кожен по своїй змозі.
"Що може бути доброго з Назарету?" - іронічна фраза, значення якої ми думаємо, що тепер, після 2000 років від приходу Христа, точно розуміємо. То ось: зі сходу України йде багато добра
:)
Mnogopillia
danka_v_dorozi: (жіночність)
Вчора був перший день відпустки. І це непорівняний з вихідними час. Усвідомлення того, що час цей просто викуплений і подарований мені для всього того, на чому досі висів ярлик "немає часу". Сприйняття абсолютно всього довкола змінилося. Найперше, гуляючи містом я знову мала те відчуття, яке мала колись, коли приїздила з Києва до Львова на вихідні до батьків: все таке живе в конкретний період часу, всюди щось діється, а в мене є не лише напрямок, а й жива реальність довкола, яка дихає і тут одразу ж змінюється. Цінується так кожна хвилинка, бо знаю, що цей час скінченний і так хочеться зануритися в нього з головою. Так би ціле життя, подумалося. Не відпустка ціле життя, я ставлення до життя і часу таке, яке є під час відпустки :)
Переворотом відзначився той день у моїй кімнаті. З горнятком води я стояла дуже високо, майже під стелею, щоб побачити як ця кімната виглядає цілісно і зразу помітними стали деталі, які в ній дуже милі і ті, які потребують поправки (пил на шафах, зокрема, якого ніколи не видно, допоки ходиш лише підлогою), а також приємний спогад згадався зі сну, коли я літала саме під стелею. А ще, це ж відпустка, а отже ця кімната має чудову можливість стати майстернею. Відтепер центральне місце на столі відвелося великій книзі  "Art Nouveau", придбаній ще у вересні на книжковому Форумі, а комп'ютер відсунула на маргінес, до потреби у ньому. І ще тут оселилися всі кольорові олівці, ручки, пензлі, які були в хаті, товстий блокнот з планами дрібними і великими, блокнот для щоденних малюнків, книга "Change the world" з кумедними порадами і акварельні фарби (одразу 2 набори, щоб точно вистачило на всі творчі ідеї. Сьогодні додасться кошик з недовишиваним весільним рушником. Власне, щоб нарешті просунутися у вишиванні цього геніально складного творіння (ні на що простіше я б і не погодилася, а за кілька років я вже зовсім не картаю себе у цьому виборі).

IMG286 І трошки про цей натюрморт зліва. Зараз благодатний час, коли можна багато бувати з самим лише татом. Я завжди знаю, що дуже мало з ним розмовляю, у більшості випадків тому, що всю увагу, вуха, свідомість при зустрічі з батьками забирає на себе мама. А часом вкрадається страх, що нам немає про що говорити, хоча я точно знаю, що це не так. Тато також любить мовчати, але в цьому і весь наш секрет. Коли є поруч людина, яка вміє мовчати, слухати, зароджується така мила, ненав'язлива розмова, в час якої і опісля відчуваєш фізично як приходить мир у серце. І так радісно слухати його розповіді про те, як ростуть його овочі, як поливає їх, які плани має по господарстві, які нові рецепти закруток хоче випробувати. По-дитячому тішимося з ним кожним карапузом-огірком, що ховається під листям, червоним суницям, які щодва-три дні визирають, котом, який ліниво моститься на нагрітому вдень камені. Дивимося історію з Вахтонгом Кіпіані, обговорюємо книги про УПА, і що ще почитати, рахуємо скільки відер винограду вийде з тих кількох гілочок, які він так дбайливо доглядає. І тато розповідає, як він купує солодощі, розкладає по різних коробках, вазочках і кошичках і як мама, "коли їй сумно", знаходить їх і дуже тішиться тим, що вона завбачливо їх колись припасла, а тато в той час усміхається. Я дуже щаслива людина. Правда.
danka_v_dorozi: (дружба)
Я дивуюся задумові Бога в цьому світі. Буває тижнями так рве і метає, що життя не схоже на життя ні на краплиночку, тільки на грозу, цунамі і шторм. І приходить звідкись ця тихесенька мить, ніжно-ніжно бере тебе під руку, каже, що ти справжня і тільки таку й любить, і ми мовчки йдемо, а вітер назустріч нам. І в мене стільки питань, а я не хочу задавати жодного. Бо для чого? Питання такі нескінченні, і в голові непоскладані, а ці наші миті поруч  - не як у вічності - коротесенькі. Я тільки заплющую на секундочку очі і тихо-тихо кажу Йому "дякую за неї". За подругу поруч, за таку ще одну, з якою святкуємо день, коли вона прийшла в цю тимчасовість, за ще одну з цілою сім'єю, за багато таких "їх". Багато-багато. Бурь менше, ніж їх.
danka_v_dorozi: (метелик)
Сорі, якщо комусь набридла ця прохолода в тавні, дощі і сірість. Я підозрюю, що ця погода - мені величезний подарунок-допомога від Бога. Цей холод допомагає мені не перегрітися від температури переживань, організаційної біганини, емоцій, які закипають часом, підіймає зранку до життя, швиденько звіває кілька сльозинок, яка ненароком можуть з'явитися від провалу якогось короткого плану дій, а ввечері дощик проганяє всіх молодиків, які люблять до самісінького ранку балакати під вікнами і ехо від їх розмов змушує "чувати" разом з ними цілу ніч.
Ще ця погода робить багато приводів пожити в оранжевому світі, який створіє моя парасоля, коли ходжу під нею. Дозволяє близько притулитися і ділитися теплом з друзями, рідними, які зустрічають, доводять додому, дарують найнезвичайніші подарунки. Чи колись би прийшло до голови, що можуть бути такими особливими 2 печені картоплі з салом, пучок зеленої цибулі, вимиканої спеціально для мене-забіганої-і-втопленої-в-роботі, паска, спечена не до Великодня, а далеко після нього?
І найбільше я вдячна цій погоді за натхнення до мрій, до читання, до того, щоб трохи зачекати зараз з тим, щоб більше бути людиною. Це останнє пояснюється прочитаним уривком книги В.Франкла: "В служінні справі або любові до іншого, людина реалізовує саму себе. Чим більше вона віддається справі, чим більше віддає себе іншій людині, тим більшою мірою вона стає людиною і тим більшою мірою стає сама собою. Таким чином, вона може реалізувати себе лише тою мірою, якою вона забуває про себе, не звертає на себе уваги".
danka_v_dorozi: (метелик)
ENG: There is a reason why we have 2 ears and just 1 mouth. That's because you have to listen twice as much as you talk. (c)
УКР: Є логічне пояснення тому, що ми маємо 2 вуха і один рот: нам потрібно слухати вдвічі більше, ніж говорити. ( з курсу Grow to Greatness).
danka_v_dorozi: (листи)
Слухаю курс Grow to Greatness на coursera. Захоплена навіть більше, ніж очікувала. Дня не минає, щоб я з ручкою і зошитом не посиділа-послухала і занотовувала лекції з цього курсу для підприємців. Логіка і мислення лектора-американця такі, які найближчі для моєї сутності, але й найдальші від українських реалій ведення бізнесу. Однак це допомагає мені далі устоюватися, бетонувати, так би мовити, свої цінності в роботі з людьми, у веденні бізнесу загалом.
Що мені подобається в американських лекторах, то це те, що вони до неможливості прості речі говорять. А потім з цих простих речей виходить логічна структура, в якій вкладаються складні і великі поняття. Ще подобаються безконечні приклади, розповіді про компанії і CEO (директорів).
Це більше мотиваційний, ніж економічний курс, але він в рази практичніший за багато тих лекцій, тренінгів, чи книг, які мені вдавалося відвідати/прочитати. Ну, хочаб останній, на якому я була і який стосувався саме того як бути підприємцем і вести бізнес. Не знаю, чи то така дійсність в Україні, що бізнесмени не вміють вчити, чи ті, які зголошуються вчити, насправді досить посередні бізнесмени, але якщо напочатку занять чую фразу "мета бізнесу - максимізація прибутку" мені стає сумно і малоцікаво. Точки беззбитковості, маркетингові стратегії, написання бізнес-плану - цього всього можна навчитися-назубритися. А коли доводиться вести бізнес, може банально, може надто просто здається, але it's about people насправді. І як з ними, як з собою дати раду... от про це і є цей курс на coursera :)

Отож про скромність. Можливо, в це важко повірити, але лектор твердить, що однією з найважливіших рис лідера, бізнесмена є скромність. От що є скромністю для вас? Лектор Ед так визначає скромних людей:
ENG: Humble people do not treat other people as being inferior. They are not so full of themselves they can't hear or listen to other people. Humble people can be wrong, they can learn. Arrogant people not at all. They are all about 'me'.
УКР: скромні люди не ставляться до інших, як до нижчих в чомусь. Вони не настільки заповнені собою, що не змогти почути, слухати інших людей. Скромні люди можуть помилятися, і можуть вчитися. Не так з пихатими людьми. В них все крутиться довкола свого "я".
danka_v_dorozi: (Св.Франциск)
Вчора пізно ввечері випадково зустрілася зі своїм директором і людиною, яка брала мене на теперішню роботу. Після кількахвилинної розмови про тяжкі, але вирішувані робочі питання на прощання він витягнув з оберемка квітів, які ніс дружині і вже сплячим багатьом дітям, нарцис і дав мені. За 2 роки і 6 місців ми перейшли, здається, шлях від ненависті (це я за себе кажу) і тотального нерозуміння до співпраці, яка є спільною взаємодопомогою. І це ой як класно.
Не класно те, що я лінива. І вже не знаю з якого боку до цієї біди підходити, щоб вирішити. Відсотків на 40% моя лінь пов'язана з втомою. А от моя втома на 80% пов'язана з моєї всюдисущою зайнятістю. Не займати себе чимсь: зустрічами, репетиціями, тренінгами, курсами, обіцянками, перекладами, ще хтозна чим я, здається, просто не вмію. Частково саме тому, що боюся, що почну лінуватися ще більше. В мене є цілі: короткострокові і довгострокові. І про одну довгострокову я вже так мрію, так мрію, що далі нікуди і ніколи руки до неї недоходять, тому ще є 1001 дрібних поточних справ, після яких я в буквальному розумінні валюся з ніг.
Дорогий С.Кові казав, що зосередитися треба в ІІІ квадранті - тому, де найбільша увага на важливих речах, а не на термінових. А я влаштувалася пожежником, зробила собі імідж, повірила в нього і відтоді ніяк з пожеж не вилізу. А зранку, в такі чудові як тепер ранки, мені не хочеться вставати, прокидатися, "брати себе в руки", подумати про чудовий день попереду.
Скільки там до Великодня залишається - дрібочка днів. Хочеться вірити, що й тут ніч найтемніша перед світанком. Всередині, не можу скаржитися, все "нормально" - так як колись було по телевізору, коли була обідня перерва - з'являлася незрозуміла картинка з певних кольорів і телевізор нічого іншого не показував, інколи навіть не шумів. Просто мовчав.

І ще трошки про піст. Оскільки цей уривок мені повторили двічі, думаю, він має залишитися в електронній пам'яті мого жж.
Це уривок з книги Ісаї (Глава 58). Про піст, який милий Богу:
Тепер ви не постите так, щоб ваш голос почутий був на височині! 5 Хіба ж оце піст, що Я вибрав його, той день, коли морить людина душу свою, свою голову гне, як та очеретина, і стелить верету та попіл? Чи ж оце називаєш ти постом та днем уподоби для Господа? 6 Чи ж ось це не той піст, що Я вибрав його: розв'язати кайдани безбожности, пута ярма розв'язати й пустити на волю утиснених, і всяке ярмо розірвати? 7 Чи ж не це, щоб вламати голодному хліба свого, а вбогих бурлаків до дому впровадити? Що як побачиш нагого, щоб вкрити його, і не сховатися від свого рідного? 8 Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою! 9 Тоді кликати будеш і Господь відповість, будеш кликати і Він скаже: Ось Я!
danka_v_dorozi: (метелик)
Дуже хочу розповісти про нього - про мого музичного ангела. Називаю його так тому, що вірю, що саме Бог його руками і дисками явною робить свою любов, неймовірну турботу і виявляє своє розуміння.
Це почалося півтора року тому. Хоча, сам-сам-сам початок сягає ось днями вже двох років. Ми з незнайомими людями, які тепер мої дорогі друзі поїхали в монастир Тезе у Франції. Хто з вас не знає ще що це таке, то мерщій дізнавайтеся тут: http://taize.fr/ А так дуже коротенько, то я тільки скажу, що це екуменічне (для всіх релігій і конфесій) місце, куди протягом року приїздять молоді люди, що побути в молитовному і духовному середовищі, читають і роздумують над Святим Письмом, багато гуляють і мовчать. Раз на рік взимку на Новий рік відбуваєтсья зустріч в якомусь місті Європи, є також менші, регіональні зустрічі (от минулої осені була в Києві).
Read more... )

Profile

danka_v_dorozi: (Default)
danka_v_dorozi

March 2014

S M T W T F S
      1
2345 678
9101112131415
1617 18 19202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 24th, 2017 02:39 pm
Powered by Dreamwidth Studios